5 шляхів до процвітання "столичного" району Закарпаття

«Нині Ужгородщина дає понад 50 % промислового виробництва краю. Розвиваємо район у 5 напрямках, втілюючи стратегію розвитку, розроблену ще з часів СРСР. Увага –транскордонній співпраці, сільському господарству, туризму й рекреації, промисловості й міському виробництву», – розповідає заступник голови ужгородської районної адміністрації з питань економіки Анатолій Черниченко.

Як цю стратегію вдається виконувати, на власні очі вирішила глянути Експертна Рада традиційного щорічного закарпатського конкурсу «Лідер року». Минулого тижня члени ради відвідали низку підприємств Ужгородського району.
Золоті чіпси
Відомо, що розвиток промисловості в сучасних умовах багато в чому залежить від інтересу інвесторів. Власне, економічне зростання Ужгородщини багато в чому пов’язане якраз із привабливістю району в очах інвесторів. Прикладом успішної співпраці бізнесменів із місцевою владою та населенням є, зокрема, підприємство в селі Сторожниці «Golden Foods», що виробляє картопляні чипси, а також снеки з кукурудзяного й пшеничного борошна.
Нині ця фірма з грецькими інвестиціями не працює. Проте не тому, що відчуває якісь труднощі. Навпаки, тимчасово чипси не продукують у зв’язку з... розширенням виробництва. Компанія вирішила закрити свій завод у Дніпропетровську й перенести все виробництво до Сторожниці. «Нині, на жаль, роботу призупинено, оскільки перевозимо обладнання з Дніпропетровська, – розповідає директор сторожницького під­приємства грек Карміс Сатиріос. – Ми розпочали проект розширення – буде завезено нову лінію для приготування чипсів». Звісно, для втілення цих планів компанії знадобиться й більше працівників – щонайменше 180 чоловік. Водночас до Закарпаття переноситься й основний логістичний склад «Golden Foods», для якого вже знайшли приміщення в Ужгороді.
Щодо працівників, то, за словами Карміса Сатиріоса, з офісними співробітниками проблем нема: є досить багато молодих людей, що розмовляють англійською й відкриті для навчання. Директор навіть дивується, що вже за місяць-другий молодь навчається всьому необхідному для роботи. Натомість підприємство надає широкі можливості для розвитку кар’єри: політика компанії полягає в тому, аби пропонувати високі посади не стороннім, а своїм працівникам. Набагато складніша ситуація з тими, хто трудиться на виробництві: людей бракує. В Ужгороді робітників немає, тому їх шукають у навколишніх селах.
Заробітна плата на підприємстві становить 12 грн за годину. Тобто при 5-денному 8-годинному робочому тижневі – майже 2000 грн за місяць. З жовтня ж зарплата виросте ще на 25 %.
Компанія намагається працювати тільки з українською сировиною – і цим самим сприяє розвитку національних виробників. Наприклад, картопля, з якої виготовляються чипси – українська (закарпатська або львівська). А от кукурудзяної муки вітчизняного виробництва бракує, тому періодично її доводиться імпортувати з-за кордону. Плівку на пакування купляють у Греції, проте в планах пошуки місцевого виробника. За словами Карміса, компанія прагне в майбутньому працювати суто з україн­ською сировиною й матеріалами.
Загалом, директор оптимістично дивиться на дальшу перспективу свого підприємства і, незважаючи на деякі труднощі, виробництво планує розширювати. Досягати успіху мають намір, зокрема й за рахунок високої якості продукції, виготовленої в «Golden Foods» з українських продуктів. Наразі у підприємство вкладено близько трьох мільйонів євро – і це ще не межа.
З городу – на стіл
Розвиток сільського господарства керівництво району вбачає в тому, аби не лише вирощувати продукти і тут же їх продавати як сировину, але й переробляти, пропонуючи, таким чином, готовий продукт. Наприклад, так працює на Ужгородщині, в селі Коритняни, компанія «Консервіс-Трейд», власниця двох знаних на Закарпатті брендів: маринованих овочів «Континент» та молочної продукції «Настуня».
Як розповів економічний директор «Консервіс-Трейду» Віктор Попович, торгова марка «Континент» відома не лише на Закарпатті та в Україні – популярність закарпатські огірочки мають і в Росії. Власне, працює підприємство більше на ринок сусідів, аніж на місцевий. Плюсом цієї виробничої установи слід уважати те, що консервує вона тільки продукти, які сама ж і виростила. Причин цього, за словами пана Поповича, кілька. По-перше, нинішній рік видався неврожайним на огірки, тому закупляти їх в Україні просто ніде. По-друге, самостійно вирощуючи овочі, підприємці можуть бути впевненими в їхній якості. Щодо огірків чи помідорів, привезених, наприклад, з Індії, такої впевненості не мають.
За словами Віктора Поповича, для конкурентоспроможності будь-яке українське під­приємство має виготовляти мі­німум 10 мільйонів умовних банок (400 грамів кожна). Сучасне обладнання, завезене з Угорщини, дає можливість маринувати навіть більше – було би що класти в тару. Нині в консервному цеху трудиться близько 40 чоловік. Половину довозять на роботу з Мукачів­ського району, інші – з навколишніх сіл. Заробітна плата поки що не найвища – в середньому 1,5 тисячі гривень. Та спів­розмовник визнає, що платню слід підвищувати, інакше важко конкурувати за робочу силу з великими підприємствами району.
Масло з дівчинкою
Звісно, сусідній цех, що спеціалізується на молочних продуктах під брендом «Настуня», самостійно молоко не виготовляє й повністю залежить від закарпатських виробників, переважно від селян, що утримують корів. Довозити його бодай із сусіднього Львова немає можливості навіть у холодну пору року – псується. Мало хто знає, що «Настуня» – це не лише молоко, кефір чи масло. Всього під цим брендом виготовляють 28 найменувань продукції. Причому виконавчий директор Мар’яна Бриг гарантує, що все від «Настуні» натуральне. На відміну від великих україн­ських виробників, що зловживають ароматизаторами, пальмовою олією, речовинами для довшого зберігання продуктів, наші молочники свідомо роблять ставку на натурпродукт, ствер­джує завідувачка виробництва Тетяна Чіпак. Через це підприємство сильно залежить від пори року, зате приваблює покупців. Пані Мар’яна розповідає, що проблема з реалізацією лише одна: покупці питають, коли буде більше продукції від «Настуні», бо всім охочим не вистачає. Як розповіла Тетяна Чіпак, навіть ті, хто не знає назви бренду, питають у магазинах «масло з дівчинкою». На жаль, задовольнити потреби всіх нині не можуть. Проблему могли б вирішити інші породи корів. Карпатська ж бо дає молока принаймні вдвічі менше, аніж, наприклад, німецькі «колежанки».
Нижньосолотвинські «Карлові Вари»
Звичайно, Закарпатські райони не можна собі уявити без туристичної інфраструктури. Активно працює над тим, аби використати дари природи, й Ужгородщина. Свіжим прикладом роботи в цьому напрямку є санаторій «Термал Стар» в селі Нижнє Солотвино. Проект, утілений у життя зусиллями відомого на Закарпатті бізнесмена Алекса Ровта, вражає як розмахом, так і набором послуг. Незважаючи на те, що санаторний комплекс ще не остаточно добудований, він уже приваблює сотні відпочивальників із України та з-за кордону. І, правду сказати, зрозуміло чому. Розміщений поблизу двох мальовничих озерцят і лісу, санаторій втілює в собі спокій і розслаблення. До того ж він пропонує широкий спектр оздоровчих терапій. Як розповіла головний лікар «Термал Стару» Вікторія Кудик, тут клієнтам можуть запропонувати теплову, фізіо- та фітотерапії, басейн із масажними форсунками з висококремнієвою термальною водою, гідромасажну діамантову ванну й ванни підводного масажу та багато іншого. Ціни, напевно, підійдуть не для кожного гаманця, однак не найвищі з тих, що можна подибати в краї. До того ж доволі широкий спектр – відпочивальники мають вибір на власне вподобання та фінансові можливості. Дбають у «Термал Старі» не лише про оздоровлення, а й про розваги. Увазі клієнтів пропонують і тренажери, і тенісний корт, і міні-футбольне поле, і лазню тощо.
Уже розкинувшись на добрих 10 гекатрах, комплекс приносить прибутки не лише своєму влас­­никові, а й місцевим мешканцям, які тут працюють або торгують сувенірами, і бюджету району, і Ужгородському аеропорту. Надалі ж «Термал Стар» лише розвиватиметься. Наразі закінчують третю чергу будівництва, а буде ще й четверта, і п’ята...
Немає меж досконалості
При тому, що Ужгородський район уже може похвалитися десятками серйозних підприємств найрізноманітніших напрямків, спочивати на лав­рах, пожинаючи вже вирощені плоди, ніхто не збирається. Насправді на район чекають ще більші інвестиції. Зокрема, розвиток транскордонного співробітництва та логістики – близькість між­дер­жавної смуги від­кри­ває перед ужгородцями дуже привабливі перспективи. Так, у розвитку транспортного кордону Лісабон – Київ зацікавлений Європейський Союз, а інвестори з Казахстану недавно висловили бажання від­крити в нас новий логістичний центр.
Далеко не вичерпані можливості туристично-рекреаційного потенціалу Ужгородщини. У тому ж Нижньому Солотвині невдовзі відкриється ще один санаторій – «Кооператор». Також у планах розвиток Невицького замку, гір­сь­ко­лижний комплекс «Плішка», лікувальні води в с. Добронь.
За словами Анатолія Черниченка, чималі плани в РДА і щодо сільського господарства. Зокрема, мають намір відкрити м’ясопереробний комбінат і цех із випуску компотів. Нині в районі клопіт уже не стільки з інвестиціями, скільки з робочими руками, адже майже 6 тисяч людей, що працюють на підприємствах Ужгородщини, проживають в інших районах. Є проблеми також через небажання сіл виділяти землю на будівництво нових об’єктів. Приміром, Холмок, Соломоново, Тарновці та деякі інші вже є самодостатніми, ба більше – виступають донорами для інших населених пунктів і наразі не зацікавлені в дальшому зростанні інфраструктури.
Автор висловлює подяку голові Ужгородської райдержадміністрації Анатолію Колібабі за сприяння в підготовці матеріалу.

Юрій Лівак, "Старий Замок "Паланок"