ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют
Єдина Країна! Единая Страна! United Country

Можливі загрози так званого "грузинського сценарію" Кремля для України

Йдеться, насамперед, про можливі варіанти встановлення статус-кво Москви у проросійському Криму, де російські консульські емісари вже видали громадянам України тисячі паспортів з двоголовим російським орлом.

Крим - "п’ята колона" Москви в Україні?

Відразу ж після вторгнення російських військ до Грузії і перших заяв з осудом агресії Росії, які пролунали у Києві, чимало експертів і політиків різних рівнів заговорили про можливі загрози так званого «грузинського сценарію» Кремля для України. Йдеться, насамперед, про можливі варіанти встановлення статус-кво Москви у проросійському Криму, де російські консульські емісари вже видали громадянам України тисячі паспортів з двоголовим російським орлом. Тим, більше, що і російський флот у Севастополі, і російські бізнесові надбання в Криму також є певною базою для втручання Москви та оголошення чи захисту своїх громадян, чи ж припинення так званого «порушення прав російськомовного населення» півострова.

Формулювання можливих виправдань щодо російської анексії Криму з боку Кремля тут можуть бути найрізноманітнішими. Це й оголошення сумнівними актів 1954 року про передачу Криму Україні, і вже відомі «лужковські аргументи» чи «роґозінські сумніви» щодо дотримання Україною великого Договору з Росією та чимало інших.

Тим більше, що етнічний склад населення Криму нібито й підходящий для втілення тут так званого «грузинського варіанту» Кремля – на півострові мешкає понад один мільйон росіян, до 600 тисяч українців і біля 300 тисяч кримських татар. Хоча не забуваймо й про те, що українців за останньою статистикою в самій Україні біля 35 мільйонів. А тих же кримських татар у Туреччині – біля 5 мільйонів, і вони не байдужі до доль своїх родичів у Криму.



Масштаби України й Грузії не пропорційні



Хтось із західних дипломатів досить просто і влучно зауважив під час вторгнення Росії в Грузію і похмурих прогнозів щодо України, що 47-мільйонна Україна — це не 5-мільйоннна Грузія. Тут є своя рація. Адже в Тбілісі була напередодні російського вторгнення лише 30-тисячна армія, Україна ж має чи не в десять разів більшу. Окрім того, у півтора раза більші міліція і внутрішні війська. А про мобілізаційні можливості України добре сказав якось колишній глава КДБ СРСР Микола Крючков. Цей московський ініціатор путчу 1991 року попередив тоді у серпні гарячі голови типу генерала Варенікова про те, що проти московських танків і військ в Україні можуть взяти у руки зброю до 12 мільйонів люду. Не варто забувати й те, що в Росії, чого в Кремлі дуже бояться, проживає до 10 мільйонів етнічних українців. Ці також не будуть сидіти склавши руки, коли Україні буде загрожувати окупація. Також не варто забувати й про протиповітряні можливості України. Навіть гіркий досвід української ракети, яка збила свого часу російський авіалайнер над Чорним морем, про дещо говорить. Та й той же збитий нібито українською ракетою над Грузією російський дальній бомбардувальник Ту-122 також є красномовним фактом. А таких ракет в Україні не менше кількох сотень. Не кажучи вже про інші повітряні можливості Києва. Ясно, що українська армія не рівня російській. Але й масштаб України, навіть Криму – це не масштаб відстаней від Цхінвалі до Ґорі чи Поті. Та й російські танки, й війська в Крим чи деінде в Україну не так просто переганяти.



Мандату щодо України Росія просто не має



Стосовно Південної Осетії і Абхазії Росія цілком обґрунтовано козиряє мандатом СНД від 1994 року і рішеннями ООН щодо цих старих конфліктів. Хоча вона і порушує ці документи, але вона має формальне право втручатися у справи самопроголошених республік якраз на території Грузії. Це факт, якого ніхто не може заперечити. Чому на Заході й говорять саме про «непропорційність» дій Росії в Грузії. Аргументи Кремля про геноцид і захист своїх громадян у Грузії тут є додатковими і не обґрунтованими як слід.У Москві це розуміють.

Що ж стосується українського Криму, то тут Росія не має ніякого формального мандату для втручання. І будь-які спроби провокацій щодо тих же російських громадян, чи російськомовного населення, не «тягнуть» навіть на «грузинський варіант». Серйозної формальної підстави для вторгнення в Крим, що б там не казали в Москві лужкови чи роґозіни, у Москви немає і бути не може. Хіба що повна втрата здорового глузду в Кремлі і російському Генштабі може змусити їх прямо втрутитися в Крим, на територію суверенної, визнаної всім світом держави. Але це на сьогодні виключено. Тим більше, що на українській території немає сьогодні самопроголошених проросійських територій. Хоча спроби такі були. І не забуваймо, адже Москва не змогла досягти головної стратегічної мети свого вторгнення до Грузії. Саакашвілі при владі, а це вже є поразкою «стратегії Путіна» щодо Грузії. Тим більше, що чим далі від цієї п’ятиденної війни, тим важче буде самій Росії «переварити» наслідки такої «блискавичної війни», яка може мати довготриваліші негативні наслідки, які набагато перевищать вартість самих воєнних збитків Росії в Грузії. Тут Кремлю буде вже не до України.



Росії Україна потрібна внутрішньополітично слабкою державою



Ясно, що біля 12 мільйонів російськомовного населення України і прокремлівські яструби в українській політиці – це головний стратегічний запас для Москви. І Кремль буде й надалі намагатися всіляко використовувати цей запас, щоб робити Київ слабким внутрішньополітично. А це дозволяє Кремлю всіляко, і досить ефективно, гальмувати просування України до НАТО і ЄС. Політична «п’ята колона» Москви в Україні – це головний стратегічний засіб впливу Кремля на свою сусідку.

Навіть газові аргументи Росії щодо України, на фоні нинішніх спроб Заходу чинити об’єднаний тиск на енергетичну політику Кремля, вже не є такими дієвими. Недарма експерти кажуть, що висока, європейська, ціна на газ для Києва не є вже такою смертельною «страшилкою», як це було у січні 2006 року. Бо за ці два роки в Україні встигли значно перегрупуватися. Лише нові внутрішні ціни на газ про щось свідчать.

Правильно кажуть деякі західні політики, що Україні у ситуації, яка склалася в Грузії, потрібно робити мінімум помилок. Можна критикувати Москву за дії в Грузії, можна вимагати підвищення ціни за перебування російського флоту в Севастополі, але не можна робити одного: оголошувати пряму війну Росії — бо тоді вона дійсно спробує захопити Крим і врешті-решт програє тут ще більше, ніж у Грузії. Але навіщо це Україні, коли до 2017 року ще так далеко.



Василь Зілгалов, "Радіо Свобода"



UA-Reporter.com



Інтернет-видання
UA- Reporter.com

Комментарии

Отправить комментарий

Содержание этого поля является приватным и не предназначено к показу.
Обмеження в 180 символів, залишилося: 180
  • Доступны HTML теги: <em> <strong> <ul> <ol> <li><img>
  • Строки и параграфы переносятся автоматически.

Подробнее о форматировании

CAPTCHA
тест против спам-ботов