ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Ужгород: СНІД — це ще не кінець

    29 березня 2024 п'ятниця
    56 переглядів
    Що таке ВІЛ та СНІД насправді і як із ними жити

    UA-Reporter.com уже писав про життя-буття мешканки Ужгороду з ВІЛ-позитивним статусом. Сьогодні пропонуємо до Вашої уваги розповідь ще однієї мешканки обласного центру Закарпаття, яка має таку ж саму проблему.

    «Коли і як я інфікувалася, не знаю – дізналася про це при обстеженні у стаціонарному відділенні лікарні. До речі, обстеження, як у нас часто буває, провели без мого відома та згоди. Відтак про страшний факт просто «поставили до відома».

    Мало що втримало мене тоді від того, аби не накласти на себе руки. Одна з причин – на той час, на жаль, медичний персонал у стаціонарних відділеннях щодо ВІЛ та СНІДу знав дуже мало. Через неправильну подачу інформації про цю проблему, неможливість уявити собі, як сприймати таке звичайній людині, трапляються жахливі наслідки, які, дуже часто, руйнують долі людей. Одне із місць, де можна отримати вичерпну і достовірну інформацію про діагноз та методи лікування – наш обласний Центр СНІДу.

    Тому раджу всім: якщо колись захочете обстежитись, дізнатись про наявність або відсутність вірусу, шляхи його передачі та будь-яку іншу інформацію, пов’язану з вірусом імунодефіциту, – звертайтесь саме до спеціальних центрів. Тільки там є грамотні спеціалісти, які добре розуміють, що таке ВІЛ та СНІД насправді і як із ними жити. А ще ніколи не почуєш слова: «Це кінець»…

    Родина у мене велика і хороша. Коли дізналися близькі про мою біду, то реакція була дуже лояльною, ставлення аж ніяк не змінилося. Навпаки, підтримують, завжди намагаються допомогти. Щодо знайомих, то у жодному разі не потрібно цим ділитися, оскільки люди нині страшенно озлоблені на все і всіх, а тому очікувати підтримки чужих… не варто. Біль, що переповнюватиме вас, ніколи не стане показником для інших. Люди за природним інстинктом та в силу своєї меркантильності переживають кожен за себе та свою сім’ю. Та й загалом, проблема людства полягає не так у ВІЛ-позитивних, як у ставленні до них суспільства.

    Воно не просто аморальне, а шокуюче. Від інфікування ніхто не застрахований, і боротися потрібно саме з громадською думкою та стереотипами, котрі, мабуть, закладені у нашу підсвідомість. Про таких, як я, через страшенну дезінформацію, незнання причин захворювання та шляхи передачі, народжуються страшні фрази на зразок: «принесли смерть». Люди не розуміють їхню абсурдність, те, що вірус не передається в побуті.

    Якби у моєму житті була можливість щось змінити, то я би почала зі ставлення до ВІЛ-позитивних. Скажімо, у Європі уже зовсім інше, ніж у нас, сприйняття цієї проблеми. Дуже б хотілося, щоб і українці були більш обізнані та ерудовані. А ще – аби люди, котрі живуть із ВІЛ, ніколи не боялися цього статусу, а пам’ятали, що життя триває, і важливо не скільки років, а як ти його проживеш.

    Маю дитину. В неї теж позитивний статус, отже я інфікувалася ще до її народження або під час вагітності. Маля було досить хворобливим, але завдяки правильному лікуванню та постійному нагляду проблем дедалі менше. Сказати, що позитивна дитина є проблемою для батьків – не можна, оскільки будь-яке дитя потребує догляду та опіки. Єдине, з чим слід змиритися, то це лікування, обстеження та постійний нагляд лікарів. Хоча імовірність передати вірус своїй дитині для матері якраз найбільш страшна річ. Адже розумієш, що твоє чадо найменш захищене. А ще… дуже важко пережити зради коханих, котрі виявляються слабкими і не витримують відповідальності.

    На моєму здоров’ї інфікування особливо не позначилося, оскільки людина навіть якщо і занедужає, то не розуміє, чому саме. Ми ж усі, зі статусом чи без, часто хворіємо. Я б сказала, що більше впливає, зокрема психологічно, знання, що ВІЛ-позитивні важче переносять різні інфекції. Єдине, про що хвилюється людина, – аби не передати вірус іншим. Однак, якщо вести правильний спосіб життя, то і це не турбує. Скажімо, певний ступінь ризику є при відвідуванні стоматолога. Хоча вірус дуже швидко гине, якщо перебуває безпосередньо у навколишньому середовищі. Проте захист потрібний, тому якщо ВІЛ-інфікований відвідує зубного лікаря, він має попередити його про наявність вірусу для покращеної стерилізації інструментів.

    Лікування імунодефіциту полягає в антиретровірусній терапії. Завдяки їй можна повністю заблокувати дію вірусу, не дати йому можливості шкодити організму. Лікування проводиться за державні кошти, тому для хворих є безкоштовним. Побічні дії від прийому препаратів, звичайно, є, як і від будь-яких інших, але якщо слідувати порадам лікарів та правильно поставитися до самого оздоровлення, то все можна пережити. Проблем з отриманням ліків немає, потрібно тільки слідкувати за їх вживанням.

    Щодо того, мовляв, ВІЛ, СНІД, можливо, лише міф – думки різні. Можна сказати, що це міф, оскільки сам вірус не знайдено, а боротися з тим, чого не існує, по суті немає сенсу. Натомість ми бачимо, що показники інфікованих зростають, відповідно і смертність.

    Та у мене, звичайно, є надія, оскільки медицина не стоїть на місці й із часом більшає винаходів у боротьбі з цією проблемою.

    Майбутнє бачу світлим і радісним, оскільки живу повноцінним життям, у щасливій родині, з дітьми та люблячим чоловіком. Маю великі плани на роботу, тому думки про статус мене тривожать дедалі менше, основне – не втрачати віри і пам’ятати, що це не кінець…»

    "Старий Замок "Паланок"

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору