На Закарпатті митцю неможливо не взятися за різець

Валерій Федурця належить до патріотів на ділі. Він пристрасно хоче зберегти неповторні традиції рідного Закарпаття, вітцівської Рахівщини.

Він відтворює те, що десь загубилося на гонах постійних виборчих перегонів, інфляцій і власне глибинної людської суті - творчої.
Народився він у 1965-му. Уподобань було багато. Тому вступав і у Харківський авіаційний, і у Львівський «політех» на архітектурний факультет, і в сільськогосподарський вуз у львівських Дублянах. У Львові тоді було 50 кінотеатрів, на відміну від високогірної глибинки, бідної на масову культуру. В кінозали й почав снувати, як ховрах на поле за зернятами. Це й завадило відразу вступити. Але все, що чиниться, схиляє на ліпше. Пішов працювати на Великобичківський лісокомбінат. Сподобалося. Тому й узяв направлення у Львівський лісотехнічний інститут. По закінченні працював на рідному підприємстві. Згодом - на Ужгородському фанерно-меблевому комбінаті під керівництвом Юрія Брунцвика. Там пробували робити меблі не з плити, а з масиву, себто - чистого дерева. З художньою різьбою на них, митецькими накладками, але час перемін пройшовся танком по цьому наміру. Подібні меблі почали бездумно завозити з Польщі, Румунії замість того, щоб підтримати своїх виробників-фахівців. Усе й завмерло.
Але спрагле бажання робити своє, неповторне, красиве, розвивати народні й промислові традиції не завмерло. Валерій Іванович наразі є головою Закарпатського обкому профспілки працівників лісового господарства.
- З чого народилося захоплення різьбою? З краси нашого мальовничого краю! - відповідає В.Федурця. - У нашому ж Рахові що не людина - творча особистість. Так і по всьому Закарпаттю маса проявлених і принишклих талантів. Неможливо ж ходити такими красивими місцями і не взятися до пензля чи різця. Здається, що в мене це із самого дитинства. Не знаю, звідки прийшло таке бажання. Наприклад, у п'ятому-шостому класах полюбляв малювати. Михайло Дмитрович Зейкан вів гурток «Юний художник». До нього на заняття і ходив у другу школу райцентру. То був період, коли ще працював у педагогіці на всю потужність Золтан Степанович Баконій. Мені пощастило побувати в його літньому таборі, що розгорнувся у Сваляві. Вчився там різним видам образотворчого мистецтва того пам'ятного 1980 року, коли була Олімпіада в Москві та помер Володимир Висоцький.
- Вважаю, - продовжив по хвилі задуми Валерій Іванович, - що остаточно сформував у мені бажання все життя займатися різьбою по дереву вплив старших людей-митців, істинних творців людських душ - Золтана Баконія, Михайла Зейкана. Вони ніколи ні на кого не підвищили голос, давали можливість проявитися істинному «я» кожної людини, а не тиражували мистецьких зомбі з певним набором технічних навичок.
Усе в житті рахівчанина Федурці взаємодоповнюється. Сприйнята в душу краса рідного лісу збіглася зне меншим прагненням ідеально засвоїти всі тонкощі майбутнього лісівничого фаху. Два наміри вкупі породили третє бажання - стати майстром різьби по дереву. Ще на Великобичківському лісокомбінаті зустрів вправного різьбяря Олексія Пашу. Він і досі працює тут. «До зустрічі з ним, - посміхається В.Федурця, - в мене різці різали тільки вздовж волокон. А зі старшим наставником Олексієм я почав перетинати дерев'яну фактуру в різних напрямках».
...У створювача надзвичайно оригінальних виробів побутового вжитку, потішних персонажів, що могли б увійти в закарпатську мультиплікацію (коли б така з'явилася), були свого часу чотири виставки. Остання пройшла в 1994 році в обласному Музеї народної архітектури і побуту. Потім на ці презентації власного «его» пан Валерій просто перестав звертати увагу, адже й так від замовників, шанувальників його майстерності відбою не було.
- Якщо вдасться назбирати хоч десять робіт, - говорить, - то зроблю ще одну виставку. А ні - то буде радість, що моя творчість іде в маси. Я на склад не працюю...
Василь ЗУБАЧ, Ужгород