ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют
Єдина Країна! Единая Страна! United Country

Заробітчанка відверто розповіла як їй працюється У Польщі

«Українці – То Сміття»?
«Українці – То Сміття»?

November 9, 2017 helen

Польща – країна, яка охоче приймає українців. Польські консульські установи в 2015 році видали громадянам України 925 тис. віз, що майже на 100 тис. більше, ніж у 2014 році. Також 65 тисяч громадян України у 2015 році одержали дозвіл на постійне проживання. Журналістка Ольга Жук три місяці пропрацювала у Польщі. Спочатку збирала яблука, потім печериці. Дівчина зізнається – це був важливий досвід, який допоміг їй не тільки краще зрозуміти поляків, а й українців. Eastbook.eu поспілкувався з Ольгою, аби дізнатися, яким є образ сучасного заробітчанина у Польщі.

Чому вирішили поїхати до Польщі як заробітчанка?

– Київ став дуже дорогим. Якщо ти орендуєш кімнату, ще й платиш комуналку…Я працювала в редакції, де затримували зарплатню. На ринку праці мені пропонували 5 – максимум 6 тисяч гривень. Я ж теж приїжджаю до Києва як на заробітки. Мені потрібно купити все – від А до Я. Я не можу собі дозволити жити у Києві за теперішніх цін. На квартиру я витрачаю до 3 тисяч взимку – 2 тисячі – оренда кімнати, плюс оплата опалення. Лишається 2 тисячі.

Яка ситуація з пошуком роботи, оформленням?

– Тема з запрошеннями дуже складна і я маю купу претензій до цієї системи. Я як сезонний працівник переплачую купу грошей, щоб мені знайшли роботу. Польські фермери часто не користуються інтернетом і не пишуть оголошень.

У новинах часто можна почути про українців-нелегалів. Є поляки, які роблять по 500 запрошень на роботу для українців і не мають ніякого бізнесу. Їх знаходять і притягують до відповідальності. Наші, купивши таке запрошення в агентів біля візових центрів чи через інтернет, потім мають проблеми на кордоні. У кращому випадку їх просто завертають додому. Ці махінації поляки в новинах називають “мафією”.

А умови праці? Ставлення до українців нормальне?

– Перший раз я була на яблуках, потім на грибах. На яблуках один чоловік сказав: «До мене раніше приїжджали звичайні селяни. Старшого віку – мами, бабці, яким треба вчити дітей чи онуків в університеті, хати будувати. У 2015 році було дуже багато людей з вищою освітою. Якщо раніше питали «Картку якого мобільного оператора купити?», то зараз питають «Чи є у вас доступ до інтернету?». Прогрес є».

Умові різні. І мені здається, через величезний наплив людей, ставлення до українців стає все гіршим. Їдеш по Варшаві – не чуєш польської мови. Усюди українці.

На яблуках нами керував чоловік з вищою освітою – тримав нас в єжових рукавицях. Він казав: «Українці – це лінтюхи. У них є українська хвороба – говорити, а не працювати. Вас треба ганяти, бо ви нічого не доробите».

На печерицях господарювала молода сім’я, яка викупила для робочих цілий будинок. Його переробили під гуртожиток. Дім знаходився у селі. Вони брали гроші за ремонт у туалеті і ванній, якщо щось ламалося. Вони казали, що то українці такі свині, які все ламають. «Не вмієте користуватися. Як дбаєте – так маєте», – говорили вони. У дружини господаря було дві дочки. Одна з них, повертаючись з садочку казала: «Українці – то є сміття». Мабуть, мати часто вживала цю фразу, і тепер для них ми – сміття.

А крім роботи? Спілкуючись з поляками на вулиці відчували зверхність чи щось подібне?

– Якось на вокзалі до мене підійшли чоловіки. Коли вони зрозуміли, що я українка, запросили на каву. Я відмовилася, а вони сказали: «Для українки – це щастя, якщо поляк її пригостить». Вони поводять себе так, ніби кожна українка готова під поляка підстелитися, бо хоче залишитися у Польщі. Хоча поляки також масово виїжджають до Голландії, Британії, Ірландії.

Вдалося заробити?

– На яблуках було нормально. Я купила собі планшет. На грибах був закон – новачки не заробляють, але коли довго працюєш, втягуєшся і починаєш заробляти більше.

Дівчата, які працюють на заводі, що готують яблука до експорту – складають у ящики, ліплять наклейки, кажуть, що роботи багато. Можна працювати від 10 до 20 годин. Починати треба у 7-й, коли б ти не закінчила попередню зміну. Отримуєш 7 злотих за годину (приблизно 45 гривень – авт.). Можна багато заробляти, але ти будеш дуже втомлюватися. Навіть у неділю не матимеш вихідного. Вони живуть у фургончиках – як будівельники з Азії. Але за житло не треба платити.

Це не дуже великі гроші. Яка тоді мотивація, крім заробітку?

– Це хороша можливість подорожувати, вивчати іншу культуру, інший бізнес. Мені це було дуже цікаво, бо в Україні дрібний бізнес – повністю занехаяний. Поляки набагато прогресивніші. Ніхто не жаліє за минулим. Вони аналізують історію і розуміють, що добре бути господарем на своїй землі.

А українці?

– Часто українці, що приїжджають, відсталі. Наприклад, слухають якусь російську попсу 90-х – «По крыше дома голубей гонял». Зі мною працювали два хлопці з Дрогобича – 18-20 років. Слухали щось таке, чого вже і на радіо нема. Я питаю: «Де ви таку музику взяли?». А вони мені: «Що, ностальгію відчула?». Відповіла: «А скільки тобі років, що твоя ностальгія «По крыше дома голубей гонял»?». Вони вважали, що це хіти.

З нашими людьми ще багато роботи. Вони не знають своїх прав – здають паспорти. Вони не подорожують. Коли я працювала на яблуках, ми жили біля Варшави. Можна було у вихідний туди поїхати і погуляти. З 14 працівників ніхто крім мене туди жодного разу не з’їздив. Вони кажуть: «А це коштуватиме денний заробіток». Ми заробляли біля 70 злотих. Я з’їздила на 40 злотих – ходила пішки і економила. Але для них купити горілки – оце кльово. Через це і поляки так ставляться. А ще – наші один одного не захищають.

Є така проблема.

– Я не розуміла, в якій країни я живу (про Україну до досвіду роботи у Польщі – авт.). А потім ти потрапляєш у середовище українських робітників, де тільки ти читаєш книжку, вимикаєш ДахуБраху, бо їм ця музика неприємна. Тоді розумієш – країна дуже різна. Не тільки Схід-Захід різний, але й сусідні хати різняться.

Так у будь-якій країні. Багато факторів – освіта, виховання…

– В Україні навіть освічені люди не можуть себе почувати достойно. Наприклад, моя знайома працює у регіональній психлікарні. Зарплатня 1200 гривень, але ти працюєш з неконтрольованими людьми, які можуть тобі плюнути в обличчя, штовхнути. Це принижує. Як у тебе може бути повага до себе? Тому, коли тобі у Польщі кажуть: «Давай паспорт!», ти його просто віддаєш. Україна дуже принизила людей. У Польщі українці кажуть «Ми знаємо, за що ми працюємо». Люди заробляють за день стільки, скільки за місяць в Україні не зароблять.


Інтернет-видання
UA- Reporter.com

Комментарии

Отправить комментарий

Содержание этого поля является приватным и не предназначено к показу.
Обмеження в 180 символів, залишилося: 180
  • Доступны HTML теги: <em> <strong> <ul> <ol> <li><img>
  • Строки и параграфы переносятся автоматически.

Подробнее о форматировании

CAPTCHA
тест против спам-ботов