Смітник у прикордонному Чопі як обличчя України

Що нас відділяє від Європи? Кордони? Візи? Рівень життя? А, може, все ж таки культура? Культура спілкування, поведінки та елементарної поваги до країни, у якій живеш, і до людей, з якими спілкуєшся.

На жаль, українські (як і російські), подорожуючі вже давно мають за кордоном славу людей, які багато п'ють, їдять, галасливо відпочивають і багато смітять. І якщо перші три фактори можна віднести до національних особливостей закордонного відпочинку і списати все на надемоційну слов'янську культуру, то останній є наслідком відсутності елементарного виховання. Скільки разів доводилось спостерігати як із вікон автомобілів викидають папірці, пластикові пляшки та інше сміття. А чого варті завалені сміттям зони відпочинку? Пляшки, мішки та купи різного поліетиленового та паперового непотребу.
Формула «Після мене - хоч потоп» в ментальності нашого народу переросла в звичайну норму поведінки. Напевно, саме тому ми живемо в брудних містах, ходимо брудними під'їздами та відпочиваємо у брудних водоймах. Красномовним прикладом цивілізованості та поваги до власної країни може слугувати міст у Чопі, який розділяє українську та угорську території. Так, збоку української - суцільний смітник, по якому можна визначити, що їли-пили наші співвітчизники під час кількагодинного очікування у черзі, Товстим суцільним шаромце сміття вкриває весь правий бік мосту. Але варто
тільки переїхати на другу його половину, як виникає зовсім інша картина - передбачливі угорці буквально через кожні п'ять метрів поставили картонні ящики, які слугують тимчасовими смітниками. І навколо -жодного папірця.
Нібито просте вирішення проблеми, яке не потребує капіталовкладень. Саме з таких маленьких дрібничок формується повага до країни. Невже нашим прикордонникам та працівникам митниці не можна зробити так само? Невже останнім враженням людей, які покидають нашу країну, повинні стати гори сміття на останніх метрах української землі?
Ален Смірнов, Чоп