Карпатська Україна постала з попелу мов фенікс

Срібна Земля – так поетично називають українське Закарпаття, смугу українських етнічних земель на схід від Карпатських гір. У складі Австро-Угорської імперії це був найвідсталіший куточок. Проте розбудили приспані національні сили поштовх Української Революції, створення УНР та ЗУНР.

Боротьба закарпатців за автономію і справедливе визначення західних кордонів Закарпаття (зі Словаччиною) тривала протягом усього періоду існування домюнхенської ЧСР. Цей рух русинів-українців по обидва береги Ужа був дійсно всенародним: у ньому брали участь практично всі політичні партії, громадські об'єднання і національно-культурні товариства Закарпаття. Однак політично-класові й національно-культурні розбіжності, зокрема протистояння русофільського та українського напрямів, були фактором, який полегшував правлячим колам ЧСР тривалий час утримувати цей масовий патріотичний рух в безпечних для Праги рамках.

11 жовтня 1938 р. в Празі було затверджено перший автономний уряд Закарпаття – Раду міністрів Підкарпатської Русі (офіційна назва). Цій важливій в історії Закарпаття події передували не лише складний перебіг процесів на міжнародній арені, про що вже йшлося, але й істотні зміни в суспільно-політичному житті краю. Зокрема, компромісні домовленості між представниками основних політичних партій, що входили до двох блоків – русофільського (Центральна руська народна рада, Автономно-землеробський союз, Руська національно-автономна партія) і українського (Перша Українська народна рада, Соціал-демократична партія).

Перший автономний уряд Підкарпатської Русі очолив А. Бродій – лідер русофільського напряму в краї, голова Автономно-землеробського союзу. Автономний уряд А. Бродія проіснував всього 15 днів – від 11 до 26 жовтня 1938 р.

26 жовтня новим прем'єр-міністром Підкарпатської Русі уряд ЧСР призначив А. Волошина – лідера українського напряму в краї, а міністрами – членів першого автономного уряду Ю. Ревая і Е. Бачинського. Про чітку українську спрямованість уряду А. Волошина переконливо свідчило й опубліковане 27 жовтня 1938 р. в газеті "Нова свобода" звернення Української народної ради "До всіх українців по цілому світі! До всіх українських партій, організацій, груп, товариств в Галичині, Буковині, Бессарабії, Наддніпрянській Україні, Канаді, Сполучених Державах Америки і взагалі до українців, де б вони не проживали". "Ми віримо, – говорилося у зверненні, – що великий 50-мільйоновий український народ підійме й надалі своє велике слово і не допустить, щоб наші віковічні вороги накладали на нас пута, знов садили нас в тюрми".

Рішення А. Гітлера 6 березня 1939 р. остаточно ліквідувати ЧСР зняло будь-які покрови з політики Німеччини. Не бажаючи надто посилювати свою союзницю Угорщину приєднанням до неї Словаччини, вона ініціювала проголошення незалежності останньої. 12 березня А. Гітлер дав згоду регенту Угорщини М. Горті на окупацію Карпатської України. В ці критичні березневі дні її автономний уряд, що готувався до відкриття сойму Карпатської України, призначеного президентом ЧСР Е. Гахою на прохання А. Волошина на 15 березня 1939 р., все ще покладав надії на німецьке заступництво перед угорським вторгненням. Увечері 14 березня, щойно дізнавшись про проголошення самостійності Словаччини, що свідчило про остаточний державний розпад ЧСР, і скупчення угорських військ на кордонах з Карпатською Україною, А. Волошин офіційно проголосив її незалежною державою і назвав склад нового уряду: прем'єр – А. Волошин, закордонні справи – Ю. Ревай, внутрішні справи – Ю. Перевузник, господарство – С. Клочурак, фінанси й комунікації – Ю. Бращайко, здоров'я і соціальна опіка – М. Долинай. Після цього до Берліна була відправлена телеграма: "Від імені уряду Карпатської України прошу Вас прийняти до відома проголошення нашої самостійності під охороною Німецького Рейху. Прем'єр-міністр доктор Волошин. Хуст". Окремі підрозділи угорських військ тим часом вже перейшли кордони Карпатської України, а відповіді з Берліна не було. Вранці 15 березня уряд А. Волошина ще раз звернувся до Берліна з конкретним запитанням, чи віддала Німеччина Карпатську Україну Угорщині. Лише після цього відомство Ріббентропа через свого консула в Хусті порадило А. Волошину "не чинити опір угорському вторгненню, бо німецький уряд у даній ситуації, на жаль, не може взяти Карпатську Україну під протекторат".

15 березня угорські війська розпочали загальний наступ по всій території щойно проголошеної української держави. Він завершився 18 березня її повною окупацією і приєднанням до Угорщини. Уряд разом із новообраним президентом А. Волошиним змушений був залишити територію країни. Нечисленні загони Карпатської Січі самовіддано протистояли величезній силі агресора: близько тисячі січовиків полягли у нерівному бою, стільки ж патріотів стали жертвами фашистського терору після поразки Карпатської України, інші залишили окуповану територію рідного краю або перейшли до партизанської боротьби.

Отже, протягом півроку в Карпатах існувала українська держава двох типів. Від 11 жовтня 1938 р. до 14 березня 1939 р. Підкарпатська Русь – Карпатська Україна була автономною частиною федеративної ЧСР. 14-18 березня 1939 р. Карпатська Україна заявила про себе світу як незалежна держава. При оцінці цієї історичної події важко не погодитися із твердженням дослідників, що акт проголошення Карпатської України самостійною, незалежною державою "був більше результатом спонтанного і стихійного характеру, який став можливим у зв'язку з певними об'єктивними причинами: політичною кризою в Європі, розпадом Чехословаччини, проголошенням самостійності Словаччини тощо". Більше того, через агресію та окупацію Угорщиною, здійсненими за згодою недавнього "покровителя" Карпатської України – Німеччини, молода незалежна держава, так і не розпочавши свою діяльність, припинила своє існування.

Однак, незважаючи на це, вона залишила слід в історії боротьби українського народу за національну державність. Виникнення Карпатської України як держави також зайвий раз продемонструвало перед усім світом, що Закарпаття – українська земля, де живуть українці, які бажають мати свою соборну державність разом зі своїми кровними братами на інших українських землях.
Тетяна Івасюк, "Народна правда"

Карпатська Україна – період короткого щастя

Історія виникнення, розквіту і загибелі Карпатської України