Школа не повинна бути полем бою...

Професія «шкільний психолог» з’явилася у нашій країні лише в середині 90-х років. Спочатку і працівники шкіл, і батьки з подивом сприйняли його в колективі: «Чим же ви займаєтеся?», «В чому полягає ваша робота?».

Та завдяки копіткій роботі самих психологів дедалі більше батьків, учителів, директорів не тільки розуміють, а вже й не можуть обходитися без професійної допомоги психолога.
В гімназії м. Ужгорода посада шкільного психолога з’явилася одразу з її відкриттям — а цьому вже 15 років. І всі ці роки незмінним психологом у даному навчальному закладі є Леся Соскида. Леся Богданівна люб’язно погодилася відповісти на актуальні для нашого часу питання.
— Почнемо з найболіснішого. Нині часто на суд громадськості стали виноситися шкільні проблеми, зокрема конфлікти між учнями і вчителями. Що це: мода така пішла чи дійсно зараз існують великі проблеми у шкіль-них колективах?
— Певні конфлікти між вчителями й учнями існували завжди. Просто раніше, принаймні років двадцять-тридцять тому, учні більше боялися вчителів, тому якщо і мали якісь претензії, то вголос про це не говорилося. Нині ж ситуація інша. Сьогоднішні діти більш розкуті, сміливіші у висловлюваннях і вчинках, тому мовчки терпіти принижень вони не будуть.
Безсумнівно, у деяких конфліктних ситуаціях винуваті вчителі. Декотрим буває важко зрозуміти і знайти спільну мову з молоддю. На моє переконання, якщо між учителем і учнями йде відкрита війна, це недопрацювання і класного керівника. Саме він повинен бути посередником і «третейським суддею» між двома сторонами. Крім того, класний керівник є і вихователем. Адже він веде роботу з дітьми протягом кількох років, і чимало у формуванні поглядів учнів залежить від того, в яке русло він цю роботу спрямує.
А загалом конфлікт між педагогом і учнем — це парадокс. З одного боку, ми маємо незрілу психіку дитини, несформовану дитячу особистість, яка не володіє ні мудрістю дорослої людини, ні відпрацьованими стереотипами поведінки, ні навичками самоконтролю, що дозволяли б розглянути конфлікт із різних сторін і дійти компромісу, що влаштовував би всіх.
З іншого боку є доросла людина, котра взяла на себе відповідальність не тільки вчити, а й виховувати підростаюче покоління. Це людина, котра повинна бути зрілою, гнучкою особистістю, бути ефективним комунікатором, здатним захопити і прихилити до себе будь-яку дитину, володіти в першу чергу такими якостями, як терпіння, великодушність, емпатія.
Дорослий не повинен і не може на рівних конфліктувати з дитиною. Це в першу чергу неповага дорослого до самого себе.
Однак, гадаю, будь-який конфлікт можна вирішити в стінах закладу. Якщо тільки це не якийсь надзвичайний випадок, що може послужити уроком для інших.
— Ще одна надзвичайно актуальна проблема — агресивність дітей. Популярними стали зйомки на мобільні телефони актів жорстокості чи наруги, які потім ширяться між учнями. З чим це, на вашу думку, пов’язано?
— Так, на жаль, такі випадки трапляються. Хоча «бум» їх спостерігався в основному рік-два тому, причому по всій країні. Велику роль у поширенні цих випадків зіграли саме засоби масової інформації, де час від часу описувалися подібні дії. Все це нагадувало якусь епідемію.
Є таке і сьогодні, проте ці зйомки вже не викликають великої сенсації серед учнів. Ось нещодавно я сама стала свідком такого випадку. Двоє старшокласників билися (як потім з’ясувалося, через дівчину), а інші, спостерігачі, знімали це на мобільні телефони. Проте це не було, повторюю, якоюсь сенсацією, а швидше просто цікавістю.
А що стосується агресивності, то не можна застосовувати це до всіх дітей. У переважній більшості діти є добрими, просто дехто агресивною поведінкою намагається приховати деякі свої проблеми.
— Чим у подібних ситуаціях може допомогти шкільний психолог?
— Передусім завдання шкільного психолога — допомагати. Допомагати учням розібратися у своїх сильних і слабких сторонах, допомагати будувати конструктивні взаємостосунки і реалізувати свої здібності.
Причому психолог повинен допомагати не лише учням, а й учителям, адміністрації, батькам. Найголовніше для психолога — використати відомості про людину, отримані в результаті бесід, спостережень та інших діагностичних методів, заради підвищення ефективності навчання і роботи, а отже, поліпшення якості життя.
— Яке загалом коло проблем у середніх і старших класах?
— За моїм досвідом, у хлопців-старшокласників у першу чергу виникають проблеми з поведінкою і адаптацією в колективі. Для деяких дітей у якийсь момент вчителі перестають бути авторитетом, губиться стимул до навчання. Корінь проблеми зазвичай криється в педагогах, що не вміють створити сприятливої атмосфери, користуються примітивними способами покарання і заохочення, внаслідок чого в них не налагоджується контакт із дитиною. Найвластивіші дітям у цьому віці такі якості, як імпульсивність, нетерплячість, знижена відповідальність, менша впевненість у собі і нижча соціальна сміливість. Біль-шість параметрів мають тісний зв’язок зі сферою спілкування. Прагнення бути лідером без необхідних комунікативних навичок часом призводить до конфліктних ситуацій як з однолітками, так і з дорослими. Ось, допустимо, захотів учень стати лідером. А вийшло з того антилідерство. Бо у класі вже є неформальний лідер, в якого, до того ж, закохані більшість дівчат. А цей задумав відтіснити його на задній план, оскільки відчув свою перевагу: із заможної сім’ї, якому вдома все дозволено.
Крім цього я би виділила таку властивість характеру підлітка, як знижена самооцінка, що спостерігається в більшості дітей з порушеннями адаптації (84 %), а також у значного числа школярів, у яких з адаптацією все гаразд (38 %). Вона проявляється у непевності в собі, замкнутості, остраху зробити помилку. Ну а підвищення самооцінки і формування позитивного ставлення до життя і навчання є одним з основних завдань шкільного психолога.
— Підлітковий вік багатий на конфлікти з батьками, що, звичайно, впливає і на поведінку дитини в школі. У чому причини цих проблем?
— Передумов для проблем з батьками досить багато. Серед них юнацький максималізм, пошуки ідеалів і авторитетів, вибір місця в житті, становлення особистості, прагнення до самостійності — все це займає голову підлітка, він починає вирішувати ці проблеми сам, і підходи до їх вирішення далеко не завжди збігаються з батьківськими поглядами на них. Батьки стають для нього каменем спотикання — вони думають по-іншому. У результаті зіткнення поглядів народжується конфлікт, тому що підліток почуває себе вже досить дорослим, щоб чинити всупереч думці батьків.
— У чому, на вашу думку, основна причина неуспішності дитини?
— Все залежить від того, про які прояви неуспішності йде мова. На думку багатьох педагогів, психологів, психотерапевтів, якщо правильно організувати роботу з невстигаючими дітьми, з огляду на їх індивідуальні якості, звертати особливу увагу на те, як вони вирішують ті чи інші завдання, можна протягом кількох місяців, не ізолюючи дітей від класу, домогтися не тільки усунення в них відставання в навчанні, а й компенсації затримки в розвитку. Як правило, основна проблема в тім, що дитина просто не вміє учитися. Першочергове завдання середньої освіти саме і полягає в тому, щоб навчити її вчитися.

Автор: Єва Деметер