На Закарпатті старші спеціалісти – справжній золотий скарб

«Забудьте все, що вчили до цього. Найімовірніше, у вас викладали наші заочники-двійкарі, тому доведеться все переучувати», – так несподівано привітала нас викладачка на першому курсі університету.

Дійсно, дедалі частіше лунають розмови про те, що нова зміна спеціалістів у найрізноманітніших галузях на порядок гірша за старше покоління, а тому в найближчому майбутньому на нас і наших дітей чекає навала нефахових учителів, лікарів, технарів тощо.

З одного боку, такі розмови з розряду «кухонних», мовляв, «у наші часи і небо було блакитнішим, і дерева зеленішими». З іншого – ні для кого не таємниця, що в наш час у вишах можна вчитися, а можна й не вчитися, вирішуючи складання сесій грішми. Або ж одразу купити диплом. Насправді, звичайно ж, і в Радянському Союзі не все було так чесно, і вистачало студентів, яким допомагали «вчитися» батьківські зв’язки та гаманці.

Та факт залишається фактом: до спеціалістів старшого віку, які починали здобувати спеціальність ще за радянських часів, довіри таки більше. До того ж відомо, що чимало талановитих людей, які б могли вдома піднімати науку, працювати на високотехнологічних підприємствах, рятувати людям життя чи давати освіту, або виїхали за кордон, де їхній розум і працьовитість цінують значно вище, або залишили свою професію й подалися в бізнес. Хоча, звичайно ж, не все так однозначно.

Старші спеціалісти – золотий скарб

«Порівнювати якість підготовки лікарів раніше й тепер не так просто. Ми знаємо, що трохи змінилася й структура роботи вищих навчальних закладів з підготовки медиків. Раніше не було зарахування студентів на перший курс на платній основі, а конкурси на медичний факультет у часи, коли вчився я, були одними з найвищих – 5–6, інколи до 10 чоловік на місце», – каже голов ний лікар Закарпатської обласної клінічної лікарні ім. Новака Юрій Яцина. – Мабуть, саме ставлення до охорони здоров’я змінилося. З розвалом Союзу престижність медичної спеціальності стала різко знижуватися, тому що лікар, як і освітянин, найменш захищений фінансово. Так, ми говоримо, що є віддяки від пацієнтів, але хіба ж так має бути? Я пам’ятаю, що на початку 90-х років зарплата лікаря становила 15–20 доларів. Відповідно молодь, яка хотіла себе забезпечити, пішла в інші, бізнесові сфери, популярності ж набули інші профілі: юридичний, економічний тощо. Тим часом навчання медицини, думаю, одне з найважчих. Воно триває 6 років, і, щоб вийти з вишу справжнім фахівцем, майбутньому медику треба пройти через досить серйозну навчальну рутину, він мусить бути терплячим і старанним».

Водночас, Юрій Юрійович, який чимало років викладає на медичному факультеті, не схильний вважати, нібито всі студенти стали гіршими чи не хочуть бути хорошими спеціалістами. «Студенти різні. Є такі, у яких по очах вид но: хочуть знати. Є ж люди, які просто індиферентно сидять, складається враження, що вони потрапили на медфак просто тому, що батьки спроможні оплачувати навчання».

Нині в обласній лікарні зі 177 лікарів 28 % (51 людина) – пенсіонери. «Вони справді є фахівцями високої кваліфікації. Тому їхній досвід, рівень професійності дає можливість готувати нових спеціалістів. Через те що, як заведено вважати, радянська школа була якісною, їхні базові знання дають можливість надавати пацієнтам висококваліфіковану допомогу. Медицина – наука не точна, при діагностиці та лікуванні виникає дуже багато питань. Тому досвідчені фахівці – це золотий скарб будь-якого закладу, і наш не виняток», – підсумовує Яцина. За його словами, в лікарні, яку він очолює, існує спадкоємність поколінь. А тому можна розраховувати на те, що на місце старших прийде гідна зміна.

Дорогу – молодим

Оптимістично налаштований щодо молодих медиків і заступник начальника охорони здоров’я ОДА Володимир Брич. «Якщо в Україні справді є проблема з кадрами, то на Закарпатті її нема, – стверджує Володимир Дмитрович. – 97–98 % посад лікарів у нас заповнені. Я можу навести приклади молодих фахівців, які відомі не лише на території Закарпаття чи України, а й за кордоном. Це й головний лікар обласного шкірвендиспансеру Юрій Андрашко, й Іван Миронюк – головний лікар Центру СНІДу, і завідувач відділення ОКЛ Юрій Левчак, і багато інших. На зміну старшому поколінню завжди приходить молоде, яке бажає розвиватися, вчитися і навіть знає більше за досвідчених спеціалістів. Ми повинні врахувати ще й те, що 55–60-річні фахівці більше навчені працювати клінічно – без нових методів, які з’явилися в медицині недавно. Молодь же насамперед орієнтована на сучасні методи діагностики. Тому, вважаю, найкращий результат дасть поєднання досвіду старших з технічними знаннями молоді”.

На думку ж начальника управління освіти ОДА Михайла Мотильчака, проблема недостатньої фаховості молодих педагогів узагалі перебільшена. «Ви можете не повірити, але й нині є молоді люди, які по-справжньому хочуть вчити дітей, бачать у цьому своє покликання. Причому не лише в містах, а й у селах», – стверджує освітянин. Він погоджується, що на мізерну зарплату, яку отримують нові вчителі, готовий погодитися не кожен. Саме тому нині в закарпатських школах надзвичайно мало чоловіків – вони шукають можливості прогодувати свої родини. Натомість досвідчені викладачі, завдяки різноманітним надбавкам, дістають більшу платню. Цю проблему повинна вирішувати держава, вважає Михайло Андрійович, – стимулювати педагогів іти до шкіл, наприклад, квартирами, як це робилося раніше, підвищувати їхнє соціальне забезпечення.
Ще одну проблему шкільної освіти управлінець бачить якраз у тому, що пенсіонери не йдуть із роботи. «Напевно, багатьом із них уже слід подякувати й відправити на заслужений відпочинок, однак за законом зробити цього ми не маємо права. У нас в області у середньому 15 % вчителів пенсійного віку. У той же час у черзі на роботу по 3–4 роки стоять випускники вишів. Зрозуміло, що без практики вони втрачають свою компетентність», – наголошує Михайло Мотильчак.

Диплом – це ще не знання

А от начальник головного управління економіки ОДА Віктор Погорєлов зауважує, що нинішня молодь має набагато кращі умови для навчання, однак проблемою в підготовці спеціалістів є величезна кількість низькопробних вишів.

«Ніхто ніколи не ставав генералом одразу. Нині ж буває, що стають – не маючи життєвої практики, досвіду спілкування з людьми, без проходження всіх сходинок, потрібних спеціалісту. У наш час чимало трапляється випадків заміни старших людей на молодих – грамотних, але недосвідчених. Це неправильно. Недосвідчений керівник може наробити багато помилок. Як правило, молодь нині амбітна, прагне відразу оволодіти якимось предметом в цілому, а глибини питання до кінця може й не знати.

Однак я не думаю, що відхід працівників старшого віку спровокує якийсь розрив. Відразу змінити одних на інших неможливо — це поступовий процес. От, до прикладу, в нашому управлінні за три роки штат змінився десь на третину. Але, звичайно, ми не поставили молодих працівників відразу на керівні посади – спочатку вони є звичайними спеціалістами і, працюючи зі старшими колегами, бачать не лише свій шмат роботи, а й діяльність управління загалом. З часом із них виростуть фахівці високого класу.

В Україні дуже багато вишів, можливість вчитися є, але випуск ники не мають гарантії, що отримають роботу. Маса юних людей хоче стати юристами та економістами, а потім виявляється, що таких спеціалістів надлишок. Як наслідок, люди взагалі не можуть знайти себе в житті. Тому тут має бути якесь державне регулювання. До того ж, розвелося багато навчальних закладів, які не дають знань, а просто висмоктують гроші, відтак екс-студент хизується дипломом, не маючи ні підготовки, ні досвіду – нічого. Тому переконаний, що державі потрібно думати про перегляд системи освіти», – вважає Віктор Володимирович.

Юрій Лівак, "Старий Замок "Паланок"