ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Одеса, море і любов ужгородки

    28 березня 2024 четвер
    28 переглядів

    Дівчина, з якою зустрічався понад рік, покинула мене... Така життєва трагедія, або, як сказав би мій давній кент та знаний шибайголова (а по-одеськи – вишкварок) Васька, ситуація Ойц! Усе це й надихнуло мене полишити всілякі тривоги та побивання у розпеченій столиці, спакувати валізи і дременути до нього в Одесу.

    Одеса, море і любов ужгородки.
    Одеса, море і любов ужгородки.

    Тим паче, що липневе сонечко вже неабияк припікало, а друг саме розпочав сезон полювання на «шехеризадниць» (так він називає засмаглих красунь, що пляжаться біля моря)...



    «Впевненість у собі й почуття гумору – запорука вдалого знайомства, – повчав мене Василь, коли ми прийшли до морської оази й кинули оком на відпочивальницю, що самотньо сиділа під величезною парасолею, закопуючи ногу в пісок. – Розкажи їй мій фірмовий анекдот про тіточку, і гарантую: дівчина не встоїть… Нумо вперед, а я спостерігатиму», – скомандував товариш, а сам умостився долі й, насвистуючи веселу пісеньку, проводжав ласим оком кожну кралю, що проходила повз...



    «Тіточко, ти чому так довго заміж не виходиш?» – «Бо ніхто не бере...» – «А що, ти вже всіх запитувала?» – пригадував Василевого анекдота й уявляв, як безглуздо виглядатиму, коли дівчина не оцінить одеського гумору…



    Втім усі мої думки несподівано вкрала …богиня в багряному купальнику, що замайоріла попереду, манірно гойдаючи тугими стегнами та лоскочучи погляд довгими русявими космиками… «Це фантастична дівчина! Не проґав її!» – йойкнув у серці (а може, десь нижче) зухвалий живчик. І я помчав прямісінько на маячок рухливої плоті…



    Усе відбулося так швидко, що я й не очунявся, як по-шпигунськи ззаду накинувся на дівчину й, міцно затиснувши в обіймах, закричав: «Привіт, Марійко! Ти чому вчора не пішла з нами в кіно?» – відтак перехилив її через руку й виконав своєрідне танцювальне па...

    Оторопіла чи то з ляку, чи радше з несподіванки дівчина нічого не могла промовити, лишень кліпала великими карими очицями… І саме тут стала в пригоді моя акторська майстерність: усеньке єство так реально розплилося у вибаченнях, мовляв, пробач, помилився, немає мені прощення, не знаю, як спокутувати провину, що Людочка (так звали красуню) врешті таки усміхнулася…

    …Людмила з родиною приїхала відпочивати з обласного центру Закарпаття Ужгорода. Оселилися в маленькому будиночку неподалік берега. Як потім з’ясувалося, батько дівчини – військовий, велика людина з будь-якого погляду, виховував доню у суворій дисципліні… Тому мені, бідоласі, довелося втішатися лише таємними зустрічами по кілька хвилин на день, коли сімейка виходила ніжитися на пляжі. Саме тоді я чекав Милу (так її називав) неподалік у кущиках, вона прибігала, і ми, взявшись за руки, поглинали одне одного закоханими поглядами… А коли Васька назбирував на узбережжі купу ракушок, я, виготовивши із них чудернацького подаруночка, ніс його своїй русалоньці…

    …О, що відбувалося, коли лютий батечко таки вистежив нас із Людою! Скільки погроз моїй принцесі довелося почути!.. Нам заборонили бачитися… У Людки забрали мобільного й шпигували за кожним її кроком… Та хіба справжнє кохання не перевіряється труднощами? Моїм вірним посланцем Гермесом став Васька. Він незворушно прогулювався пляжем, підморгував дівкам і непомітно передавав Людочці мої любовні листи...

    Хтозна, як довго тривали б такі стосунки, коли б не дізнався, що її родина незабаром від’їжджає додому… «Що буде, те й буде», – вирішив і наступної ночі подався до будиночка, де мешкала моя Мила. Годину тинявся біля паркану, заглядав у вікна й ніяк не міг привернути до себе увагу коханої… Та врешті дочекавшись, коли вона підійде ближче до шибки, тихенько зашкряботів по склу. Вона помітила мене, тож тихенько відчинила віконце й прошепотіла, що цього року вступатиме до столичного вишу й через три тижні чекатиме мене біля Золотих воріт…

    Настав час зустрічі. Увесь день простояв на визначеному місці, але дівчина так і не прийшла... Всі старання забути кохану виявилися марними… Досі серед перехожих я шукаю поглядом миле обличчя. І будьте певні, таки знайду…





    Наталя ДОДОЛА




    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору