Закарпатському вченому та патріоту Павлу Федаці — 65

Усім добре відомо, що інтелігенція є найбільш креативною силою суспільства. Саме її представники визначають шляхи розвитку країни чи окремого регіону, здійснюють реалізацію визначених завдань, дбають про примноження духовного багатства співвітчизників. І чим їх більше, тим кращі здобутки.

Сказане можна підтвердити багатьма прикладами. Але сьогодні розповімо про сучасника, який усе свідоме життя добросовісно трудиться на науковій та культурно-освітній ниві, сприяє підвищенню політичної культури краян, усвідомленню ними етнічної ідентифікації тощо. Це доктор історичних наук, відомий громадсько-політичний і культурний діяч регіону – Павло Михайлович Федака. У ці дні він зустрів своє 65-річчя.

Павло Федака народився 3 березня 1945 року в селі Кальник, що на Мукачівщині, в працьовитій селянській родині. Батьки змалку прищеплювали трьом синам – Михайлу, Дмитру і Павлу – любов до праці, повагу до старших, віру в Бога. Відрадно, що зерна християнського виховання падали у благодатний ґрунт, і сини виростали працьовитими, чемними, допитливими, слухняними. До речі, повагу до батьків вони пронесли через усе життя.

Після закінчення школи Павло опинився перед вибором – філологія чи музика. Перевагу було віддано першій і він став студентом відділення української мови та літератури філфаку Ужгородського державного (тепер національний) університету. Вчився добре, вирізнявся допитливістю, бажанням детально розібратися у найскладніших питаннях навчального матеріалу, виконував низку громадських доручень. А ще його дедалі більше цікавили питання суспільного життя, які давали велику інформацію для роздумів та критичного аналізу.

У 1968 році Павло Федака одержав диплом з відзнакою про закінчення університетських студій. Доля розпорядилася так, що він став науковим співробітником відділу етнографії Закарпатського краєзнавчого музею. Однак незабаром увійшов у число тих, хто розбудовував музей народної архітектури та побуту. Саме у новій музейній установі він зростав як етнограф, науковець, адміністратор (займаючи посади завідувача науково-експозиційним відділом, а пізніше – заступника директора з наукової роботи). З травня 1982 року працював заступником директора з наукової роботи Закарпатського краєзнавчого музею. З 2009 року – він директор Національного музею народної архітектури та побуту України.

Ведучи мову про Павла Федаку, треба підкреслити, що Всевишній щедро обдарував його талантом. Він і історик, і музеєзнавець, і етнограф, і пам’яткознавець, і геральдист... Про вагомі здобутки ювіляра в царині різних наук свідчить і той факт, що бібліографія його студій налічує близько 1000 позицій. Наукова громадськість знає Павла Михайловича передусім як етнографа. Треба наголосити, що інтерес до етнографічних проблем з’явився у нього ще у школі, коли він став більш прискіпливо придивлятися до життя та побуту жителів рідного Кальника. І це дитяче по суті захоплення переросло у серйозне наукове зацікавлення на усе життя. Темою кандидатського дисертаційного дослідження було обрано таку: "Селянські будівлі українців Закарпаття ХІХ – на початку ХХ ст." Тут потрібно прямо сказати, що ювіляр неабияк ризикував, адже подібні теми у часи боротьби з "українським буржуазним націоналізмом" дуже не подобалися компартійним ідеологам. В Україні навіть не існувало спеціалізованої вченої ради із захисту дисертацій за згаданою спеціальністю. Однак це не зупинило молодого науковця. Він написав ґрунтовну роботу і блискуче захистив її у Мінську в лютому 1984 року. А у травні минулого року в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Т. Рильського НАН України він успішно захистив докторську дисертацію на тему: "Народне житло українців Закарпаття XVIII – XX століть".

У дисертаціях та низці публікацій вчений глибоко розкрив такі питання, як типи і варіанти народного житла, типи дворів українців Закарпаття, внутрішнє планування та інтер’єр жител, залежність між формами сім’ї і житла, історія виникнення та особливості типів і форм сільських поселень тощо. Ці та інші питання глибоко і всебічно розкриті у монографії "Народне будівництво Закарпаття XVIII – ХХ ст." (Ужгород, 2005; 2009). А ще треба додати, що частину зібраного фактичного матеріалу було використано у таких солідних дослідженнях, як "Народна архітектура Українських Карпат XV – ХХ ст." (Київ, 1987) та "Гуцульщина: історико-етнографічне дослідження" (Київ, 1987), співавтором яких був ювіляр.

У коло наукових зацікавлень Павла Федаки входять і проблеми музеє- та пам’яткознавства. Без сумніву, найвагоміші результати було одержано в часи розбудови Закарпатського скансена (музею під відкритим небом). З метою етнографічного обстеження краю, збору експонатів, вивчення і підбору характерних зразків народного зодчества Павло Михайлович наприкінці 60-х – на початку 70-х років минулого століття об’їздив і обійшов пішки майже усі населені пункти нашого краю. Ним особисто було зібрано для музею понад три тисячі цінних пам’яток матеріальної і духовної культури, проведено детальне вивчення різних аспектів народної культури і побуту, взято безпосередню участь у перевезенні і встановленні в музеї низки старовинних селянських хат та відтворенні в них типових інтер’єрів. Усіх нас тішить той факт, що плоди праці вченого духовно збагачують відвідувачів музею, закликають до бережливого ставлення до пам’яток нашої минувшини, нагадують про необхідність пам’ятати про своє коріння. Додамо, що ювіляр є співавтором трьох випусків путівника "Закарпатський музей народної архітектури і побуту" (Ужгород, 1971; 1981; 1986), книги "Пам’ятки Замкової гори" (Ужгород, 1999) та ін.

Павло Федака – відомий історик. Тут акцентуємо увагу лише на його внеску в історіографію історії крайового товариства "Просвіта". Мова йде, передусім, про дві його праці – "Нариси товариства "Просвіта" Карпатської Русі-України" (Ужгород, 1991) та "Правда про Народний Дім товариства "Просвіта"" (Ужгород, 1992). Підкреслимо, що написані вони переважно на архівних матеріалах. У цих та деяких інших публікаціях ґрунтовно охарактеризовано історичні умови заснування культурно-просвітнього товариства, детально проаналізовано головні напрямки його діяльності (організація роботи хат-читалень, будівництво Народного Дому в Ужгороді, створення театральних колективів і їх репертуар, пропаганда української культури, боротьба за національне відродження українців краю та ін.).

Ювіляр досить давно цікавиться і проблемами геральдики та прапорництва. Він дослідив історичні корені символіки Карпатської Русі-України, особливості комітатських гербів Закарпаття, герб та печатку Ужгорода, історію національного синьо-жовтого прапора на теренах Срібної Землі. Заняття цими проблемами (особливо за радянської доби) яскраво ілюструє високі патріотичні почуття ювіляра, його гордість за рідний край, повагу до його історії. Думається, що вищеперераховані здобутки Павла Михайловича в значній мірі сприяли піднесенню самосвідомості закарпатських українців, їх політичної культури та активізації громадянської позиції.

Павло Федака закоханий у краєзнавство. Цій проблемі він присвятив не один десяток літ. Чимало його статей і повідомлень розкривають актуальні питання регіонального краєзнавства, знайомлять із діяльністю відомих (і не дуже) закарпатців (починаючи з Олександра Духновича і до наших сучасників). У його працях також дається об’єктивна оцінка краєзнавчої літератури (в тому числі й зарубіжної). До речі, велика частина його краєзнавчих студій зібрана у книзі "Пам’ять рідної землі" (Ужгород, 1996).

З приємністю відзначаємо адміністративні здобутки ювіляра. Нагадаємо, що у 1982-2009 роках Павло Федака працював на посаді заступника директора Закарпатського краєзнавчого музею. Факти переконливо свідчать, що за цей період в музеї суттєво поліпшилася наукова робота. Співробітники установи комплексно вивчали експонати, брали участь у роботі наукових та науково-практичних конференцій, друкували результати своїх дослідницьких пошуків у "Науковому збірнику Закарпатського краєзнавчого музею". Великою була роль Павла Михайловича у зміцненні міжнародних наукових зв’язків музею. А останній рік, як уже зазначалося, він керує найбільшим вітчизняним етнографічним музеєм. Національна академія наук України вперше удостоїла такої честі закарпатця.

Заслуговує на увагу читачів і депутатська діяльність Павла Федаки у 1990-1994 роках, коли він очолював комісію з питань культури і духовності Ужгородської міської ради. Саме він вніс на розгляд її першої сесії (травень 1990 р.) питання про передачу влади в обласному центрі від міськкому партії до міськради, про національну символіку, про реабілітацію греко-католицької церкви. Саме завдяки його принциповій і послідовній позиції маємо нині в Ужгороді вулиці і площі, що носять імена Михайла Лучкая, Августина Волошина, Юлія і Михайла Бращайків, Івана Панькевича, Василя Гренджі-Донського, Андрія Бачинського, Михайла Грушевського, Олександра Довженка та деяких інших видатних співвітчизників.

Важливе місце в житті Павла Федаки займає громадська робота. Вона є різнобічною та продуктивною. Перш за все згадаємо, що ювіляр був активним учасником українського руху за демократію і незалежність України, що розпочався наприкінці 1980-х років. Він самовіддано працював у Товаристві охорони пам’яток історії та культури, Товаристві української мови ім. Тараса Шевченка, був першим головою Ужгородського міського осередку Народного Руху України та заступником голови крайової організації НРУ, організатором чи учасником усіх значних громадсько-політичних акцій в Ужгороді й області у 1989-1991 роках. А ще деякий час очолював закарпатський осередок товариства "Лемківщина" та Ужгородське відділення Українського геральдичного товариства. До сказаного додамо, що Павло Михайлович брав активну участь і у "помаранчевій" революції, учасники якої рішуче виступили проти фальсифікації виборів Президента України, що відбулися наприкінці 2004 року. І революція перемогла. На жаль, далеко не усі сподівання наших співвітчизників збулися.

Окремо вкажемо на вирішальну роль П. Федаки у відродженні крайового товариства "Просвіта" у грудні 1990 року. І ось уже 20 рік ювіляр веде його вірним курсом. За цей період в основному розбудовано структуру організації по усій області, регулярно проводяться різні культурно-освітні заходи, вшановуються ветерани просвітянського руху тощо. Крім того, "Просвіта" видала, а Павло Федака виступив автором, співавтором, редактором чи упорядником майже сотні видань, зокрема 17 унікальних "Календарів "Просвіти", кількох "Наукових збірників товариства "Просвіта", монографій, науково-популярних книжок та брошур. Він був організатором низки наукових конференцій, вечорів пам’яті видатних земляків, просвітянських свят в Ужгороді та інших містах Закарпаття, засновником унікальної на нинішній день бібліотеки, просвітянського чотириголосого змішаного хору, в якому співає і сам. Немало зусиль доклав, аби повернути "Просвіті" Народний Дім, перетворений за радянських часів у Будинок офіцерів. Зараз він знову став національно-культурним центром українців краю.

Як бачимо, Павло Михайлович Федака підійшов до свого ювілею із вагомими здобутками. Дійсно, зроблено багато. І це загальновизнаний факт. Тому з приємністю констатуємо, що багаторічна сумлінна праця ювіляра була помічена і частково відзначена. Він – лауреат Всеукраїнської премії в галузі фольклористики та етнології ім. Павла Чубинського (1998) і обласної премії ім. Августина Волошина (2001). Крім того, за вагомий особистий внесок у розвиток культури та з нагоди 10-річчя незалежності України його, як голову крайового товариства "Просвіта", нагороджено орденом "За заслуги" ІІІ ступеня. Але найбільше щастя для нього – це трудитися на благо рідної землі, а найбільша нагорода – шана і повага людей. Це його основоположний принцип, якого він дотримується усе свідоме життя, і якому ніколи не зрадить.

Тож щиро вітаємо Вас, високоповажний Павле Михайловичу, з гарним ювілеєм і від душі бажаємо Вам міцного карпатського здоров’я, сімейного благополуччя, творчої наснаги, продуктивної праці в царині вітчизняного народознавства та усіляких гараздів на многії і благії літа! Хай Вам допомагає Господь і Пречиста Діва Марія!

Микола ОЛАШИН, доцент Ужгородського національного університету

Вітаємо Павла Федаку з 65-річчям!