ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Закарпатська Мукачівщина — рекордсмен за літніми таборами для дітей в Україні

    18 квітня 2024 четвер
    22 переглядів

    Проте у більшості з них на добове харчування райвиконком передбачив аж… чотири гривні.

    Літні табори — чи не єдиний спосіб змістовного відпочинку й оздоровлення для дітлахів. У обдароване природними багатствами Закарпаття у цю пору з’їжджаються учні майже з усіх обласних центрів України й не тільки. Цьогоріч найбільше їх відвідують Мукачівський район, де організовано рекордну для районів Закарпаття кількість літніх таборів. Їх тут — 47. Аби дізнатися про якість відпочинку у цих закладах та про особливості їхньої діяльності, спілкуємося із завідувачем відділу гігієни дітей та підлітків, лікарем вищої категорії Мукачівської районної санепідемстанції Світланою Демко.



    Рекорди для галочки



    Незважаючи на літню пору, у Світлани Олександрівни роботи не бракує. Зараз і як лікар і як депутат Мукачівської райради вона слідкує за дотриманням санітарного законодавства у літніх оздоровчих закладах.

    — Дуже добре, що цього річ на Мукачівщині маємо рекордну в області кількість літніх таборів, — розповідає Світлана Демко. — Але мене особисто насторожує практика чи то пак мода організації оздоровчих закладів на базі загальноосвітніх шкіл. Тож зараз на Мукачівщині, за рішенням райвиконкому, 5847 дітей району й області оздоровлюється саме у 47-ми ЗОШ. Майже всі вони не пристосовані до проведення в них оздоровлення. Та й відпочинок як такий тут досить скупий. Адже у деяких школах району немає не те що басейнів, спортивних майданчиків, але й подекуди і футбольного поля…

    Лікар-санепідеміолог також обурюється з того приводу, що той же райвиконком виділив на добове харчування кожного відпочиваючого аж… чотири гривні…

    — Що таке у наш час чотири гривні?, — задає риторичне запитання Світлана Олександрівна. — Це — у кращому випадку — склянка соку і тістечко або тарілка супчику. Але ж на цьому дитину протягом тижня-двох не протримаєш…

    Тому лікар вважає, що такі рекордні результати на Мукачівщині зроблено суто для галочки, звітності та для власного заспокоєння, що мовляв у нас у районі все просто чудово.

    Табори — на продаж

    Для порівняння Світлана Демко називає сім літніх оздоровчих таборів приватного сектору, що паралельно діють у Мукачівському районі.

    — Повноцінним відпочинком і оздоровленням можна назвати перебування дітей у таких приватних таборах як «Водограй» (село Чинадієво), «Білочка» та «Мрія» (село Лісарня), «Віфонія» (село Клиновець), «Юний самарянин» (село Великі Лучки), «Надія» (село Лавки) та «Школа мистецтв» для обдарованих дітей Закарптської області у Чинадієві. Проте, окрім останнього закладу, у всіх решта 85-90% відпочиваючих — діти з Києва, Одеси, Донецька, Дніпропетровська та інших міст України. І лише 10% — з Мукачівщини та решти районів Закарпаття. У всіх цих таборах, на відміну від попередніх 47, на добове харчування виділяється по 30 гривень.

    Були в районі ще два великі літні табори з чудовою інфраструктурою: «Карпати» у Вільховиці та «Юність» у тому ж селі Лісарня. Проте, за словами Світлани Олександрівни, обидва той же райвиконком передав у приватну власність. Перший — якійсь неорелігійній общині, а другий — родині Романюків, місцевим підприємцям, власникам промислової групи «Закарпатєвротранс». Таким чином у цих спеціалізованих закладах уже чотири роки поспіль не оздоровлювалося жодної дитини. Схоже, що не оздоровлюватиметься й надалі.

    — Такої чудової оздоровчої бази яка була в цих таборах у районі годі й шукати, — зізнається Світлана Данко. — Аби збудувати щось подібне, потрібно у десятки разів більше коштів, аніж ті, які районний бюджет отримав від нових власників літніх таборів. Але керівництву видніше. Вони ґаздують по-своєму…

    В гостях у «Білочки»

    Як би там не було, але писати про літні табори, не відвідавши жодного з них — все одно, що не писати нічого. Тому після розмови зі Світланою Олександрівною, вирушаємо в табір «Білочка», що в селі Лісарня. У цьому чудовому куточку Мукачівщини, мабуть, розташовано найбільше баз відпочинку, ніж у будь-якому іншому селі області. Вони тут по обидва боки дороги. Майже на всіх висять таблички з надписами «Стій!Приватна власність!Вхід заборонено!» Це, як розповідає мені працівник одного з місцевих таборів — аби люди випадково не потрапили безкоштовно на об лаштовану територію. Бо ж оренда однієї альтанки тут коштує 100 гривень на день, а у вихідні — і всі 120…

    От і «Білочка». На перший погляд це — типовий табір совковського типу. Однак, увійшовши досередини, переконуєшся, що все не так: Корпуси табору охайно вибілені, майданчики і басейн приведені до ладу. Старший вихователь туристично-оздоровчого табору Світлана Годованець розповідає, що зараз тут 126 дітей, віком від 7 до 15 років з Прилук, Києва, Львова, Одеси, Донецька, Черкас, Ужгорода, Мукачева та Сваляви. З них 68 — спортсмени-таеквандисти. Всі дітлахи тут мають свій розпорядок дня: о 8-й ранку піднімаються на зарядку, потім — невеличкий відпочинок, сніданок, прибирання території табору, виконання завдань, обід, спортивні ігри, відпочинок і знову відпочинок.

    — Всі, хто хоч раз побував у нашому таборі, бажає повернутися сюди ще хоч раз, — розповідає Світлана. — У нас за чистоту кожної кімнати виставляються оцінки. Всі учасники табору поділені на команди. Кожна команда робить свою стінгазету і протягом дня виконує певне завдання.

    Оглянувши кімнати, де мешкають діти, складається враження, що потрапив у готель, а не в табір відпочинку: всередині євроремонт, на стіні — телевізор, зручні ліжка, не більше двох у кімнаті, гарний спортзал із тренажерром та більярдним столиком… А ще у «Білочці» є своя лазня, ставок з рибками, свій конкурс «Містер Білочки» і «Міс Білочки», своя гра «Кохання з першого погляду» і ще багато цікавих розваг. Словом, відпочиває молодь…



    Павло БІЛЕЦЬКИЙ, спеціально для UA-reporter.com (Мукачево-Ужгород)


    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору