Яка вартість безкоштовного навчання?

Закон України передбачає право на безкоштовне навчання кожної дитини, не залежно від її добробуту і національності. Але ні для кого не секрет, що поняття "безкоштовно" — достатньо відносне.

Звичайно, якщо порівнювати з приватною школою, то державна виявляється дійсно майже безкоштовна. Майже. Якщо ж зазирнути глибше, виявляється, що різниця не така вже й велика. Просто у приватній школі заплатити треба все й одразу, у звичайній же грошові внески невеликі і незначні. Гроші виманюються повільно і дуже обережно, не привертаючи уваги.

Весь цей процес починається вже з першого ж класу, першого вересня. Раптово виявляється, що дітям, окрім звичайних книжок, смертельно необхідні ще з десяток додаткових посібників, які розвиватимуть не тільки розумові, але й фізичні, моральні, та що там — душевні якості дітей. Батьків ніхто не примушує, їм тільки обережно натякають, що саме ці книжечки допоможуть їхній дитині розкрити свої таланти. Батьків обережно саджають на гачок, спекулюючи на безмежній батьківській любові і здатності до самопожертви. Згодом виявляється, що купити ці диво-посібники можна виключно у класного керівника, мовляв, саме в неї ціни найдешевші, та й не продають їх на звичайних ринках, вони ж спеціальні.

Потім починаються свята і день народження. Подарунки, звичайно, оплачують батьки, не кажучи вже про костюми, солодощі, презенти любій вчительці. Нікому не цікаво, є в родині гроші, чи нема. Так треба і все. Через кілька місяців виявляється, що в класі раптово потрібно робити ремонт, бо стан будівлі просто жахливий і загрожує життю дитини. Школа, звичайно ж, грошей не має — звідки? Доводиться люблячим батькам збирати немаленьку суму, адже для дітей нічого не шкода. А потім вже ніхто не дивується, що загроза життю дітей — це нові шпалери, блискучий вчительський стіл і театральні люстри.

Коли приходить кінець місяця, наближаються і нові збори. Неофіційна назва — фонд школи, або кошти, які щомісячно просто необхідно вкладати в ремонт будівлі. Офіційно — благодійний внесок батьків у розвиток шкільного обладнання. Ці внески — добровільно-примусові. Цікаво те, що середній розмір такого внеску всієї школи – 10 тисяч гривень щомісяця, або 90 тисяч щороку! На ці гроші не те що ремонт — з десяток нових шкіл побудувати можна.

І це далеко не повний список примусових грошових внесків. З кожним роком з’являються нові й нові потреби керівництва. Тож перш ніж віддати дитину в школу, ретельно поміркуйте і зважте. Що краще: віддати певну суму звичайній школі і бачити результат, чи повільно, але стабільно годувати сім’ї керівників так званих престижних шкіл? Котрим, як тій бабі із казки про золоту рибку – все мало та й мало.

Окремі, як, приміром, Ужгородська ЗОШ № 1 ім. Т.Шевченка, вдалася до оновлення зі зміни статусу. Цей навчальний заклад з першого вересня перейменують у гімназію, а вартість такого рівня набагато вища. Прикро, але зрозуміло, що втрачений авторитет колишньої першої школи від цього не зросте. Як і не зміняться умови. А чи врятує новий статус підв’язані від набережної стіни, розриті підвали, що нагадують розкопки археологів та майже відсутню систему опалення. Проте він неодмінно поповнить учительські гаманці та збільшить батьківські побори. Як не як – гімназія.

Впевнені, Т.Шевченку було б сумно, пише "Трибуна".