ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

«Швейцарський прорив» в українських Карпатах (Фото)

    29 березня 2024 п'ятниця
    97 переглядів
    Вид на Нижній Бистрий з пташиного польоту

    "Нижній Бистрий... Село випестуване, як у материнських долонях, у колисці стрімких зелених ґрунтів та соковитих полонин, гомінливих зворів і дрімучих лісів, гомоном швидкоплинної Ріки". Ці поетичні рядки взяті з путівника. Хоча насправді так воно і є.

    В цьому вдалося переконатися самостійно і відвідати цю чудову гірську місцевість на запрошення керівників українсько-швейцарського проекту з ведення лісового господарства «FORZA».
    Тут знаходили прихисток втікачі
    Виявляється, що це село, розташоване по дорозі між Хустом та Міжгір’ям, одне з найдовших на території Закарпаття – тільки уздовж річки воно розтягнулося аж на шість кілометрів! Також у Нижньому Бистрому більше двадцяти присілків (місцеві кажуть, що їх 26, а гіди – 21). Їх назви буде важкувато перерахувати навіть старожилу, за ними хоч дисертацію по етнографії захищати: Кривий, Широкий, Противень, Гонцош, Глубокий, Звір, Пуркелеца, Ясіня, Вархалуца, Вільхованя, Причолини, Рипи, Ломовач, Кирнички, Дикий, Погарь, Лісковий, Кабатя, Козацький. Присілок Кривий – це практично центр села. А деякі, як наприклад Противень – це майже самостійна адміністративна одиниця при сільській раді. Тут знаходиться відома Теребля-Ріцька гідроелектростанція, найбільша в області.

    Нижньому Бистрому - 340 років, вперше згадується в історичних документах Мараморошської жупи у 1668-му. Цікаво, що назва села не змінювалася впродовж усієї його історії, навіть за радянської влади нічого "кримінального" в ній не розгледіли. Вважається, що назва походить від гір-бистрин, висота яких над рівнем моря коливається від 202 до 1220 м.
    Журналісти - учасники походу в
    Кажуть, що перші поселенці Нижнього Бистрого були, в основному, пришельцями з Галичини (тоді Польщі). Вони наймалися до нямешів (ґаздів) на прізвище Тегза. А ті давали батракам місця для поселення, що були густо вкриті лісами і непридатними для землеробства. Нинішній голова села Степан Бритвак каже, що пізніше цю місцевість почали заселяти люди, які втікали від покарання австро-угорської влади. Переселялися цілими родинами, серед них Росохи, Куриці, Поповичі. Можливо тому і виникли присілки на крутих схилах – адже, якщо поліцаї входили до села з облавою, то й відповідно сховатися у лісі людям було легше. Кажуть тут у 1921 році переховувався і знаменитий розбійник Никола Сюгай (Шугай), за голову якого було обіцяно 3000 чеських крон. Сюгая звинувачували у вчиненні нападу на євреїв-крамарів. Однак місцеві мешканці не поспішали до жандармів.

    Нині від деяких присілків – залишилися самі тільки назви. Подорожуючі через Гонцош на полонину Фріаль помітили не одну покинуту дерев’яну хату, чимало стоять неначе з проламаним хребтом, тобто з дахом, що провалився від снігу та дощів.
    Цей дідо - один з останніх мешканців присілку Гьонцош
    Наш провідник Сергій Степчук, один з маркувальників Закарпатського туристичного шляху, каже, що цій місцевості не вистачає «розкручених» легенд, хоча насправді їх не бракує. Наприклад, гора Бовцар (1093 м), названа, за переказами старожилів, на знак перебування австрійського імператора Франца-Йосифа. Він нібито під час ловів дістався зі своєю свитою на маківку гори, де мав обід. Вівчарі переказували потім односельцям: „Бов (був) цар на горі".

    Однак, незважаючи на таку довгу свою історію село довгий час залишалося одним з найбідніших поселень Карпатського краю. Не рятувало і сусідство з ГЕС. Такий занепад характерний для більшості гірських сіл - роботи ніякої, одна надія на власне господарство та на закордонні підробітки. Хоча потенціал горяни мають величезний, але використати його не можуть – не навчені та й грошей для розвитку у місцевих бюджетах обмаль…
    «Швейцарський прорив» в українських Карпатах

    Що таке «пілотний проект»?

    Цікаве розташування села, колоритна місцевість та, можливо, навіть подібність до рідних альпійських краєвидів послугувало тому, що три роки тому швейцарсько-український проект розвитку лісового господарства FORZA розпочав тут свій пілотний проект. Тепер швейцарців у селі навіть за іноземців не вважають, ставляться як до рідних.
    1688_3.jpg
    Але якщо хтось вважає, що забезпечені європейці приїхали, дали гроші і поїхали, то помиляється. Доведено: потрібні насамперед знання - як ці гроші заробити власними зусиллями. Хоча на перших порах і без фінансової допомоги не обійшлося. Швейцарські фахівці розробили план розвитку території населеного пункту. За цей час в селі укріплено береги гірської річки, утеплено місцеву школу, проведена інвентаризація лісового фонду. «І це тільки початок, - впевнено кажуть «форзівці». - Головне, аби тепер громада повірила у власні сили»…
    «Швейцарський прорив» в українських Карпатах

    Голова села Степан Бритвак розвішує графіки і таблиці у шкільному кабінеті. Він мабуть одним з перших зрозумів, що для того, аби вміло керувати потрібно бути насамперед здібним менеджером. Тепер сміливо оперує економічними термінами. Розказує про те, що зроблено і що чекає село попереду, але без зайвого фанатизму – все чітко, за планом.

    «Три роки тому я і слова такого не чув як «пілотний проект», - каже він. Однак зі швейцарцями швидко знайшов спільну мову, і на сесії сільради вирішили, що на проведення «експерименту» в Нижньому Бистрому потрібно дати добро.
    1688_4.jpg
    І вирішили розпочати з найболючішого – з утеплення місцевої школи. Це включило в себе теплоізоляцію та заміну старих вікон та дверей, даху, водостоків. Проект «коштував» 340 тисяч гривень. Близько 90 відсотків цієї суми було надано Світовим банком, а іншу частину грошей «знайшли» швейцарці та районна рада.

    Ще один мікро-проект, що вдалося втілити – регулювання потоку Широкий, який сильно постраждав під час повеней 1998 та 2001 років. За фінансової підтримки FORZA було споруджено 170 метрів берегоукріплення , аби зменшити ризик підтоплення будинків.

    Степан Бритвак однак зауважує, що проблемою для села залишається велика кількість безробітних. З 2256 мешканців реально працюючих тільки 301, хоча працездатних більше половини селян. Тільки дві сотні жителів – це офіційні безробітні, а ще до 300-400 людей – на заробітках. «Велися переговори про відкриття цеху з виготовлення взуття, але мізерна зарплата 600-700 гривень нікого вже не влаштовує» - каже голова села. Тому із роботою справді велика проблема. На ГЕСі працює близько півсотні чоловік. А інші займаються власним господарством, а реальні гроші приносить хіба що тільки збір ягід та грибів у сезон.

    Швейцарці звісно не планували відкрити у селі якусь фабрику. Аби забезпечити людей роботою вирішили, що потрібно насамперед розвивати «зелений» туризм – приймати гостей у власних садибах.

    Цікаве і пізнавальне - на кожному кроці

    Марія Станко – координатор сільського туризму у Нижньому Бистрому. Каже, що туризм значно пожвавив життя у селі. Але зайнялися новим бізнесом в основному жінки – безкоштовне навчання в Ужгороді пройшли спочатку 8 власниць садиб, а потім додалися ще чотири. Нині дев’ять садиб здатні приймати гостей, всі вони отримали знак екологічної експертизи. Вже цього року скористалися можливістю відпочити у селі 80 чоловік. Серед них – повний інтернаціонал: французи, німці, росіяни, білоруси. Приїжджають і кияни, обіцяли обов’язково повернутися. Звісно приваблює не тільки природа, але й помірні ціни – за проживання беруть близько 100 гривень з людини, включаючи 2 разове харчування.
    Нам господарі приготували ковдуни з грибною підливкою - місцевий еко-делікатес

    «Після походу в наші гори зазвичай один день відпочивають, - каже Марія Станко. – Тоді пропонуємо екскурсії на Синевир, Шипіт, оленячу та страусину ферми. Людям іноді так подобається, що залишаються і на два тижні».

    Насправді є що подивитися і в самому селі. Збереглось декілька водяних млинів, де вода крутить жорна вже півтори століття. Туристи дивуються підвісним мостам через бурхливу Ріку, по яким приїжджають навіть на автомобілях, а також переправам «вручну» - на коліщатах, сидячі на дощечці. Цим давнім винаходом користуються навіть старі люди.

    Ще у Нижньому Бистрому – аж три церкви. Найстаріша – кам’яний греко-католицький храм, побудований у 1887 році. Знаходиться він вище рівня найвищої точки Хустського замку (118 м) – башти Фердинанда. Однак православні мешканці села досить неохоче відвідували уніатську церкву, врешті решт у 1932-1934 роках побудували власну православну церкву. За радянської влади католицький храм було закрито. Сумно дивитися на цю запустілу величну будівлю, в якій 10 березня 1938 року починав свою діяльність священнослужителя єпископ Теодор Ромжа, нині зачислений до лику святих. Церква мала сумну долю: загадково зник іконостас, усе церковне начиння, а саму споруду переобладнали під склад місцевого сільпо. Були навіть плани зруйнувати цю пам’ятку архітектури, як це сталося в Ізі та Горинчеві. Однак храм дочекався кращих своїх часів. Нині приміщення очищається від сміття, помінявся металевий дах церкви. Тепер тут все готово для початку реставраційних робіт.

    Також неодмінно привертає увагу туристів будівля Теребля-Ріцької ГЕС. В радянські часи цей стратегічний об’єкт цілодобово перебував під посиленою охороною, а фотографувати тут заборонялося. Ідея побудувати станцію виникла ще у 1920-30-х роках, однак реалізувати задум вдалося лише в 1956 році. Найважче було побудувати греблю висотою 45 метрів в селі Вільшани, на що пішло 200 тисяч кубометрів бетону. Між водосховищем і ГЕС був побудований всередині гори канал довжиною 3,7 кілометра. Аби спорудити саму станцію використали всі сучасні можливості інженерної думки – 350-метрова труба виготовлена у Фінляндії, турбіни - у Свердловську, системи контролю - у Швеції. Так дві річки Теребля і Ріка, до того роз’єднані 200 метровим гірським хребтом, поєднали свою течію, аби служити людям.
    Мостик через ріку Ріка
    Вода річок крутить турбіни, виробляючи електричний струм, що здатний забезпечити потреби двох-трьох районів Закарпаття – 130 млн. кВт/год на рік. Однак на ділі енергія поступає до єдиної мережі, яка керується у Львові. Журналісти, які відвідали станцію, були приємно враженими від побаченого. Найперше тим, що все обладнання працює практично без серйозних збоїв вже піввіку. Навіть сильні снігопади та землетрус 1957 року не змогли зруйнувати ГЕС.

    А загалом зелений сільський туризм у Нижньому Бистрому має перспективу. До того ж в селі розвинуте ткацтво («покровці»), вишивають рушники, виготовлять сиру, бринзу, вурду. Поблизу ГЕСу є мінеральне джерело, на горах Бовван та Фріяль є можливість зведення гірськолижних витягів. Тільки інвесторів поки що бракує.

    Активність громади дорожче грошей

    Натомість міжнародний радник швейцарсько-українського проекту розвитку лісового господарства Закарпаття FORZA Хілмар Фіольмі сповнений оптимізму: «Дев’ять садиб, що надають послуги туристам – це тільки початок, мережа послуг обов’язково буде розширятися. Цьому сприяє і розробка нових туристичних стежок, нещодавно промаркованих. Але насправді туризм - це лише один з елементів розвитку регіону. Саме в Нижньому Бистрому ми закладали пробні площі ділянки лісу і там почала проводитися лісозаготівля згідно європейських стандартів».

    Виявляється, що це також перше село в Україні, яке володіє детальними інформаційними картами своєї території в електронному вигляді. Хілмар Фіольмі зауважив, що швейцарці ніякої прямої фінансової вигоди з цих проектів не мають. А всі проведені роботи фінансуються урядом Швейцарії у рамках угоди технічної співпраці між нашими країнами. Сталося це після руйнівних паводків на Закарпатті 1998 та 2001 років. У природних лихах місцеве населення та науковці звинувачували саме варварські методи ведення лісового господарства, насамперед суцільні вирубки деревини в гірських районах.
    Біля працюючої турбіни на ГЕС
    Тоді і виникла ідея про співпрацю. Проект отримав назву FORZA, тобто скорочено «Для Закарпаття». Наразі його фахівці працюють не тільки в галузі лісового господарства, а й впроваджують економічні та соціальні заходи, що направлені на покращення життєвого рівня жителів області. Насамперед першими (пілотними) територіями обрали два райони – Рахівщину та Хустщину. Пан Хілмар сподівається, що корисні напрацювання згодом можна буде застосувати у інших місцевостях. «А загалом ми дбаємо про весь Карпатський регіон і розуміємо його важливість для всієї Європи, - каже він. – Нам потрібно зберегти природу і ліси, цю унікальну екосистему хоча б в тому стані, в якому вони є сьогодні».
    Хілмар Фіольмі щиро полюбив Закарпаття
    Звісно, можна тільки схвалювати ініціативних швейцарців. Однак навіть під час нашої короткої подорожі в очі впало як «зачищають» свою територію деякі лісгоспи. Вочевидь не всім до вподоби розумні поради іноземців, тому і далі бездумно проводяться вирубки цілих масивів.

    «Форзівці» розуміють, що зупинити всі негативні процеси у Карпатах їм не під силу. Однак їх мета - лише навчити, а не покарати винних. Тому і намагаються працювати з громадою, вчать як стати незалежними від дотацій та самостійно планувати свою діяльність. Розвиток території громад йде повільно, але позитивні зрушення все-таки є. Важко повірити, але навіть у розвинутій Швейцарії не завжди вистачає коштів на усі місцеві потреби. Однак там досить високий рівень громадської активності місцевих мешканців, які самі долучаються до обговорення важливих питань для їхньої території.

    Отже, може і справді – справа не тільки у грошах, але й у ініціативі громади, у вмінні людей об’єднуватися для вирішення спільних проблем? Якщо це вдасться зробити, то й «малу Швейцарію» можна буде побудувати в кожному окремо взятому закарпатському селі.

    Олександр і Таміла Ворошилови, "ХайВей"

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору