ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

На Закарпатті сестри-василіанки виховують і навчають дітей

    29 березня 2024 п'ятниця
    51 переглядів

    Монаші спільноти сестер василіянок вважаються найдавнішими на українських землях. По вулиці Марійки Підгірянки у Перечині діє змішана група дитячого дошкільного закладу «Веселка».

    Його офіційне відкриття відбулося наприкінці січня цього року. 20 діточок віком від 3 до 6 років виховують чотири сестри-василіанки. Куховарить Василина Ганич.

    Перед входом у дитсадок, праворуч, стоїть великий дерев’яний хрест. При вході – багато кімнатних квітів у вазонах. На час мого приходу сестра Вартимея проводить з дітками театралізовану гру за казкою «Колобок». Діти тримають у руках малюнки із зображеннями героїв казки. Чотирирічна Тетянка має роль Лисички.

    - Колобок, Колобок, я тебе з’їм, - крутиться біля світловолосого хлопчика, який грає Колобка.

    Побачивши мене, вітаються: «Добрий день». Кажуть, що люблять ходити до садка, гратися з сестрами в гру з м’ячиками, у курочку і курчаток.

    Сестра Вартимея народилася на Івано-Франківщині. Закінчила філологічний факультет Дніпропетровського національного університету. Шість років тому прийняла монаший постриг. До Перечина приїхала у листопаді торік. У садку працює вихователем. Більше про себе розповідати не хоче. Сестра Бернарда – помічник вихователя. Каже, що родом зі Сваляви, заочно навчається в катехитичному педагогічному інституті Українського кафедрального університету у Львові. Сестра Корнелія заходить до групи. До неї підбігає троє діток. Вона тулить їх до себе. Корнелія - вихователь. Народилася на Івано-Франківщині. Закінчила Уманський педагогічний інститут. Запитую, як з дітками працюється.

    - Я читала, що якщо дитина слухняна, то з нею щось негаразд. Сучасна дитина має бути жива, активна, творча. З дітками займаємося згідно зі звичайною дошкільною програмою, а також проводимо добровільні духовні уроки, перед їдою і після неї молимося, - пояснює сестра Корнелія.

    Веде до іншої кімнати, переглядаємо на комп’ютері фото з відкриття садочка та святкування Дня захисту дітей. Родини більшості дітей належать до православної конфесії, четверо – до греко-католицької. Як відомо, сестри чину Святого Василія Великого належать до жіночих монаших згромаджень греко-католицької церкви. У батьків я поцікавилася, чи змінилися їхні діти відтоді, як ходять до дитсадка, де вихователями є монашки.

    - Наша родина належить до греко-католицької конфесії. Батьки співають у хорі Свято-Миколаївського храму. Регулярно ходимо на Служби Божі. Я домогосподарка. Маю старшу 16-річну дочку, вже - помічниця. Молодшій Яночці – три рочки і сім місяців. За ці неповні п’ять місяців відвідування дитсадка дочка стала більш спокійною, уважнішою. Показує на серце і говорить: «Божечко у моєму сердечку». Перед тим, як сідає до столу, молиться: «Боже, благослови їду». Я рада, що мою дитину виховують духовно багаті сестри у найкращих християнських традиціях, - ділиться зі мною 39-річна Мар’яна Добей.

    Батько 4-річного Олександра Бориса – Юрій – каже, що раніше сина водили в дитсадок до сусіднього села Сімер.

    Сестра Христофора працює машиністкою-пралею у дитсадку. Для сестер вона тут за старшу. Ігуменією називають. Народилася Христофора у тому селі, що й єпископ Іван Марґітич, - у Чинґаві на Виноградівщині. Після закінчення середньої школи пішла в монастир. За дев’ять років чернецтва жила у кількох монастирях Львівщини, в Ужгороді.

    Заочно здобула вищу богословську освіту у Львові. До Перечина приїхала у грудні 2007-го на запрошення Владики Мілана.

    - Батько помер давно. Маю старшого і молодшого братів. Старший – на заробітках в Італії, молодший живе з мамою. Мамі було важко, бо, як-не-як – одна дочка. Спочатку була проти мого вибору, але потім змирилася, - розповідає сестра.

    У другій частині будови знаходиться каплиця Святого Климента. Служби Божі тут правлять настоятель Свято-Миколаївського греко-католицького храму отець Михайло Молокус та отець Юрій Лущак з Ужгорода. Сестра Христофора каже, що у цій частині проведено газ, встановлено окремі лічильники на електро- та теплоносії. Є санвузол. За послуги сестри платять самі. Вони ж і готують собі їжу в окремій кухні.

    - Продукти купуємо, деяку городину вирощуємо тут на грядках, дехто з мирян приносить пожертви. Минулої зими одна сім’я привезла три мішки картоплі, то мали що їсти, - розповідає сестра Христофора.

    У радянські часи в районі «Посьолку» діяв відомчий дитсадок Перечинського лісохімкомбінату. В середині 90-х років закрився. Приміщення пустувало. У 2002 році тодішній селищний голова Іван Погоріляк звернувся до настоятеля Перечинського римо-католицького костьолу Св.Августина Мілана Шашіка з проханням відремонтувати приміщення для садка та монастиря. Так будова була передана Фонду Святого Климента, за його кошти і проводились ремонтні роботи.

    У 2007 році, на празник Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього, Єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії Владика Мілан освятив будинок дитячого садка та каплицю святого Климента Папи Римського. Цього ж дня тут оселилися три сестри-василіанки - Корнелія, Христофора й Бернарда. Згодом до них приєдналася сестра Вартимея. За словами міського голови Перечина Мирослави Гуранич, дошкільний заклад фінансується з міського бюджету. Батьки сплачують тільки за харчування – три гривні на день. Частина приміщення, де розміщений садок, згідно з конференцією Фонду Святого Климента І, прийнята в оперативне управління міської ради.

    З історії

    Монаші спільноти сестер василіянок вважаються найдавнішими на українських землях. Упродовж століть вони переживали своє становлення. Святий Василій Великий та його сестра – Свята Макрина, яка вважається покровителькою жіночої гілки Чину Св. Василія Великого, є найбільш шанованими святими серед сестер. Св. Василій Великий народився 329 року в багатодітній християнській родині у Малій Азії.

    (Тетяна ГРИЦИЩУК)

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору