За народним повір'ям, у цей день "сонце сходить, грає", трави й квіти набирають найбільшої лікувальної сили, опівночі розквітає папороть. Ця чарівна квітка віщує незліченні скарби, багатство, статки й здоров'я.Давно, "коли ще Сонце було Богом", Купала приурочували до літнього сонцестояння - найдовшого дня й найкоротшої ночі року. Сьогодні святкування проходять у ніч з 6 на 7 липня. Колись у купальську ніч було укладено священний шлюб Бога Сонця, що уособлював чоловіче начало, з Богинею Води, що символізувала жіноче.



Центром купальського свята було місце за селом на березі річки, озера чи ставка. Напередодні купайлицю мали встановити хлопці, а дівчата - прикрасити її вінками, квітами, стрічками. На дерево вішали опудало у вигляді солом'яної ляльки Маринки, вбраної у сорочку, плахту, вінок і намисто з горобини. На Київщині віху, прикрашену згори колесом або качаном, називали Головатим Іваном.



Свято починалося з розкладання багаття - символу вогню небесного й земного. З пагорбів та крутих берегів пускали у воду запалене колесо - символ сонця. В давнину перестрибували через багаття для того, щоб пройти перед жнивами

обряд очищення вогнем. Вірили: що вище людина плигне, то вищою виросте пшениця. Такий вогонь наділяв людей здоров'ям, силою, запобігав усьому злому, зокрема чарам.



Сьогодні молодь перестрибує через вогнище парами, побравшись за руки, і загадує: руки не розійдуться - хлопець і дівчина поберуться. А ще дівчата плели вінки та ворожили на них. Кожна дівчина пускала свій вінок на воду і

дивилася: куди попливе, туди і заміж вийде, проте, якщо потоне - це віщувало розлуку з милим. За віруваннями, на світанку купається навіть сонце, і тому воді й вранішній росі приписується особлива лікувальна сила.



У купальську ніч відбувається розгул усілякої нечисті. Відьми перекидаються на кішок або жаб, відбирають у корів молоко, лякають молодь.



Закінчувалося свято урочистим спаленням або потопленням купайлиці. Згідно з народними повір'ями, купальське вогнище не слід було гасити, він мусив сам дотліти до останку. Купальське дерево розривали, а гілки розкидали по грядках - це сприяє гарному врожаю капусти й огірків. На Галичині самий вершок обрядової верби прикрашали терном і кропивою, щоб у кінці свята його важко було відломити. Такий вершечок купайлиці може дістатися тільки великому щасливцю, в якого цього року обов'язково буде весілля.



посилання