Єврейський слід в історії Ужгорода

Минулого року в Ужгороді у приватній друкарні Романа Повча побачила світ книжка Сабіни Вірон «Подорож пам'ятними місцями єврейської історії». її виходу посприяв голова облтовариства охорони пам'яток історії та культури Іван Латко, а також меценати із кредитної спілки «Мрія». Тож пропонуємо заглибитися в історичне минуле Ужгорода і уявити собі його таким, яким він був два століття тому.

ЇМ НАЛЕЖАЛИ МАГАЗИНИ, РЕСТОРАНИ І ЦІЛІ ЗАВОДИ
Історичне дослідження Сабіни Вірон засвідчує, що в історії Ужгорода євреї залишили помітний слід. Магазини, ресторани, банки, фабрики та невеликі підприємства - все це було власністю єврейських родин. Споруджена на початку 30-х років фабрика «Батя> названа на честь її господаря - чехословацького взуттєвого короля, що теж походив із євреїв.
Старожили Ужгорода, до яких належить і моя родина, розповідають, що «Батя» склала велику конкуренцію дрібним підприємцям, фактично розоривши торгашів, бо випускала високоякісне взуття європейського зразка.
Моя майже 96-річна матуся розповідає й про інші промовисті факти тієї доби, про які йдеться у книзі Сабіни Вірон. Зокрема, мама стверджує, що ремісники єврейського походження спеціалізувалися на пошитті одягу та взуття, столярській, пекарській, ювелірній та банківській справах.
Достовірним у книзі є і той факт, що заможні єврейські родини мали цегельні заводи, млин, ресторани, пекарні. Старожили пам'ятають, як торгаші хлібобулочними виробами запрошували до себе покупців, люб'язно пропонуючи свіжий товар за зниженими цінами. У них існувало правило: кожного наступного дня вчорашній виріб падав .у ціні. Цим багато хто користувався. Малозабезпеченим сім'ям така люб'язність євреїв була і до душі, і по кишені.
Ужгородці пам'ятають цегельний завод на вул.Минайській (нині Швабська). Він був власністю братів Мошковичів. Тут, як підкреслює авторка книги, у 1944-му було гетто, звідси масово вивозили євреїв до концентраційних таборів. У книзі Сабіни Вірон чомусь немає згадки про інший цегельний завод, що належав єврею Філіпу, сліди якого загубилися в Другу світову. Його завод сусідував з Ужгородським залізничним вокзалом. Комплекс цих будівель, залишений власником, разом із прилеглою територією перетворився у пустирну болотяну місцину, де квакали жаби і ріс очерет. На цьому місці у 1958 році залізничники для своїх працівників спорудили кілька двоквартирних будинків, попередньо знісши майже весь комплекс колишньої цеглярки, залишивши одне приміщення, що слугувало залізничникам за роздягальню, склад та майстерню. Про це я пишу як про факт, добре відомий мені з того погляду, що в одному з відомчих будинків 43 роки мешкала мамина рідна сестра і моя
тітка Верона разом зі своїм чоловіком Іваном Павловичем. Саме на їхній садибі до 2001 року, як пам'ятка історії, простояла та вціліла споруда цеглярки єврея Фі-ліпа. Фактом історії є й те, що вулиця Артилерійська «виросла» на місці цієї цеглярки, тому по праву має бути внесена у список пам'ятних місць єврейської історії.
Досі зберігся млин на вул.Мукачівській. Колишня власність братів Михайла та Ізидора Вай-серів за радянських часів стала належати державі. Тут нині розташований комбінат хлібопродуктів. Перевезенням пасажирів і вантажів займалася фірма «Ковач і Розёнберг». Контора вантажоперевезень була на Радванці. Багатьом ужгородцям добре відома єврейська кухня на Православній набережній, що почала діяти ще у 1933 році.
В УЖГОРОДІ БУЛИ ЧОТИРИ СИНАГОГИ
З книги «Подорож пам'ятними місцями...» читачі довідаються про культурно-освітнє життя євреїв, про те, що їхній об-
щині належала відкрита у 1789 році школа для хлопчиків, що навчання дівчаток було приватним, що перша;єврейська жіноча школа почала діяти у 1859 році, а набір у єврейську гімназію був здійснений лише у 1934 році.
До найстаріших пам'яток єврейської культури авторка відносить синагогу, що на площі Жупанатській. Споруджена ще у 1870 році в класичному стилі, без декоративних елементів, вона збереглася й до сьогодні. Збереглася і споруда синагоги на вул.Ук-
раїнській, куди ходили молитися євреї Рад-ванки і Болотина - тепер район вулиці Гагаріна. Та найунікальнішою з пам'яток єврейської історії не лише на Закарпатті а й у Європі, як стверджують Сабіна Вірон та краєзнавець Іван Латко у передмові до видання, є синагога, датована 1904 роком. Споруджена вона у мавританському стилі архітектурами Дюлою Паппом та Ференцом Саболчем.
ЄВРЕЙСЬКІ ПОХОВАННЯ МАЙЖЕ ЗРУЙНОВАНІ
У книжці дається опис дому вічності євреїв - старовинного кладовища з кам'яними стелами, надгробками з різьбленого каменю, чудовими композиціями. Наголошується, що все це - частка єврейської національної культури. Шкода, що кладовище на Радванці - пам'ятка історії - цілком занедбана.
Іван Латко у передмові до книги Сабіни Вірон стверджує, що не краще становище єврейських поховань і на Калварії, і в районі Шахти, що для відродження цих кладовищ потрібні чималі кошти. А цим, як наголошує краєзнавець, мала б опікуватися і місцева влада, а не лише тутешні євреї та їхні брати по крові за кордоном. Так, за кошти єврея Лоці Райзмана, що походить з Ужгорода, на ужгородському цвинтарі споруджено пам'ятний знак євреям, що загинули підчас Другої світової війни, та високий пам'ятник рабину з епітафією.
Науковець УжНУ ф.Шандор у післяслові до книги Сабіни Вірон називає цілу низку імен - відомих усьому світу художників, літераторів, серед яких Іван Оль-брахт - син чеха та єврейки, Гаврило Глюк, на рахунку якого близько 150 художніх полотен, Михайло Роскін, що написав близько 100 картин і якого найбільше пам'ятають як начальника Будинку офіцерів міста Ужгород.
Знаними і незабутніми в історії єврейської культури, як відзначає науковець Ф.Шандор, є і літератори - М.Тевельов, Ф.Кривін, науковці Я.Штернберг, Н.Айзенберг, Г.Котелянський, О.Рот, Ф.Дворцин тощо. Немає сумніву, що книга Сабіни Вірон про пам'ятні місця єврейської історії спонукає до нових пошуків інших дослідників культури єврейської нації з тим, щоб із попелу давнини воскресли нові імена людей та їх благородні діяння, що заслужили на шану і пам'ять багатьох поколінь.

Клара Контратович, член Національної спілки журналістів України