Депутаты Закарпатья выступают за отмену двуязычия

Иван Вакарчук своим приказом объявил национальным меньшинствам войну. А как поступать с неприятелем учил еще А.В.Суворов.

Суворов вчив, що анонімів треба знищувати, як худобу з захворюванням на ящур. Це був жарт. А по темі - давно, ще років 35-ть тому, я мав “щастя" познайомитися з деякими представниками совка із Закарпаття, які абсолютно не володіли українською і з горем наполовину могли спілкуватися російською. Потім, пізніще, я багато разів бував у Закарпаттю (моя дипломна робота була пов'язана з реставрацією замку "Паланок", а моєї екс-дружини - з забудовою вздовж каналу Верке в Береговому. Тому і в часі підготовки проекту були у менекількамісячні переддипломні практики і в Мукачевому, і в Береговому. Бував я і раніше, ще на першому курсі, в Закарпатті – тоді ми мали практику в Береговому – обмірювали палац Перені під майбутній музей вина і виноградарства. Отже, доволі часто доводилося бувати в Срібній Землі аж по 1997 рік, маючи друзів і приятелів в більшості міст і районів Закарпаття. Це така преамбула – щоб ніхто не запідозрив, що не знаю цього чудового краю й людей, що в ньому проживають. Мене завжди дивувало, як люди, народжені і проживаючі в Україні, не можуть розмовляти українською, а мої приятелі-студенти з Болгарії, Угорщини, Чехословаччини, які приїхали на кількохрічні студії в СССР й не зобов’язані знати української, тому що вони завчасу, на протязі року, вивчали лише російську, потрапивши в Україну, самостійно вивчали все ж українську і принципово здавали іспити українською. Чи це не був парадокс? А ще б цікавіше було переглянути дані переписів населення за совітів і звернути увагу на запитання і відповіді на нього про те, яку мову опитуваний вважає за рідну і як по національним меншинам змінювався відсоток від перепису до перепису тих, що вважає за рідну властиво ту мову, до якої етнічної групи належить, українську мову, російську мову. Й зараз чути, що в Україні є ще люди, які не розуміють мови країни, в якій мешкають, державної мови, викликає, м’яко кажучи, шок. Цікаво – чи є в Угорщині подібна ситуація, в Румунії, в Словаччині? Мабуть, що ні. Тому, цілком підтримую наказ Міносвіти України й вважаю, що державні заклади мають навчати виключно державною мовою, а мови національних меншин, як це робиться в усьому цивілізованому світі, можуть подаватися факультативно, або й у приватних школах. Лише, після закінчення останніх, учні повинні складати відповідні тести зі знання українських мови і літератури з вимогами аналогічними, як і до учнів загальнодержавних шкіл. США є дуже демократичною, багатонаціональною країною, але такої анархії, як в Україні, в них нема. Про Британію, Францію, Німеччину і інші країни промовчу. Й не може такого бути, щоб громадянин України, приїхавши у, скажімо, село Фанчікове Виноградівського району, заздалегідь мав би вивчати угорську мову, щоб порозумітися в крамниці чи в інших державних або й комерційних установах. Й, наостанок, хотів би ще додати, що наші правоохоронні органи мали б відстежувати й відповідно реагувати на практику сусідніх держав надавати громадянство своєї держави громадянам України, яка поки що не має відповідного закону про мультигромадянство.

Иван Вакарчук своим приказом объявил национальным меньшинствам войну. А как поступать с неприятелем учил еще А.В.Суворов.

Суворов вчив, що анонімів треба знищувати, як худобу з захворюванням на ящур. Це був жарт. А по темі - давно, ще років 35-ть тому, я мав “щастя" познайомитися з деякими представниками совка із Закарпаття, які абсолютно не володіли українською і з горем наполовину могли спілкуватися російською. Потім, пізніще, я багато разів бував у Закарпаттю (моя дипломна робота була пов'язана з реставрацією замку "Паланок", а моєї екс-дружини - з забудовою вздовж каналу Верке в Береговому. Тому і в часі підготовки проекту були у менекількамісячні переддипломні практики і в Мукачевому, і в Береговому. Бував я і раніше, ще на першому курсі, в Закарпатті – тоді ми мали практику в Береговому – обмірювали палац Перені під майбутній музей вина і виноградарства. Отже, доволі часто доводилося бувати в Срібній Землі аж по 1997 рік, маючи друзів і приятелів в більшості міст і районів Закарпаття. Це така преамбула – щоб ніхто не запідозрив, що не знаю цього чудового краю й людей, що в ньому проживають. Мене завжди дивувало, як люди, народжені і проживаючі в Україні, не можуть розмовляти українською, а мої приятелі-студенти з Болгарії, Угорщини, Чехословаччини, які приїхали на кількохрічні студії в СССР й не зобов’язані знати української, тому що вони завчасу, на протязі року, вивчали лише російську, потрапивши в Україну, самостійно вивчали все ж українську і принципово здавали іспити українською. Чи це не був парадокс? А ще б цікавіше було переглянути дані переписів населення за совітів і звернути увагу на запитання і відповіді на нього про те, яку мову опитуваний вважає за рідну і як по національним меншинам змінювався відсоток від перепису до перепису тих, що вважає за рідну властиво ту мову, до якої етнічної групи належить, українську мову, російську мову. Й зараз чути, що в Україні є ще люди, які не розуміють мови країни, в якій мешкають, державної мови, викликає, м’яко кажучи, шок. Цікаво – чи є в Угорщині подібна ситуація, в Румунії, в Словаччині? Мабуть, що ні. Тому, цілком підтримую наказ Міносвіти України й вважаю, що державні заклади мають навчати виключно державною мовою, а мови національних меншин, як це робиться в усьому цивілізованому світі, можуть подаватися факультативно, або й у приватних школах. Лише, після закінчення останніх, учні повинні складати відповідні тести зі знання українських мови і літератури з вимогами аналогічними, як і до учнів загальнодержавних шкіл. США є дуже демократичною, багатонаціональною країною, але такої анархії, як в Україні, в них нема. Про Британію, Францію, Німеччину і інші країни промовчу. Й не може такого бути, щоб громадянин України, приїхавши у, скажімо, село Фанчікове Виноградівського району, заздалегідь мав би вивчати угорську мову, щоб порозумітися в крамниці чи в інших державних або й комерційних установах. Й, наостанок, хотів би ще додати, що наші правоохоронні органи мали б відстежувати й відповідно реагувати на практику сусідніх держав надавати громадянство своєї держави громадянам України, яка поки що не має відповідного закону про мультигромадянство.