ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют
Єдина Країна! Единая Страна! United Country

Олексій Кіндрат: Відсутність ефективного господарювання у нас прикривають звичайнісіньким політиканством

Понад усе люди фізично і душевно мучаться через брехню навколо себе і підступну неповагу до їхньої особистості. Здається, ніби всі ми говоримо однією мовою, всі віримо у те, що намагаємося почути від співбесідників. Але так тільки на перший погляд. Єзуїтство нинішніх «політиків» у тому, що вони безсоромно обіцяють те і тільки те, що хочуть почути від них виборці, але за цими обіцянками нічого далі не слідує. Тим самим у народу вбивають віру в справедливість, закон, у спроможність бодай через вибори щось змінити на краще.

Що це — час загального обману? Політики обманюють виборців, банкіри — клієнтів, влада — народ? Це якийсь армагеддон, загальна інформаційна війна всіх проти всіх. Звідки виростають її корені? Кому це вигідно? Тим, хто вирішує розкрутити черговий виток інфляції, коли за кілька тижнів народ біднішає у кілька разів, зате хтось точнісінько так у кілька разів стає багатшим? Тим, хто руйнує систему довгострокового кредитування фізичних осіб, знищує іпотечне кредитування, що унеможливлює молодіжно-житлове будівництво? Чому районним чи міським чиновникам вдається ігнорувати указ Президента «про доступне житло», не надаючи молодим сім'ям ділянки під забудову з відповідною інфраструктурою? Хто створює штучний дефіцит будівельних матеріалів і тим самим організовує собі надприбутки?

Адже жодних економічних передумов для таких пертурбацій у будівельній сфері немає: ціна на газ стала, енергоносії незмінні, заробітна плата теж. То кому вигідно доводити до ручки промисловість, сільське господарство, будівництво, робити банкрутами вже не окремі підприємства, а цілі галузі, вимивати з них обігові кошти, створювати штучний дефіцит?

І це творять з 46-мільйонним народом України усього кілька політико-бізнесових угруповань, котрі монополізували заводи, банки, ЗМІ. І що нате народ? Чи як сказав один з вождів нації: а до чого тут взагалі народ? Один з ді-джеїв Майдану нещодавно гірко зауважив: спершу нас позбавили віри в торжество справедливості, а тепер позбавляють віри в її існування.

Не було б так гірко, якби ця зневіра стосувалася тільки якоїсь високої політики, віддаленої від щоденних земних інтересів простих людей. Але ж зневіра і повсякденне життя у брехні охопило вже геть усіх зверху донизу — аж до сільських голів, принаймні там, де ще лишилися землі сільськогосподарського користування, бо їхня площа зараз катастрофічно скорочується. Точнісінько так зникають сквери і паркові зони у містах і селищах.

Зараз не хліб всьому голова, а земля, як спосіб збагачення через масову спекуляцію і обман. Орна земля стала товаром всупереч усім мораторіям.

Окремою темою є сквери, алеї, дитячі майданчики, стадіони, тенісні корти, паркові зони, басейни. Це — мінімальна інфраструктура для відновлення людських сил, працездатності городян. Така земля має бути цілковитим табу для забудовників. З огляду на це мені приємно, що влада Ужгорода в особі його голови обіцяє залучити інвестиції на будівництво аквапарку «Водний світ». Зі слів мера, йдеться про 32 млн. евро.

Але поки що маємо багато галасу, звинувачень і відсутня будь-яка реальна робота. Кому це на руку? Впевнений, цей галас не на руку ужгородцям.

Нещодавно у Падіюні відбулося віче з ініціативи громадських організацій міста. На ньому депутати обласної ради, що мешкають в Ужгороді, чітко сформулювали прохання включити їх до громадської ради з приводу аквапарку, аби уникнути всіх спекуляцій і надуманих проблем. У відповідь — знов-таки галас і категоричне «ні». Чому?

До речі, аквапарк аж ніяк не вирішить проблем, наявних на правому березі Ужа в його парковій зоні. А там, між іншим, ще є басейн «Спартак», який чомусь не працює. Він традиційно слугував дітлахам і всім ужгородцям упродовж десятиліть. Справді, в міській казні бракує коштів. Дійсно, Ужгород не дотаційне місто. Справді, з Ужгорода вилучають у державний бюджет 15 млн. грн., які конче необхідні на ремонт доріг, шкіл і садочків. Є й маса інших проблем: комунальна інфраструктура, озеленення, хаотична забудова і відсутність великого генерального плану. Маємо й проблеми з каналізацією, водовідведенням, очисткою, водопостачанням, ремонтом житла комунального фонду, зношеним ліфтовим обладнанням, з вивозом сміття і особливо оплатою за це. А ще — захаращений Доманинський канал — єдина водна артерія правого берега міста. Без допомоги обласної ради, її депутатського корпусу цей вузол годі розв'язати.

Бо, якщо по совісті, то і обласна, і міські, і районні ради — це не парламент, де «варять» політику. На місцях мають займатися конкретними приземленими справами і дбати перше за все про добробут своїх виборців.

Я згідний, що нинішнє законодавство про місцеве самоврядування спрацьовує дуже слабо, є багато перепон при отриманні субвенцій, вирішенні тендерних пропозицій, є негаразди з оплатою праці. Існує й проблема розмежування повноважень між містом і районом. Цих проблем сотні, їх слід вирішувати — насамперед через інвестиційні проекти, гранти, зарубіжні фонди, екологічні служби, ЮНЕСКО, міжнароднітурагентства. Це робота важка, до солоного поту, тому дати їй раду можна тільки разом, відкинувши старі образи і забувши про партійну приналежність, — заради всіх ужгородців і всіх закарпатців.



Олексій КІНДРАТ, депутат Ужгородської міськради четвертого скликання.



UA-Reporter.com
Олексій КІНДРАТ: Українська еліта має бути над політикою


Інтернет-видання
UA- Reporter.com

Комментарии

Отправить комментарий

Содержание этого поля является приватным и не предназначено к показу.
Обмеження в 180 символів, залишилося: 180
  • Доступны HTML теги: <em> <strong> <ul> <ol> <li><img>
  • Строки и параграфы переносятся автоматически.

Подробнее о форматировании

CAPTCHA
тест против спам-ботов