ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Дерев’яні храми Закарпаття є безцінними пам’ятками архітектури

    29 березня 2024 п'ятниця
    79 переглядів
    Дерев’яні храми будують і сьогодні

    Джерело духовності починається з віри у Бога. Витоки віри розпочинаються з виховання у сім’ї і, звісно ж, із церкви – тієї, що найближче до нас. Більшість закарпатських святинь є джерелом не лише духовного, а й культурного виховання: не один унікальний дерев’яний храм нашої області є безцінним пам’ятником архітектури. Церковне життя викликає у нас цікавість не лише як вірників, а й як звичайних жителів, яким інколи дуже цікаво дізна­­тися більше про особливості духов­ного буття. З такою метою і вирушаємо у подорож найцікавішими місцями греко-католицьких громад, у котру журналістів запросив Преосвященний владика Мілан Шашік. Сьогодні Мукачівська греко-католицька єпархія на Закарпатті зводить 65 церков для своїх прихожан. Ініціаторами й головними меценатами будівництва є самі вірники.

    ХУСТСЬКА ШКОЛА ДЯКІВ ЗАПРОШУЄ ДІВЧАТ


    Свято-Воскресенська церква у с.Рокосові (Хустщина) – перша зупинка нашого маршруту. Тамтешній храм, який було відібрано від греко-католицької громади з приходом у край совєтів, так і не вдалося повернути колишнім власникам. Тож прихожанам, а це близько 90 сімей, нині доводиться зводити нову церкву власними зусиллями. Люди радіють, що громаді 1996 року повернули бодай приміщення колишньої фари. До того в ній розміщувався сільський ФАП. Віряни кажуть, що будівля дісталася їм у жахливому стані, тож довелося її серйозно ремонтувати. Відтоді в ній і відправляють богослужіння. 2006 року на подвір’ї церкви владика Мілан Шашік освятив камінь на місці спорудження нового храму. І люди доволі швидкими темпами взялися його зводити. Цього року, каже один із кураторів будівництва Михайло Дубровський, робітники планують довершити купол. Тут удячні всім за пожертви, зокрема й місцевим підприємцям, які доправили на будмайданчик туфу (білий камінь), що є доброю альтернативою цеглі. Підприємці забезпечили будівельників і щебенем, і піском. Пожертву на спорудження храму дав і Вік­тор Балога.

    Містом, де можна опанувати фах дяка, є Хуст. Саме там, поряд із церквою Св. Стефана, яка відома тим, що папа Іван Павло ІІ подарував їй ікону Св. Богородиці, розмістилася єдина в області дяківська школа. Як каже владика Мілан Шашік, суттєва проблема нині в тому, що старші дяки відходять і їх ніким замінювати. Саме її й має вирішити заклад, який офіційно називається Духовний колегіум ім. Св. Кирила і Мефодія. Директор школи отець Володимир розповідає, що програма навчання розрахована на 1 і на 2 роки. Заняття проходять у п’ятницю, суботу й неділю. Наймолодшому учневі – 15 років, най­­старшому – 40. Більшість випускників школи мають твердий намір вступити до Ужгородської духовної семінарії. Проте, кажуть, якщо не вдасться, готові дякувати в церквах своїх громад. Більшість із них уже допомагають дякам, а часом їх і замінюють.

    Юрій Голіба – учень із Ви­но­­градова, розповідає, що прийшов до школи, аби краще підготуватися до вступу в духовну семінарію. Але вже тепер дякує у рідному місті в церкві Пресвятої Богородиці. Загалом, відзначають представники духовенства, в області нині практично немає дипломованих дяків. До приходу на Закарпаття радянської системи, ці служителі культу були соціально забезпечені як церквою, так і державою. В Ужгороді, у приміщенні нинішнього юридичного факультету УжНУ, готували вчителів для школи і, водночас, дяків для церкви. Нині ж держава не визнає навіть дипломів Ужгородської духовної семінарії. Проте колегіум і далі запрошує до себе учнів – до вересня планують набрати новий курс. Окрім дяків-чоловіків, хочуть готувати і дівчат-дякинь. Також у школі, яку ще називають Малою семінарією, можуть проживати й студенти хустських навчальних закладів, які виявили бажання детальніше вивчити Закон Божий.

    У приміщенні Ду­­­­ховного колегіуму Св. Кирила й Мефодія працює й майстерня, де шиють ряси для священиків. За словами отця Володимира, у них є замовлення, окрім Закарпаття, і зі Словаччини та Угорщини. Було кілька навіть із США й Канади. Греко-католицький священик має різні ряси. До прикладу, у Пасхальні свята вони білого кольору, на Богородичні – синього, у Богослужіння під час посту – бордового, на свята Св. Миколая чи апостолів Петра й Павла – жовтого. На похорон священик іде, звісно ж, у чорній рясі. Отець Володимир каже, що на виробництво комплекту попівського вбрання витрачають у середньому три з половиною дні.


    ЧУДОТВОРНУ ІКОНУ БОГОРОДИЦІ ВИКРАДАЧІ ПОВЕРНУЛИ ШВИДКО


    Василіанський чоловічий монастир Благовіщення Пресвятої Богородиці, що у с. Бороняві, – одна з найзнаменитіших духовних візитівок Хустського району. Тутешній настоятель отець Матей розповідає, що історія духовної обителі починається з 1716 року, коли священик Іван Козак викупив від хустян їх землю й звів невеличку дерев’яну церкву та чернечу обитель. Уже 1774 року церкву перебудували на значно більшу. Згодом австро-угорський імператор монастир закрив. Але ченці не покинули села – вони перебралися до печер, що розміщені в тамтешніх горах. Своєю покровителькою вважали Пресвяту Богородицю. Згодом монахам подарували ікону Пренепорочної Марії, яка з 1785 року почала чудотворити. Є свідчення людей, які вилікувалися після молитви перед образом. У ХVIII ст. ікону навіть викрали, однак один із злодіїв перед смертю зізнав­ся у скоєному й повернув живописне зображення Пречистої Марії. У часи СРСР чудодійний образ жителі Хуста підпільно зберігали в себе вдома.

    У 1947 році монастир закрила радянська влада. У його приміщенні облаштували дитсадок, з самої церкви зробили склад. Лише 1990-го сюди знову повернулося духовне життя. Щоправда, дерев’яну церкву довелося розібрати, оскільки вона перебувала в аварійному стані. Нині приміщення обителі відбудовано наново. Від старої церкви залишилися унікальні ікони, змальовані на блясі. У монастирі нині перебувають три священики й брат-помічник.

    Головний греко-като­лицький храм Хуста – Свято-Вознесенький собор – свого сучасного вигляду набув скоріше – у ІІ половині ХІХ століття, інформує його настоятель отець Василь. Нині до свята Вознесіння храм планують освятити – нещодавно тут завершили розпис. Греко-католицькій громаді божницю передали 12 лютого 1990 року – після того, як 12 лютого 1949 року відібрали. Саме в цьому соборі свого часу правив служби й президент Карпатської України Авґустин Волошин. Він, до речі, своїм коштом придбав будинок біля церкви, в якому нині монастир. 90-річна сестра Ольга чи не єдина, хто пам’ятає А. Волошина не як історичну постать із книжок, а як живого священика. Жінка зі сльозами на очах згадує, яка це була добра людина, і мріє, аби, нарешті, вдалося знайти його могилу.


    НА ВЕРХОВИНІ ДЕРЕВ’ЯНІ ЦЕРКВИ БУДУЮТЬ І СЬОГОДНІ


    Унікальна дерев’яна церковна архітектура заманила до області вже не одну тисячу туристів. Радує, що й сьогодні в нас споруджують такі храми. Це, каже священик із Міжгір’я отець Василь, зумовлено, по-перше, тим, що в гірському районі побудувати церкву з дерева дешевше. По-друге, на Міжгірщині доволі м’який ґрунт, тож для дерев’яної споруди значно менша ймовірність просідання чи зсуву. Отець Василь за власним проектом звів у селищі церкву Воскресіння Христового, а нині добудовує ще одну в іншій частині райцентру. Щоправда, зазначає, проект фундаменту запозичив від однієї з дерев’яних церков Львівщи­ни. Він, до речі, служить і в єдиній на Закарпатті ромській церкві Св. Марії Терези. На місці теперішньої божниці раніше був смітник.

    До речі, дерев’яну каплицю, яка виконує роль мініатюрної церкви, побудували й у Хусті в мікрорайоні Торговиці. Служби тут правитимуть поки не добудують новий храм.

    Доволі оригінальною архітектурно є й старовинна дерев’яна церква у Воловецькому присілку Яблунів, де минулої неділі владика Мілан Шашік освятив новий престол, а також посвятив у диякони двох піддияконів – Івана Райчинця та Миколу Мацура. За словами місцевих жителів, повноцінні служби тут греко-католицька громада почала правити з 1996 року. Доти люди ходили до церкви у Воловець.

    А от 11 сімей села Ялового, що також на Воловеччині, вирішили своїми зусиллями збудувати цегляну церкву. Дотепер ще моляться в одному з сільських будинків. Місцева мешканка Тереза Бордюк розповіла, що править служби священик із Нижніх Воріт отець Михайло. Коли завершать будівництво, люди наразі сказати не можуть, але сподіваються, що це станеться найближчим часом.Що ж, хай Бог помагає...


    Ярослав ГУЛАН, "Старий Замок "Паланок"
    Хустщина–Міжгірщина–Воловеччина

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору