Угорська програма «Це мені подобається» здобула приз «Телекритики» на фестивалі «Мій рідний край»

Цього року «Телекритика» мала нагоду вручити спеціальний приз за професійну відповідність найліпшій, на нашу думку, програмі на Міжнародному фестивалі телерадіопрограм для нацменшин «Мій рідний край» в Ужгороді – уперше за десятирічну історію фестивалю.

Диплом і річну передплату на журнал «ТК» отримали автори фільму «Це мені подобається» виробництва Угорського суспільного телебачення (Magyar Televizia). Скептики здивуються: «Навіщо угорцям український журнал?». Гадаємо, зайвою «Телекритика» там не буде. По-перше, на MTV працює українська мовна редакція, яка готує програми для угорських українців. По-друге, чимало вихідців з України працюють на тамтешньому телебаченні, і, звичайно, знають і українську, і російську мови.

На жаль, ані авторка фільму Марта Падар, ані режисер Ріта Пасті на фестиваль приїхати не змогли. Тому про те, як працює редакція програм для національних меншин на Угорському телебаченні і як творча група готувала «Це мені подобається», «ТК» розповідали редактор редакції програм для закордонних угорців Угорського телебачення Міхай Дебрецені і чоловік журналістки Марти Падар – Імре Варга. Міхай Дебрецені родом із Закарпаття, на угорському телебаченні працює вже восьмий рік. Кар’єру ж розпочинав в ужгородському видавництві «Карпати», згодом 10 років творчого життя віддав Закарпатській обласній телерадіокомпанії. Імре Варга хоча й програміст за освітою та приватний підприємець за професією, але знає все про специфіку роботи дружини й виступає її найголовнішим критиком і консультантом.

Як з’ясувалося з розповідей Міхая й Імре, угорське телебачення й радіо значну увагу приділяє національним меншинам. На телебаченні, приміром, виходить 8 різних програм. Цикл Rondo об’єднує українську, русинську, польську, грецьку, вірменську й болгарську мовні редакції. Щотижня журналісти Rondo випускають 20-хвилинний тележурнал, а раз на два тижні - 50-хвилинну програму, присвячену певній темі. Водночас на MTV виходять окремі щотижневі програми сербською, хорватською, німецькою, ромською і словацькою мовами про життя цих меншин. Етнічні проекти є й на радіо, причому там мов, якими ведуться програми, ще більше. Наприклад, випуски для ромів виходять двома (!) різними ромськими діалектами.

Автор фільму «Це мені подобається» Марта Падар працює редактором циклу Rondo. Крім неї, у проекті задіяні шестеро журналістів: грекиня Афіна Пападімітру, українка Вікторія Штефуца, русинка Валерія Мориляк, болгарка Міхаела Кодова, полька Патрісія Штера, вірменин Давид Дзотян і режисер Ріта Пасті.

– Тематика Rondo торкається життя нацменшин, їхніх свят, щоденних проблем, із якими вони стикаються, – описує Імре Варга. – Якщо відбулася якась політична подія, що їх торкається, вона теж прозвучить у програмі. У Rondo є й новини – щотижня це свіжа інформація.

– А про що робить програми саме українська редакція? – запитую в угорських колег.

– Вона готує щомісячний тележурнал українською мовою, –відповідає Міхай Дебрецені. – Це більш-менш життєві розповіді про українців в Угорщині. Але якщо проходить якась конференція, то туди їде знімальна група. Якщо є цікава людина українського походження, скажімо, художник, письменник, чи поет, то їдуть до нього. Усе залежить від редактора. Якщо він професіонал, то може знайти людину, яка буде цікавити телеглядачів.
– І яким чином ваша колега Марта знайшла героя своєї програми в Будапешті?
– У Будапешті насправді багато українців – не корінних жителів, а іммігрантів. Або із Закарпаття, або зі Східної, або із Західної України. Тих, хто приїхали сюди працювати і залишилися, вивчили мову.

Герой фільму Марти Падар – Роман – такий собі взірець міжнаціональної толерантності. Він етнічний українець, родом із Мукачева, затятий авантюрист. До того, як виїхав в Угорщину, абсолютно не знав угорської мови.

– Його друг задумав одну справу в Угорщині й запропонував Роману їхати з ним, – згадує Імре Варга телевізійну передісторію. – Хлопець вагався, адже зовсім не вмів говорити по-угорськи. Але все відбулося, як у казці: узяв наплічник з необхідними речами й поїхав. Та й залишився. Вирішив дати приклад іншим, як можна в чужій країні, чужому суспільстві довести, що ти чогось вартий там. Звичайно, він не забуває, звідки він прийшов. Він пам’ятає рідне Мукачево й дуже любить свою батьківщину. І фільм про це.

Міхай Дебрецені каже, що закарпатці завжди, навіть на чужині, підтримують контакти між собою. Певно, саме тому Роман одружився із землячкою – закарпатською угоркою. Але найцікавіше, що кадри зі справжнього закарпатського весілля потрапили до фільму Марти Падар.

– Імре, розкажіть як Марті вдалося зафільмувати справжнє закарпатське весілля в Мукачевому?
– Марта хотіла знімати в Мукачевому. Вони з Романом заздалегідь домовилися й приблизно визначили тиждень зйомок. Але згодом хлопець перетелефонував і повідомив, що на тому тижні в нього не виходить. «Як так? Ми ж уже домовилися: є оператор, є машина, є гроші! Чому ні?», – здивувалася Марта. А Роман відповідає, що в нього в день зйомок буде весілля. Звичайно, це був просто надзвичайний привід. І Марта не могла не поїхати. Вона вмовила свого героя, і вони знімали весілля.

Зйомки фільму тривали протягом літа 2008 року. Так довго, бо було чимало локацій: і в Будапешті (там живе Роман з дружиною), і в Мукачевому. Причому в українському місті фільмували декілька разів. Уперше знімальна група зустрічалася з Романом ще в червні – тоді відзняли екскурсію замком «Паланок», знайомство з рідними місцинами героя – де він народився, де навчався. А весілля, на яке потрапила Марта з колегами, відбулося в серпні.

– Багато часу пішло й на монтаж, – зазначає Імре Варга. – Хто розбирається, той одразу бачить, скільки вкладено роботи.

30-хвилинний фільм захоплює з перших кадрів. Картинка динамічна й постійно змінюється, оператор наче грається з камерою, добираючи цікавий ракурс. Це не статика й патетика, яку так полюбляють українські кінотелевізійники. Незважаючи на те, що ваш автор не розуміє угорської мови (а герой хоча й українець, у камеру говорить мадярською, лише в розмові декількох персонажів лунала українська, титрована угорською), не могла відірватися ні на секунду. І наче на інтуїтивному рівні ставало зрозуміло, про що розповідає Роман.

«Це мені подобається» видається дуже молодіжним за духом. Перепрошуючи за нескромне запитання, цікавлюся в Імре, скільки років його дружині. Виявляється, 54! А здається, наче знімала молода людина. Сценарист, оператор, режисер і ведучий зйомок (специфічна організаторська посада на Угорському телебаченні) – теж досвідчені телевізійники.

– Марта працює з тими, кого добре знає, – зізнається Імре Варга. – Особливо це стосується оператора. Для неї головне, щоб він мав досвід. Коли сумнівається, любить подивитися картинку. Але якщо вже разом робили декілька програм, то робота йде дуже легко.

Завдяки професіоналізму всієї команди фільм вийшов дуже живою картинкою з натури. У кадрі не з’являється ніхто з учасників знімальної групи. І навіть за кадром не звучить голос автора. Оповідь ведеться від першої особи: сам герой фільму розповідає про своє життя, історія доповнюється думками та коментарями дружини, близьких родичів. Крім того, камера ніби підглядає за життям персонажа. Ми бачимо те, як він спілкується зі своїм оточенням, як працює, як вибирає весільний букет для нареченої, зрештою – як він одружується. У кожному кадрі хлопець радіє життю. Позитив – наскрізна емоція фільму. Емотивності додають і перебивки – кадри з концерту музичного ска-гурту, у якому головний герой грає на трубі. Ці музичні вставки підкреслюють, що головне в житті Романа – саме музика.

Не лише «Телекритика» відзначила фільм «Це мені подобається». Суголосним із нами були й фестивальні судді, які віддали програмі друге місце – «Срібний Едельвейс». Голова телевізійного журі Олесь Гоян (завідувач кафедри телебачення і радіомовлення Інституту журналістики КНУ ім. Т. Шевченка) пояснив: «Фестиваль усе-таки про те, як люди люблять свій край, як вони хочуть поділитися своєю любов’ю з іншими. Тут важливо, що є молоді персонажі, які вибудовують своє майбутнє. У них є гарна робота, у них є майбутнє в тій чи іншій державі, вони мають сім’ї і бачать себе щасливими людьми».