Сергій СЛОБОДЯНЮК: «Уся політика й економіка нашої держави будується зверху від певної привілейованої групи»

У старої номенклатури залишилася стара мораль: не заробляти, а розподіляти, чекати з простягнутою рукою, що подадуть із Києва, і при цьому звинувачувати той же Київ у всіх своїх прорахунках

День» вже публікував матеріали про хід передвиборної кампанії міського голови Ужгорода. Сергій Слободянюк, мабуть, один із найбільш яскравих кандидатів на пост мера. У разі своєї перемоги на виборах, збирається продовжити виконання економічних програм, розпочатих колишнім мером Сергієм Ратушняком.



Пан Слободянюк — корінний ужгородець, 33 роки, одружений, двоє дітей. Ветеран війни в Афганістані, вчиться в Національній академії внутрішніх справ. Заступник міського голови Ужгорода, депутат обласної ради.



Він прираховує себе до зароджуваного українського середнього класу. До тих, хто зрозумів, що неможливо існувати, відособившись від політичних процесів. У політику приходить нове покоління. Боротьба між ним і старою номенклатурою, очевидно багато в чому визначатиме політичне життя нашої країни.



— Чи можна провести паралель між ситуацією з виборами органів міського самоврядування в Ужгороді і подіями в Одесі, Ялті?



— Безумовно, це події одного характеру. Основне питання — це не вибори на пост мера якоїсь конкретної людини, а вибір подальшої моделі розвитку міста й регіону. Я прираховую себе до тієї команди, яка прийшла до влади в 94-му році, коли вибори ужгородського міського голови виграв Сергій Ратушняк. Ми не робили ставку на великі промислові заводи-гіганти, бо розуміли одну просту річ: ми втратили для себе ринки збуту в країнах СНД. Навіщо говорити про підйом економіки якогось підприємства, якщо його промислову продукцію нікуди продавати? Тому ми пішли шляхом створення в Ужгороді малого та середнього бізнесу як нашої основи, основи існування цілого міста з населенням у 128 тисяч чоловік. І життя довело нашу правоту. На сьогодні 60—65% бюджету міста складають надходження від малого й середнього бізнесу. Ми не тільки робимо ставку на середній клас, ми створювали цей середній клас. Ми його формували, допомагали йому зводитися на ноги, допомагали йому відкривати бізнес, допомагали брати участь у суспільних процесах. Ми самі є вихідцями з середнього класу, його представниками і носіями його ідей. І в цьому — наша головна відмінність від старої номенклатури, представники якої, на мій погляд, втративши своє керівне крісло, не зможуть забезпечити навіть свої сім’ї. Як же вони можуть створити умови для того, щоб заробляв той мільйон із лишком чоловік, яким вони керують? У старої номенклатури залишилася стара мораль: не заробляти, а розподіляти, чекати з простягнутою рукою, що подадуть із Києва, і при цьому звинувачувати той же Київ у всіх своїх прорахунках.



Мета в них одна: будь-що продовжити своє життя при владі. Вочевидь схожі процеси відбуваються й у всій нашій державі, коли певна система, певне, досить велике коло людей саме себе зберігає. Міняючи своє забарвлення, міняючи форму, але не міняючи суті.



— Давайте припустимо, що в Ужгороді переможе найгідніший кандидат. Чи зможе він вирішити проблеми одного окремо взятого міста?



— Звичайно ні. Ужгород — не острів у Тихому океані. Ми пов’язані з Закарпаттям, ми не можемо існувати відірвано від економіки Закарпатської області й економіки України. Для нас виключно велике значення має як позиція обласної державної адміністрації, так і позиція центру.



За останні півтора року в Ужгороді було розтоптано два десятки фірм і цей процес триває. Втрати бюджету від зупинення роботи цих підприємств склали близько 2,5 мільйона гривень. Це дуже істотно для міста з бюджетом у 33 мільйони. Можна сьогодні констатувати, що задля зниження впливу політичних опонентів Закарпатська обласна державна адміністрація готова знищити економічну основу всієї області.



Адже обласна адміністрація призначається Києвом. Природно, що закарпатці судять про центральну владу по діях її представників у регіоні.



— З ваших слів складається досить безрадісна картина протистояння влади на всіх рівнях: міському, обласному, центральному.



— Тертя міського самоврядування з обласною адміністрацією відбувається через дві основні причини: перша і головна — це захист нашого бюджету, друга — бездарність обласного керівництва в економіці.



Зайва безмірна централізація влади і централізація фінансових коштів негативно позначається на розвитку держави загалом. Вся політика й економіка нашої держави будується зверху від певної привілейованої групи. І орієнтована ця політика насамперед на потреби центру. У той час як досвід розвинутих країн Європи свідчить про те, що політика й економіка повинні будуватися знизу, від сім’ї. Стара істина: багата сім’я — це багата держава. У нас же держава сьогодні абстрагувалася від цієї самої сім’ї. Виходить, що сім’я — сама по собі, село, місто, область — всі самі по собі борються зі своїми проблемами. А Кабінет Міністрів існує сам для себе і сам бореться за своє виживання.



— Останнім часом у Києві для політиків усіх рівнів стало ледь не правилом хорошого тону — закликати до злагоди й єднання всіх гілок влади, бачачи в цьому замалим не панацею від усіх проблем.



— Це звичайні популістські заклики. На цьому просто спекулюють: ось, мовляв, ми — нове керівництво парламенту, на відміну від старого, зрозуміли, що треба працювати разом. Але для того, щоб усі гілки влади не на словах, а на ділі розпочали реальну спільну роботу з виведення з кризи,— треба міняти основу формування політики держави. У чому суть демократичної влади? Коли держава існує для людини, коли держава змогла цю владу максимально наблизити до потреб простої людини. А сьогодні все навпаки, політика держави грунтується на якихось абстрактних уявленнях купки впливових людей у центрі, вельми далеких від проблем регіонів.



— Даруйте, але від політиків, а ви — безумовно, політик зі стажем, оскільки були депутатом Верховної Ради минулого скликання, а зараз є депутатом обласної ради, ми вже звикли чути слова про необхідність повернути владу до проблем простої людини. Які реальні механізми, які реальні кроки необхідно зробити?



— Щоб розпочати якісь серйозні зміни, треба максимально демократизувати суспільні процеси. І в цьому плані дуже багато залежить від виборних посадових осіб. Тому, напевно, насамперед необхідно створити умови для проведення демократичних виборів. Для того щоб нагромаджені проблеми вирішували не політикани, а політики, яким дійсно небайдужі долі людей і які ці проблеми здатні вирішити. Ми знову повертаємося до сьогоднішньої ситуації в Ужгороді. У мене є побоювання, що вибори в Ужгороді не пройдуть демократично.



— Мер обласного центру, хто він передусім: господарник чи політик?



— Безумовно, політик. Якщо мер знає проблеми життєдіяльності міста, це ще не означає, що він може їх вирішити. Тим більше що одна людина і не в змозі їх вирішити. Ці проблеми вирішуються комплексно, командою господарників і економістів.



А батько міста повинен бути політиком, який, використовуючи домовленості з різними гілками влади, використовуючи свої зв’язки, використовуючи свій потенціал, зрештою, свої знайомства в Києві, зможе забезпечити політичну підтримку діям своєї команди, тобто вирішувати економічні проблеми міста на політичному рівні.



Мер повинен посідати солідне, упевнене місце в політичному житті регіону й країни. Інакше його розриватимуть ті ж політичні пристрасті, політичні інтриги. Щоб не стояти у хвості черги, щоб не бути провінцією в класичному значенні цього слова, він повинен через політику посунути своє місто якомога ближче до центру.



— Чи не суперечите ви самі собі з одного боку, заявляючи про необхідність самим вирішувати місцеві проблеми, з іншого — бути ближчим до Києва.



— Суперечності немає. Я говорив про ідеальні умови роботи місцевого самоврядування, а зараз говорю про реальні. А реальність така: регіональної політики, спрямованої на розвиток регіонів немає. Сьогодні регіональна політика полягає в бажанні центру контролювати всіх і вся в регіонах. Ця політика призвела до того, що практично всі поїзди до Києва забито чиновниками і державними службовцями всіх рівнів.



Влада в Києві, гроші в Києві, ліцензування в Києві. Всі серйозні робочі моменти вирішуються в Києві. І для того щоб вирішувати проблеми ефективно, в ці процеси треба інтегруватися.



«День»



№176, середа, 16 вересня 1998