В Ужгороді "піти на каву" — це своєрідний ритуал

Вона бадьорить і надихає. Вона дарує енергію і приємні емоції. Ділові й особисті зустрічі відбуваються за її участі. Бо вона — кава, а кава — у кав’ярні. В Ужгороді й загалом на Закарпатті до кави ставляться, як до своєрідного ритуалу. В нас люблять міцну, запашну і, звичайно, якісну каву.

В Ужгороді останнім часом відчинилися нові кав’ярні. Однак не всі можна назвати справжніми кав’ярнями, в кожної є свої переваги й недоліки. Власне, ми спілкувалися зі знавцями й поціновувачами кави, які мають свою думку про цей напій і місця, де його п’ють.
Туризмознавець Федір Шандор цитує старе прислів’я, що Львів славиться кав’ярнями, а Ужгород — кавою. Тобто стверджує, в нас кава — найкраща. Він розповідає, закарпатці чи не перші на території України ознайомилися з культурою пиття кави. Так зване професійне кавопиття припадає на ХІХ—ХХ ст., коли з’являються саме кав’ярні. Деякі історики згадують, що ужгородці вже тоді вміли пряжити каву. Існувала навіть кава “по-закарпатськи”.
На запитання, що можна назвати кав’ярнею, Ф. Шандор зазначає, що кав’ярня — це цілий стиль, концепція. Туризмознавці поділяють кав’ярні на два типи: італійські та віденські. Пити по-італійськи — означає пити швидко, випив і пішов. Віденський тип панує на території Закарпаття. Пити по-віденськи — це зупинитися, сидіти за столиком, смакувати, газета, цигарка, розмова. Ф. Шандор вважає, що Ужгород ще не зробив свою найкращу кав’ярню, це ще попереду. Серед ужгородських кав’ярень він виокремлює двадцятирічну “Снек”, як історичну кав’ярню-музей, “Корадо” зі своєю віденською атмосферою й “Меделін” — знакову кав’ярню, так би мовити, для статусу.
Ще один туризмознавець Олександр Коваль каже, мовляв, приходить турист, переповнений враженнями, чекає, аби до нього підійшла офіціантка. Виявляється, треба самому замовити, одразу розрахуватися, ніби, все — йди звідси. “Проблема кав’ярень також полягає в тому, що відкривається кав’ярня, минає рік і власник перестає думати над підтримкою подальшого іміджу, інтер’єру закладу. Ось “Меделін” на Корятовича. Яким він був, таким і залишився. Так, “Меделін” досяг свого — це стало модним місцем зустрічей”, — висловлюється Коваль. “Собівартість одної чашки кави коливається в межах двох гривень. А решта суми — це ми платимо за інтер’єр, за обслуговування, за ті враження, які нам продають. Отож, хотілося би нам, як споживачам, усе ж отримати за ті гроші нормальні враження, а не інколи хамське ставлення офіціантів. Просто тих офіціантів ніхто не вчив культури обслуговування. Власник думає про те, як відбити свій капітал, отримати прибутки, а не дбає про розвиток закладу. Не треба забувати, що задоволений споживач завжди може привести своїх друзів, а незадоволений зробить навпаки. У нас клієнта не цінують. Пам’ятаю, як за сорок хвилин до закриття кав’ярні до нас підійшли з проханням розрахуватися. Наш німецький приятель був приголомшений”, — наголошує О. Коваль. Також п. Коваль акцентує увагу на одязі офіціантів, які вдягаються як завгодно, а це викликає не найкраще враження у клієнтів. Кафедра туризму і “Турінформ” провели дослідження і виявили, що 20 % клієнтів очікують фірмовий стиль працівника закладу, тобто це на 20 % збільшує бажання ще раз прийти і ще раз побачити.

Ні барісти, ні рістрето...

“Ужгородці п’ють багато кави. Питання в тому, яку каву ми п’ємо. Еспресо. А в якій ужгородській кав’ярні можуть приготувати каву по-турецьки? Схоже, ніде. Якщо виокремлювати кав’ярні Ужгорода, то це “Меделін”, “Дасторія”. На мою думку, “Дасторія” навіть обігнала “Меделін”, позаяк у “Дасторії” великий вибір саме сортів кави. А “Меделін” займає позицію лідера завдяки своїй давності. До “Меделіна” просто звикли”, — так говорить про ужгородські кав’ярні справжній ужгородський гурман Сергій. Також Сергій виокремлює кав’ярню “Горіціану” (маг. “Апельсин” — Авт.) завдяки смаку кави.
Про якість кави в ужгородських кав’ярнях можна сперечатися. Сергій зазначає, що в нас усе ж не витримуються всі технології. “По-перше, каву має готувати баріста, а хто в нас готує?. Баріста вміє не лише каву приготувати, а й розповісти про напій, вміє приготувати якийсь цікавий ексклюзивний напій. Якщо дивитися саме з цього боку, то, звичайно, каву в нас готувати не вміють. У нас — натиснув на кнопку й забрав гроші”, — висловлюється наш експерт. Тоді питання, як у нас обслуговують і чи обслуговують узагалі. Найнеобхідніше для кав’ярні — це наявність барісти, який не має запахів парфумів (побічні запахи біля кавоварки можуть псувати смак кави — Авт.). Крім того, для кожної кавоварки передбачається відповідний кавовий млинок, а в нас і цього не завжди додержуються. Також клієнт не завжди має інформацію про сорти, з яких приготований напій, ступінь обжарювання зерен. “Також маємо проблему з “рістрето” (більше кави за меншої кількості води — Авт.). У нас його ще не вміють готувати, адже “рістрето” виходить таке саме, як і еспресо. Пам’ятаю в одній із ужгородських кав’ярень рістрето було таке саме, як еспресо, лише кількість менша.
Сергій вважає класичною кав’ярнею ту кав’ярню, в якій не лише еспресо, а й чай, тістечка.

Це не кав’ярні — це столовки

Експерти із інтер’єру фірми “INdesign” називають ужгородські кав’ярні “столовками”, позаяк рідко зустрінеш якісний рівень обслуговування. Вони вважають, що кав’ярні, в першу чергу, мають бути затишними та функціональними. “Здебільшого місцеві кав’ярні надто маленькі та незручні. Інтер’єр ще так-сяк зроблений. Проте господарі заощаджують на найважливішому — вентиляції, освітленні, якісних меблях, професійному обладнанні. В першу чергу, стараються напакувати в кав’ярню більше «посадочних місць», а вже виправдано це чи ні — нікого не цікавить”. Крім того, мало з них відповідають формату «кав’ярня». Справжньою кав’ярнею за своїм змістом можна назвати хіба що «Тотем», “Kavezo”, «Корадо». Але «Тотем» за рівнем обслуговування та інтер’єром більше походить на бістро. Останнім часом в місті з’явилося багато нових кав’ярень з дуже навіть привабливими інтер’єрами. Шкода, їхні назви ще не запам’яталися, та саме в них і є шанс стати справжніми кав’ярнями, головне постійно підтримувати свою автентичну атмосферу.
P. S. Кореспонденти “РІО” відвідали близько двадцяти кав’ярень. Очевидним є те, що бармени готують каву без особливого запалу, просто механічно натиснувши кнопку. Як і казали наші експерти, офіціанти взагалі не обізнані ні на каві, ні на чаї. А ще офіціантам бракує культури. А це важливий нюанс, адже з кави починається день багатьох ужгородців, а якщо офіціант хоча би посміхнеться, то день буде ще кращим.

Евеліна Гурницька, РІО