ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Закарпатець Василь Гапак визнає 2-х президентів — Томаша Масарика і Віктора Ющенка

    29 березня 2024 п'ятниця
    71 переглядів

    Василь Васильович Гапак серед чоловіків Лумшор, що на Перечинщині, є найстаршим. Цієї осені йому виповнилося 82.

    4030_0.jpgМешкає з родиною у будинку під №1 на початку села. Дружина Ганна має 77 років, син Василь - 56, дочці Ганні -50, онучці Маріці - 18. Один син живе в Петербурзі, ще одна дочка - в Угорщині. Усього має 4 онуків, двох правнуків.
    Дід Василь каже, що пофриштикує й за п'ять хвилин вийде. Хвилин за сім повертається переодягненим у світлу сорочку й чорну казімельку, взутий у гумові шльопанці. Пропонує місце для розмови у саду біля вуликів. Скаржиться, що навесні 8 бджолиних сімей загинуло. Залишилося 10.
    Питаю, як йому живеться у селі, що вимирає.
    - Якщо пес загавкать, півень запіє, курка закудкудахче, теля забринить, то село ще живе, - відповідає напівжартома. Каже, що у 100 хатах нині проживає близько сотні людей. Це - пенсіонери. Молоді тут майже нема - повиїжджали до Ужгорода чи в інші міста краю. Востаннє у селі гуляли весілля вісім років тому. Майже два роки тому немовля народила мати-одиначка. Торік відспівували востаннє покійника. На село - один школяр.
    - Коли я йшов у 3-й клас нової школи, нас було 54, - веде далі Василь Васильович. - Учитель вишикував нас перед школою, перехрестив і всі помолилися «Царю небесний», а потім заспівали'сьме гімн підкарпатських русинів, який написав Олександр Духнович. Тепер до школи ходить одна дитина - до сусідніх Туричок.
    Чоловік із жалем розповідає, що його школи нема: дерево з'їв грибок, і будова завалилася. Пригадує, що у 70-х директора їхнього навчального закладу нагородили орденом Леніна.
    Відзнаку мала приїхати вручати міністр культури СРСР Катерина Фурцева.
    - Ми наладили чистоту в селі. На неї чекав ящик кубинського коньяку. А Фурцева чомусь не приїхала, то потім тим коньяком ми й погостилися, - всміхається.
    Зате в Пужорах багато туристів і відпочивальників.
    - Туристи приходять і просять молочка. Коли можу, то трохи їм уділю. Купують від мене і мед, - радіє Василь Гапак і додає: - Добре, що підприємці не дають селу вмерти, а розвивають його, будують туристично-рекреаційні комплекси. Туристи шкоди не завдають, але після себе залишають багато сміття. У місцевих купують ягоди, гриби, що є підмогою до родинного гаманця.
    - Чи цікавитеся, що відбувається в Україні, чи берете участь у виборах? - запитую Василя Васильовича.
    - Признаю двох президентів - Томаша Масарика і Віктора Ющенка, - відрубує. - Перший мене вивчив, освіту дав мені і хліб. Президент Чехословаччини побудував у селі школу. У ту школу я перейшов у третій клас. Щодня о 10 годині школярам давали 300 грамів пареного молока і кусень хліба. Масарик допомагав у молодості, а Ющенко - на старості пенсією. А на інших президентів робив я, бо був кріпкий, здоровий, молодий.
    Гапаки телевізора не мають. Дід пояснює, що для того треба усякі антени, параболи. Та й йому ніколи сидіти біля телевізора, бо є господарство - корова, паця, телятко, кілька курок.
    Пенсії отримує 650 грн. Каже, що вистачає, хоч і невелика сума, бо працював столяром, сантехніком на низьких зарплатах.
    - 650 гривень для мене нормально. На ціґаретлі не розхо-дую (не витрачаю. - Авт.), бо не курю. Півлітри паленки на тиждень мені доста. Раз у рік жену медовуху. Помию судину (посудину), коли викачаю мед. Є 5-6 літрів солоденької водички. Додам 2-3 кіла цукру, дріжджів. Та й буде добра самогонка. Хоча сад і родить, але із фруктів її не жену, як і односельці. Для цього треба велику судину та й самогонний апарат. А це коштує грошей. У селі є магазин, де продають необхідне, у тому числі й спиртні напої, - додає.
    Питаю про самопочуття, здоров'я.
    - Молодий хлопець працює у нас фельдшером на чотири села, але він не думає ані про нас, ані про своє життя, - махає рукою. - Я сам собі помагаю. Коли підскакує тиск, то приймаю каптопрес.
    Дід Василь має повний рот зубів. Питаю, як йому вдалося їх зберегти.
    - Цим завдячую батькові. У 63 роки він умер із своїми зубами, лиш один 'му хибів. Та й то втратив його з-за дурости. Взяв карабін зубами за мушку і підняв 'го дотричі. Як ся скрутило, то вирвало 'му зуб, - усміхається.
    Вулицею назустріч іде син Василя Гапака - 56-річний Василь. Він виглядає старшим за свого 82-річного батька. Вдягнутий неохайно, похитується - від нього чути спиртним. У руках чоловік тримає поліетиленовий пакет. Каже, що ходив до магазину на хліб, капусту...
    Тетяна Грицищук

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору