ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Україна — Румунія: Вчора це був Зміїний, а завтра?..

    29 березня 2024 п'ятниця
    33 переглядів
    Закарпаття. Водний кордон між Україною та Румунією

    Коли Секретаріат Президента України разом з Міністерством закордонних справ тішилися з рішення суду ООН в Ґаазі щодо острова Зміїний, сусіди закарпатців буковинці сумували.

    Вони знають румунів, знають румунську дипломатію. Вона виростала і міцніла, вбираючи у себе найкращі зразки французької дипломатичної науки і практики. Те, що творить румунська дипломатія з Україною у сучасних умовах, не потребує будь-яких інших зусиль, аби спокійно впливати не тільки на прикордонні області нашої держави, а й на її імідж у світі. І чим наш імідж гірший, тим для румунів краще.

    Тож Україна програла Зміїний ще тоді, коли вона тільки задумала порушувати це питання у Европі. Напевне, найкраще для нас було би не чіпати цей острів і ніколи не торкатися цієї теми. Куди ж там: нам судитися захотілося. Почали кликати Европу у свідки. Мовляв, дивіться, нам від Союзу острів дістався, ним ми користувалися, розвідували там щось, знайшли... Це наше. А дзуськи!..

    Поки наші дипломати бундючно поправляли краватки у посольствах европейських держав, румунські дипломати «каторжно» працювали. Вони переконували Европу в тому, що острів не є островом. Це скеля, яка ніякого відношення до української території не має. І взагалі, якби той газ та нафта були у Румунії, а не в Україні, то для Европи це було би краще. А невдовзі трапилася газова криза. Газові атаки Москви зміцнили европейську думку про вірний погляд Румунії на проблему Зміїного.

    У той же час українські дипломати сподівалися на те, що все станеться само собою. І для цього нічого не треба робити. Не сталося. І не могло статися. Бо свої інтереси треба відстоювати. Треба щиро вболівати за свою державу і за свою націю. Приклад румунської дипломатії упродовж століть повинен би вже навчити українську дипломатичну еліту.

    Добре би було, якби на острові Зміїному апетити Румунії вгамувалися. Та в цьому є сумніви. Історія стосунків між нашими державами підтверджує протилежне.

    Ще на зорі ХХ століття, коли розпалася стара добра Австрія, румуни без будь-яких зусиль зуміли загарбати собі великі території. Їхні війська без перешкод зайшли до Північної Буковини та Бессарабії. І більше 20 років правили на споконвічних українських землях. Не просто правили, а запровадили справжній окупаційний режим.

    Зовні нібито демократична країна Румунія на окупованих українських землях почала гоніння і переслідування тих, хто не корився румунізації, хто говорив українською мовою, співав українських пісень. Після приходу Румунії у буковинських селах і містах керували тільки румуни. В українських школах була заборонена українська мова.

    Згодом розмовляти українською заборонили скрізь і всім. Українських політичних діячів і українські партії переслідували. Було припинено випуски україномовних газет і т. д. і т. п.

    Що найбільш вражає — увесь світ мовчки сприйняв антиукраїнські акції уряду боярської Румунії. Дипломатична еліта цієї держави малювала світові іншу картину того, що відбувалося на теренах української Буковини та Бессарабії. І світ їй вірив.

    Як не дивно, а саме Румунія зазнала найбільших втрат під час Першої світової війни.

    Вона майже втратила армію, державну казну і землі. А вже за кілька місяців після розпаду старої Австрії (Австро-Угорської імперії) Румунія без додаткових зусиль подвоїла свої території. І це тільки завдяки роботі своїх дипломатів.

    Тому Україна програла Зміїний навіть тоді, коли вперше заговорила про його проблеми.

    Саме румунські дипломати уміло “приспали” пильність українських тільки тим, що почали переводити спір у таку площину: є Зміїний островом чи скелею. Насправді спеціалісти Румунії визначали розпо-дільчу лінію прибережного шельфу, де були і є величезні поклади нафти і газу.

    Даремно сьогодні тішитися українській стороні, що вона має, за умовами рішення Ґаазького суду ООН, майже 80 відсотків розвіданих Україною територій, де були корисні копалини нафта і газ.

    Кого обманюємо?! Себе обманюємо!.. Бо 20 відсотків нашої розвідки вже відійшло до Румунії і... ще 100 відсотків копалин нерозвіданих. Тобто Україна втратила більше, ніж здобула. Українська дипломатія виявилася беззубою і бездарною на тлі румунської.

    Для перебивки. Більшість українських дипломатів навчають своїх дітей у школах та університетах тих країн, де служать. Їхні діти стають там спеціалістами, і якщо не йдуть у дипломати, то працюють за кордоном. Таким чином українська еліта стає донором західних країн. Про патріотизм українських дипломатів ми можемо тільки казки складати. А непатріотизм, помножений на непрофесіоналізм, дає нам результат Зміїного острова.

    Україна зазнала першої серйозної втрати у невидимій дипломатичній війні з Румунією.

    Напевне, ця втрата не буде останньою. Бо досі наша сусідка активно мусує серед своєї еліти і громадськості ностальгічні почуття, які ведуть до часів великої Румунії (Romania Mare). До речі, у них навіть партія з аналогічною назвою кілька каденцій мала парламентські фракції. Ця партія прагне відтворити Румунію у кордонах формату від 1918 до 1940 року. Ця партія на вибори йде з аґресією до своїх сусідів. Зокрема до України. Люди підтримують ці настрої.

    На виборах до парламенту 1992 року Romania Mare набрала 3,9 відсотка голосів і мала фракцію з 22 депутатів. У 2000 році її підтримала рекордна кількість виборців – 19, 48 відсотка. Тоді фракція аґресивної партії мала 126 депутатів. І свою ностальгічну програму розширення румунських кордонів ледь не перетворила у державну політику.

    Тільки вступ Румунії у НАТО і ЕС змінив вектор румунської політики щодо українських земель. Адже основною умовою вступу до европейських структур була і залишається відмова від будь-яких територіальних претензій до країн-сусідів. І Румунія змушена відмовитися від них. То уже з 2008 року партія Romania Mare не входить до парламенту. Але це далеко не означає, що насправді зникла у Румунії ностальгія за кордонами 1918-1940 рр.

    Тепер іншу тактику розробляє національна еліта Румунії. Зокрема, на території Чернівецької, Одеської та Закарпатської областей з’явилися люди, які мають по два паспорти. Що-правда, процедура отримання румунського громадянства громадянами України досі чомусь «не відома» нашій державі. Незрозуміло, чим тоді займаються відповідні українські органи та служби? За деякими неофіційними даними, тільки на території Чернівецької області нині проживає більше 50000 громадян України, які мають подвійне громадянство: україн-ське і румунське! У нашій державі подвійне громадянство заборонене законом. Офіційні особи Румунії, уряд добре поінформовані про законодавство України. Але вони не зважають на наші закони. Більше того, у 2003 році у реґіональних газетах Чернівецької області з’явилися досить дивні оголошення подібного змісту: мовляв, усі жителі, які можуть довести, що їхні родичі (батьки, дідусі, бабусі, рідні тітки і дядьки) жили на Буковині та в Бессарабії до 1940 року, можуть без проблем одержати паспорти громадян Румунії. Навіть надавалися адреси і телефони фірм, що допомагали у процедурі одержання таких паспортів. Це вже була відверта, цинічна зневага українських законів.

    Коли я спробував через пресу довести до громади, уряду, президента цю аґресивну експансію Румунії в Україну, мене звинуватили чомусь ледь у не розпалюванні національної нетерпимості. Що характерно, першими це прагнули зробити українські вчені з Чернівецького університету та дипломати з Міністерства закордонних справ.

    Ще не відомо, як би закінчилася ця справа, якби тодішній керівник держкомітету з національних питань та міґрації Геннадій Москаль не виступив у київських ЗМІ з підтвердженням того, що на території України дійсно видають паспорти громадян Румунії. І він сам бачив ці документи. Після цього Румунія призупинила недружню щодо України справу надання громадянства. Але це не означає, що вона від цього зовсім відмовилася.

    Ми ще не цілком даємо звіт собі у тому, що вже наробила Румунія в Україні. Адже у 5-му пункті договору про вступ до НАТО чітко зазначено, що всі країни-члени Альянсу захищають своїх громадян, де б вони не перебували. А тепер уявімо собі, що якась частина громадян України, котрі мають румунські паспорти, в один день леґалізуються і заявлять, що вони — громадяни Румунії, а їх в Чернівецькій області утискають. Наступного дня у Чернівці увійдуть відбірні батальйони військ НАТО.

    До Косовського варіанту – рукою подати. Тим паче, що Румунія, на відміну від України, по-справжньому піклується про румунів, які живуть за кордоном. Недарма у них створені структури в уряді, що піклуються про “румунів звідусіль”. Уряд Румунії виділяє чималі кошти на розвиток румунських культурних товариств, преси, радіо і телебачення. Щоправда, не завжди окремі лідери цих товариств їх вміло використовують. Окрім культурницьких, просвітницьких місій, вони почасти здійснюють інші, на межі провокативних.

    Під час останнього перепису населення окремі політики від румунської нацменшини у Чернівецькій області активно аґітували людей, які себе ідентифікують молдованами, аби вони записалися румунами. Якби так сталося, то сьогодні в області було б до 20 відсотків румунів. І тоді вони б мали пов-не право вимагати нових привілеїв та іншого статусу румунської мови. Чим не розвиток Косовського варіанту на території України?
    Отже, до вирішення проблем, з якими зіштовхується Україна у відносинах з Румунією, ще дуже далеко (схоже, вони тільки починаються – П. К.). Попри те, що це не 1918 рік, коли румунську владу принесли на багнетах та міцно скріпили буками, а національно свідома і високопрофесійна дипломатія цієї держави змогла здобути нові території своїй країні. Вона й тепер уміло починає відривати від України її багатства.

    Вчора це був Зміїний. А завтра?..

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору