Закарпатський Синевир манить до себе туристів (Фото)

Рік тому все було простіше: долар коштував 5 грн, квитки були дешевші на 20%, а платню видавали вчасно. Тож, коли двоє київських вар'ятів вирішили вдарити велопробігом по закарпатському бездоріжжю, вони сіли у потяг і вдарили (мало не загубивши дорогою до вокзалу переднє крило).

18-та година, 81-ий потяг. Пасажири з подивом спостерігають за двома диваками, що розміщують свої ровери на третій полиці, допитуються, чи вони, бува, не втекли із Фрунзе 103. Годі збагнути простій українській людині, що в гори можна їздити не тільки кататись на лижах, пити мінералку і бухати. "Нема вам чого робити, хлопці!" - констатують двоє похмурих вояків - наших сусідів, скручуючи шию пляшці горілки. Ну звичайно, пити горілку - це вам не педалі крутити, ага!

День 1: Воловець - Міжгір'я - с. Синевир

О дев'ятій ранку потяг прибуває на станцію Воловець. Падає дощ. Щоб не мокнути, ми заходимо до зали чекання і збираємо вели там. Приходять залізничники, матюкають нас, мовляв, чого це ми мастимо своїми велосипедами незайману вокзальну підлогу (судячи з масштабів обурення, вони вилизують її мало не власними язиками). При цьому, на циган, чиї шиї брудніші за наші колеса, уваги тут не звертають.

Намагаємось якнайшвидше забратись з вокзалу, вирушаємо в дорогу. Асфальт поганий, розбитий після зими, посічений підступними вибоїнами. За с. Гукливим починається крутий, але нетривалий підйом на Воловецький перевал. Дощ змінюється мокрим снігом.

З перевалу летимо шо дурні, пролітаємо Подобовець і "повний Пилипець", далі - знову ж таки - дорога здебільшого вниз. Дощ припиняється, їхати стає кайфово. Автівок на дорозі мало, що не може не радувати. По 12й ми вже в Міжгір'ї обідаємо в кафе "Каштан" чудова кухня якого яскраво контрастує з дебільною російською музикою типу "шансон звичайний".

Березневий спектрЗа Міжгір'ям починається підйом на Синевирський перевал - крутий затяжний серпантин з поганим покриттям. Декілька разів зупиняємось, фотографуємо і п'ємо водичку. Погода помітно покращується, хмари розходяться, часом навіть виглядає тепле весняне сонечко.

З перевалу чудовий краєвид. Засніжені хребти, далекі села і долини. Знову маленький перекус та відпочинок. Далі - вниз і вниз (що важливо, по хорошому асфальту!) аж до колиби в селі Синевир і до бази відпочинку "Теребля" (ціна за двомісний номер з гарячою водою і зручностями 100 грн). Тут стаємо на якір. В колибі надовго не затримуємось: хазяйка виявляється жлобуватою й лінується як слід протопити заради двох чоловік, тому в приміщенні холодно та незатишно. Фотографуємо представників місцевої фауни і відпочиваємо.

День 2: с. Синевир - озеро - Міжгір'я

Просинаємось близько 8-ої. Ранок похмурий, дме відчутний зустрічний вітер. Ноги гудуть після першого дня. Повільно плетемось до села Синевирська поляна і далі на озеро. Починається лінія снігу. На асфальті з'являється крига. Спускаємо тиск в камерах, радіємо, що вгадали з шипованими покришками. Без них було б непереливки, особливо на спусках.

На озері тихо-тихо, безвітряно й пусто. Вкрите снігом і кригою, воно справді здається зачарованим. Крига місцями підтанула - далося взнаки останнє потепління (за словами місцевих до +15 вдень). Вирішуємо проїхатись довкола озера і... загрузаємо по коліна в снігу. Снігу тут і справді чимало. Дзюрчать струмочки. Лєпота...

ОзероНазад в Міжгір'я доїжджаємо відносно легко і швидко. Синевирський перевал з боку с. Синевир пологіший і коротший, тож долаємо його одним махом, без зупинок. В Міжгір'ї - жаданий відпочинок, гарячий душ і вечеря. І знову чудова кухня місцевих кнайп топиться в дебільному шансоні. Хазяйка бару аж підтанцьовує: "Шарік, я бил такой же как і ти, сідєл я так же на цепі, матал хазяйскіе харчі"... Схоже, закарпатці страждають через комплекс меншовартості. Української музики тут майже не чути.

День 3: Міжгір'я - Воловець - перевал Менчул

Прокидаємось, як і напередодні, близько 8-ої. Ранок сонячний-сонячний, аж блищить. М'язи вже досягнули прийнятного тонусу, ноги весело крутять педалі. Попереду - сорокакілометровий повільний підйом на Воловецький перевал.

Ліворуч відкривається чудовий вид на хребет Боржава і лижні траси Подобовця. На перевал вилітаємо одним махом. Вже по обіді ми у Воловці, куди приїхали, м'яко кажучи, зарано, враховуючи що 82-ий відправляється аж о 7-ій вечора.

Купуємо в магазину хлібу, сиру та вина і деремось на перевал Менчул, що над Воловцем на Ужгородській трасі. Сідаємо на горбочку і засмагаємо. Краєвиди - незрівнянні. Чудово видно Томнатик, Плай і Великий Верх. З вечором збираємось і спускаємось вниз, на станцію.

Боржавський хребет з трасиМаршрут загалом сподобався. Мало машин, хороша дорога і краєвиди. Початково, щоправда, збиралися на 5 днів - з заїздом в Колочаву, Хуст та Довге, але втрутилась погода і ми подумали, що місити багно під дощем - то не надто цікаво. І правильно, гадаю, зробили.
"Сумно"