Закарпатець один з найкращих імітаторів реву європейського оленя (фото)

Єгері, озброївшись буйволячими рогами, морськими мушлями та скляними колбами виборювали звання найкращого імітатора оленячого реву. В Україні змагання запровадили вісім років тому, у Європі -- традиція імітувати мову оленів сягає кількох віків.

63-річний Іван Вишиван працював лісничим, нині – на пенсії. Щоб розмовляти із оленями - використовує морську мушлю із Середземномор'я. Такі уміння, стверджує неодноразовий переможець європейських змагань з імітації оленячого реву, не забаганка, а складова професійності єгеря.

Вишивани мешкають у невеличкому будинку у Кобилецькій Поляні. Ґазда зустрічає біля воріт, запрошує у гості. У кімнаті пахне ялиною, на стінах – чучела птахів, у кутку – “заховався” рудий лис, а на старенькій шафі – роги оленя та мушлі. Горянин – досвідчений мисливець, а ще – майстер на усі руки. Роками виготовляє чучела диких тварин, утім прославився вмінням розмовляти їх мовою. Звуками дикої природи захопився 47 років тому, відколи почав працювати лісником. Спостерігаючи за оленями хотів якнайкраще зрозуміти чим живуть ці гордовиті красені.

“Спочатку імітував рев оленів за допомоги долонь. Якось удома розрізав пластикову пляшку на дві частини, з неї такі гарні звуки лунали. Пробував дути в скляний абажур від лампи та у гумовий шланг. Згодом придбав за 80 доларів велику мушлю морського молюска. З цим інструментом шість років тому вперше переміг у європейських змаганнях у Чехії”, — каже пан Іван.

Про красу та унікальність лісових велетнів єгер з Рахівщини може розповідати годинами. Ревіння оленя -- його візитна картка, за якою можна розпізнати не лише вік чи стать тварини, а й що вона відчуває, чого боїться або чим не вдоволена. І хоч такого не вчать у жодному виші, без цих знань єгерю важко.

“Спілкування” з лісними красенями допомогло закарпатським єгерям п‘ять років тому виявити зменшення популяції оленів у лісах Рахівщини і заборонити полювання на них”, -- каже Вишиван.

Отож, змагання з імітації оленячого ревіння не забаганка, а необхідність. Ставши переможцем українського туру минулого року, горянин поїхав до Європи. У Словаччині закарпатець знов став незаперечним лідером, залишивши позаду титулованих суперників.

“За кордоном змагання “ревунів” завжди проходять цікаво і незвично, -- каже Вишиван. – Цього разу учасники виступали під номерами, журі не бачило імітаторів, а лише чуло їхні голоси. На свій розсуд кожен учасник обирав інструмент та допоміжні засоби й відтворював голос оленя без підсилення мікрофоном”.
Чоловік прикладає до рота тонкий кінець мушлі і повільно видихає повітря. Хату наповнює протяжний сумний звук, схожий на стогін.

“Так олень реве під час гону, шукає самичку, -- мовить єгер, знову вдихає на повні груди імітує іншій звук, схожий на голос трембіти. – А цім ревом олень сповіщає суперника про неминучість бійки за прихильність самички та головування у стаді”.

У програмі конкурсу імітаторів кілька номінацій: рев старого оленя, молодого, оленя, який шукає самицю, “залицяльника”, що стоїть біля самиці, рев оленя-переможця та як самиця попереджає оленя про небезпеку”. Імітація оленячих почуттів людиною виглядає природно.

“Щоправда двоногі “конкуренти”, на відміну від оленів, не вибивають копитами землю і не обламують гілки дерев, -- посміхається закарпатець. -- А сумні, тужливі закличні мелодії нібито дикого звіра зайвий раз засвідчують, що людина і природа невіддільні одне від одного”.


Еліна Савицька, “Експрес”, спеціально для UA-Reporter.com
Фото автора