На Закарпатті "хлібні" шахраї поцупили у держави 1 млн. 28 тис. гривень

У другій половині 2002-го директор одного з хлібокомбінатів Закарпаття пан Н. зібрав «компанію», щоб розкрадати державні кошти.

До неї, зокрема, увійшли керівник одразу трьох вінницьких підприємств пані З., бізнесмени з Ужгорода М. та Т. Очолюване «хлібним» директором підприємство отримало право виступати постачальником продовольчого зерна для закладення до держрезерву. Для цього підприємству мали виділити з казни значну суму. Зокрема, через державне науково-виробниче об’єднання повинно було надійти 1 млн 225 тис. грн., ще 400 тис. грн. — через державну акціонерну компанію. Звісно, що лиходіям закортіло цього ласого шматка...

Пан директор уклав угоди зі згаданими «подільниками» — буцімто на постачання зерна, справно переказуючи гроші на рахунки їх фірм. А позаяк насправді зерно не надходило, то хитрун просто підробляв документи про заповнення комор хлібом. Фірмачу Т. належало зняти готівкою частину коштів, що переказувалися на його рахунок, підробити документи на придбання зерна через одне з вінницьких підприємств пані З. та на його реалізацію фірмі, в якій менеджером працював ужгородець М. Тобто, частково умови угоди виконалися б, однак чимала сума мала опинитися в гаманцях спритників. Гроші відмивали за допомогою підставних фірм.

Підприємець М. повинен був як представник ТОВ, де він працював менеджером, контролювати постачання пшениці, підписувати підробки про отримання ним збіжжя від вінницької фірми та ужгородця Т. А далі це зерно буцімто надходило на склад вже згаданого хлібокомбінату. Звісно, аби заплутати сліди афери.

Того ж року державне науково-виробниче об’єднання, діючи за дорученням Комітету України з держрезерву, як замовник підписало із закарпатським хлібокомбінатом договори на закладення 2500 т. пшениці третього класу за ціною 450 грн. за тонну і стільки ж четвертого класу — за ціною 400 грн. за тонну. Загалом майже на 2,1 млн гривень. Тоді ж державна акціонерна компанія, що діяла за дорученням держкомітету, уклала зі згаданим ужгородським ТОВ договір на закладання до держрезерву 1000т. пшениці четвертого класу загальною вартістю 400 тис. гривень. При цьому оформленням угоди та її візуванням від імені постачальника займався пан Н. Як і годиться, обидва держзамовники зобов’язалися вчасно розрахуватися за поставлене зерно. Не відали лише, що «хлібний» директор із Закарпаття надає їм підроблені приймальні акти про те, що збіжжя вже надійшло...

Хлібокомбінат перерахував ТОВ із Ужгорода як передоплату за пшеницю 1 млн 225 тис. грн., ще 400 тис. туди надійшло від акціонерної компанії з Києва. Не маючи власного зерна, ужгородська фірма укладає договір купівлі-продажу пшениці четвертого класу в кількості 3752 т. загалом на 1 млн 440 тис. грн. і перераховує вінницькій фірмі згаданої пані З. необхідні гроші.

Вінницька подільниця, після такого «потовщання» свого рахунку укладає низку реальних договорів купівлі незначних партій пшениці з кількома місцевими підприємцями. Загалом на Закарпаття з Вінниччини надійшло 20 вагонів пшениці загальною вартістю 558 тис. гривень. Решту ж грошей спритниця переказала на рахунки власних підприємств, затим перевела в готівку й розподілила між усіма змовниками. Зняв готівку та розділив 147 тис. грн. і згаданий ужгородський підприємець Т. Загалом спритники поцупили у держави не багато не мало — 1 млн 28 тис. гривень...

Директор визнав свою вину частково. Виправдовувався, що зерно комбінату було конче потрібне, а тут якраз і постачальники підвернулися. Чому ж тоді він, чудово знаючи, що його спільники не привезли на хлібокомбінат і мішка обіцяного, не повідомив про це Держкомрезерв, складаючи звітність? Та тому, що заздалегідь відрапортував державі, що зерно в її «засіки» засипано в повному обсязі! Однак злочинцем наш горе-директор себе не вважає, мовляв, його провина лише в тому, що укрив заборгованість щодо поставки збіжжя вказаними постачальниками, бо сподівався, що ті таки не підведуть. Втім директор щиросердно розкаюється та просить, аби суд взяв до уваги те, що він уже засуджений за зловживання службовим становищем й підробку документів, і суворо його не карав.

Хід цій кримінальній справі на початку 2003-го дала комісія Держкомрезерву. Під час перевірки хлібокомбінату було виявлено недостачу пшениці. Звернулися в прокуратуру Закарпаття для проведення документальної ревізії. Допитаний як свідок представник Держкомрезерву показав у суді, що комітет підтримує цивільний позов за цією кримінальною справою на суму 1 млн 720 тис. грн., виділену державою на закладення зерна «про запас».

Інший свідок, колишній головбух хлібокомбінату, показала, що усі договори на постачання зерна укладав безпосередньо директор. Печатка підприємства завжди перебувала у керівника. А ще вона розповіла цікаву річ — буцімто співзасновником згаданого ужгородського ТОВ, через яке й проходили ті оборудки, є... донька директора хлібокомбінату. Як мовиться, ворон ворону...

Розбиратися з такими перипетіями довелося досвідченому слідчому УМВС Миколі Артимичу. Після складання обвинувального висновку кримінальну справу стосовно розкрадачів державних коштів днями направили до суду, який і винесе остаточний вирок.

Володимир ПАВЛЮХ, Закарпатська обл.