На Закарпатті проблеми з нирками мають 100 тисяч краян

Кожен десятий мешканець Закарпаття має проблеми з нирками. Правда, більшість людей про це не здогадуються...

Є такий життєво важливий орган – нирка. Він також хворіє, але досить дивно, бо інколи практично зовсім не болить. Відтак починає працювати відомий вислів: «Поздно пить Боржоми, когда почки отказали». Як убезпечити себе від потенційних загроз і що слід робити, аби жити довго і повноцінно, ми запитали у головного позаштатного нефролога Закарпаття, заступника головного лікаря з лікувальної роботи обласної клінічної лікарні ім. А. Новака Василя СТРИЖАКА.

Хвороба сама не мине

– Василю Васильовичу, наскільки захворюваність нирок поширена у нас?

– Ці хвороби не є ендемічними, тобто притаманними певному регіону, вони приблизно однаково поширені в усьому світі. Ми в цьому плані також не виняток.

– Які недуги нирок найпоширеніші у нас?

– Загалом, хронічні хвороби нирок мають 10 % дорослого населення (від 18 років і старше). Тобто у нас, на Закарпатті, це майже 100 тисяч людей. Серед структури факторів, які спричиняють хронічні прогресуючі недуги нирок, на першому місці – цукровий діабет (близько третини хворих). На другому – гіпертонічна хвороба, яка також вважається причиною порушення роботи цього органа. Існують й ураження нирок при хворобах сполучної тканини, системних васкулітах, первинні ураження власне нирок (так звані – нефрити), вроджені аномалії їх розвитку, урологічні патології, що спричиняють порушення відтоку сечі тощо.

Найбільша проблема в тому, що нирка в товщі своєї паренхіми не має больових рецепторів і ураження органа не супроводжується болем – головним сигналом «неполадки» в організмі на думку пацієнтів. Ба більше, часто хворі на нефропатії довгий час не мають жодної об’єктивної клінічної симптоматики. Простіше кажучи, людина роками, нічого не відчуваючи, навіть не уявляє, що в неї проблеми з нирками. Адже нічого не болить, тож на ранній стадії виявити недугу можна лише цілеспрямованим пошуком.

– У 2006 році було запроваджено Всесвітній день нирки, який відзначається щодругого четверга березня. Це наслідок великої проблеми?

– Гадаю, так. Насамперед це освітня ініціатива для пацієнтів і лікарів, а ще нагода розповісти людям про можливі проблеми. Якщо на ранній стадії виявити захворювання, то сучасні лікувальні методики можуть його ліквідувати, або ж, принаймні, суттєво уповільнити темпи його прогресування, не допустити втрати функцій нирок. Відтак людина зможе повноцінно дожити до глибокої старості.
Інакше через неминуче прогресування та втрату ниркових функцій продовжити життя можливо тільки завдяки методам замісної ниркової терапії: «штучна нирка» – гемодіаліз, перитоніальний діаліз (коли катетер виводиться у черевну порожнину) або ж трансплантація нирки. Однак слід зазначити, що всі ці методи є дуже коштовними. В окремих країнах – лідерах суспільного здоров’я – витрати на замісну ниркову терапію вже сягають до 80 %! У нас, до прикладу, тільки витратні матеріали для гемодіалізу коштують орієнтовно 100 тисяч гривень на рік для одного хворого. Нині цю процедуру проходять 89 закарпатців. Можна легко порахувати, скільки коштів виділяє держава для цих хворих.

Водночас, якщо виявити проблему на ранній стадії, то наші медичні заклади мають усі можливості, аби не допустити розвитку чи прогресування ниркового ураження. Причому за допомогою елементарних методик і без великих фінансових затрат.

– Як самотужки, коли немає больових симптомів, людині визначити, що їй потрібно обстежитися?

– Певні симптоми є й на початкових стадіях хвороби: кволість, часта втомлюваність. Пізніше з’являються підвищений тиск (він може бути і причиною ураження, і симптомом), набряки на кінцівках чи обличчі. Загалом, найбільшою загрозою є цукровий діабет. Цій темі, до речі, був присвячений і цьогорічний Всесвітній день нирки. Майже третина діабетиків – потенційні пацієнти нефролога. Першим проявом виникнення проблем із нирками є поява в сечі незначної кількості специфічного білка – альбуміну. Суб’єктивно це відчути не можна. Тож людині, особливо якщо вона хвора на цукровий діабет, слід самій прийти до лікаря і пройти обстеження, здати відповідні аналізи. А загалом, кожному з нас, якщо ви дбаєте про своє здоров’я, потрібно принаймні раз у році проходити медичне обстеження, в тому числі лабораторне – на виявлення білка. На більш пізніх стадіях робиться й аналіз крові.

– Скільки реально хворих з нефропатіями зафіксовано у нашій області?

– На жаль, через малосимптомний перебіг хвороби люди не звертаються своєчасно до лікарів. Наведу статистику. Теоретично ми мали би мати 100 тисяч пацієнтів відповідно до кількості населення. Офіційно зареєстровано у нашій області недужих із хронічною хворобою нирок 16 700 осіб, тобто навіть не кожен п’ятий. Серед майже 28 тисяч діабетиків хворих із нефропатією зареєстровано 2,5 тисяч (9 %). Із числа гіпертоніків (315,5 тисяч) нефропатія виявлена лише у 1857 людей (0,6 %). Тож, можна уявити, скільки хворих абсолютно не вживають жодних заходів для протидії хворобі нирок.

– Є «легкі» хвороби нирок, за яких людина без сторонньої допомоги може нормально жити тривалий час?

– Хронічна хвороба нирок, якщо вона виникла, обов’язково прогресує. Швидше чи повільніше. Сама по собі недуга не минає. Тож завданням лікаря є навіть не ліквідувати проблему, бо це в більшості випадків неможливо, а уповільнити темпи прогресування хвороби так, щоб упродовж десятків років людина жила повноцінно без звертання до методів замісної терапії.

Подбай про себе сам

– Медичні заклади Закарпаття мають можливість виявляти нефрологічні недуги і надавати хворим необхідну допомогу на сучасному рівні?

– З упевненістю можу сказати, що мають. Для своєчасного виявлення недуги нирок існують так звані скринінгові методики, які застосовуються за будь-якого обстеження, незалежно від того, з якими скаргами звернувся пацієнт до лікаря. Це, насамперед, загальний аналіз сечі. Якщо в ньому виявлено зміни, це вже є підставою для подальшого діагностичного пошуку, а за потреби – скерування до нефролога.

Водночас хочу наголосити, що йдеться про якісно виконаний аналіз сечі. На жаль, не таємниця, що деколи наші місцеві лабораторії дільничних лікарень, амбулаторій загальної практики – сімейної медицини не завжди добросовісно виконують цю роботу.

Найголовніше, щоб людина сама дбала про своє здоров’я. Важливо не лікувати недугу, а зберігати здоровим свій організм, підтримувати його і щороку переконуватися, що не з’явилися якісь проблеми. Якщо людина має цукровий діабет, артеріальну гіпертензію будь-якого походження, а також родичів із захворюваннями нирок (обтяжену спадковість) або знає про вроджені аномалії, то вона належить до групи ризику і повинна цілеспрямовано обстежуватись і систематично робити загальні та спеціальні аналізи сечі. Усе це доступно в усіх лікувальних закладах.
На жаль, маємо й випадки, коли якісно зроблено аналізи і зафіксовано зміни, але лікар, через недостатню настороженість щодо нефропатії, не надає належної оцінки цим фактам, бо звертає увагу, насамперед, на скарги пацієнта. А недуги нирок, як я вже наголошував, на ранніх стадіях себе не проявляють. Тому запровадження Всесвітнього дня нирки має на меті привернути увагу не тільки людей, а й лікарів суміжних спеціальностей до проблеми захворювання такого життєво важливого органа.

– Лікування хвороб нирок – недешеве. Державне фінансування нині є достатнім для того, щоб надати допомогу таким пацієнтам?

– Не можу дати всеохоплюючу оцінку. Проте знаю, що у нашій області (не без проблем) допомога державним коштом і засобами обласного бюджету надається 100 % хворих, які потребують гемодіалізу. Пройти цю процедуру можна не лише в Ужгороді. Завдяки обласній програмі нині відповідні центри діють у Тячеві й Хусті. Майже готове для роботи й відділення у Мукачеві. Якщо виникне потреба, програма передбачає подальше розширення мережі таких центрів і наближення допомоги до місць проживання хворих.

– Ви особисто часто проходите обстеження і де?

– Щороку, як і всі медичні працівники. На базі обласної клінічної лікарні. Роблю це не тільки тому, що так визначено законом. Мене, по-перше, турбує стан мого здоров’я, а по-друге, треба ж бути ще й прикладом для колег і пацієнтів.

Довідка.

Кохлеарна імплантація

Кохлеарна імплантація – це комплексний метод реабілітації дітей і дорослих із вадами слуху. Його здійснюють аудіологи, отохірурги, сурдопедагоги, психологи та лікарі-фахівці.
Це найбільш ефективний засіб слухопротезування та медико-педагогічної слухо-мовленнєвої реабілітації дітей і дорослих із тяжкими порушеннями органів слуху. Функціонують кохлеарні імплантанти до 40-50 років і більше.
Принцип дії такого апарату полягає в тому, що звук сприймається мікрофоном, звукові сигнали кодуються у цифрові, надсилаються до котушки передавача. Остання відправляє їх через шкіру до імплантанта, де вони перетворюються в елек­тричні. Електронна решітка сприймає ці сигнали і забезпечує стимуляцію нервових слухових волокон, далі вони передаються до мозку, де сприймаються як звуки.
Найкращий період проведення кохлеарної імплантації дітей із вродженою глухотою, – до двох років життя. Адже час до шестирічного віку є критичним для оволодіння мовою.
Перевагами кохлеарної імплантації є можливість чути весь діапазон звуків, оволодіння іноземними мовами, користування телефоном, оперативне втручання з множинними аномаліями розвитку вуха, поліпшується мовний процес і навички читання.

Т. Кулакова, сурдолог ОДЛ, Петро Поліха, журналіст, "Старий Замок "Паланок"