Де шукати правду?

...Він зайшов у приміщення районної міліції десь під обід і мовчки простягнув черговому офіцеру якийсь папірець. Це було відпускне посвідчення, видане Копичинською виправно-трудовою колонією, що у Тернопільській області. Згідно з цим документом засудженому на 10 років позбавлення волі за умисне вбивство Василю було надано відпустку терміном на дев’ять діб у зв’язку з тяжкою хворобою батька. Вочевидь, керівництво ВТК врахувало ту обставину, що старий може і не дочекатися звільнення сина у січні 2010 року...За яку ж провину закон так жорстоко покарав нашого земляка?

У гірській Кушниці, де проживав Василь, своєрідною візиткою села тоді був колгосп “Кук”, який спеціалізувався на вирощуванні лікарських рослин. Після навчання у вузі Василь, здобувши фах агронома, почав працювати у господарстві постачальником. Під час одного з численних відряджень зустрів на Тернопільщині дівчину, яку покохав. Залишився зі своєю дружиною жити у її рідному селі Трибухівка.

З часом подружжя купило трактор, взяло в оренду 10 гектарів колгоспної землі, організувало фермерське господарство. І весь цей час Василь працював у полі - з ранньої весни і до першого снігу; у сім’ї ж один за одним з’явилося трійко діточок. Потрібно було думати і про нове, більш просторе житло. Якраз у той час у селі старенька жінка задумала продати свій будинок. Просила, правда, щоб нові господарі доглядали її до смерті. Василь на ці умови пристав: відповідний договір був оформлений через нотаріуса, гроші за житло у сумі 12 тисяч гривень сплачені бабусі. Жила вона самотньо, хоч мала сестру з прийомною донькою, котра мешкала в сусідньому районі. Молодиця до бабусі зазвичай не навідувалася, а тут, зачувши про гроші, почала наїжджати чи не щодня...

Та одного недоброго ранку стареньку знайшли мертвою: хтось її задушив. Підозра у скоєнні вбивства відразу впала на Василя, адже саме він успадкував хату. Потім було слідство, яке твердо трималося лише цієї версії, відтак - суд. Згідно з його вироком нашого земляка було засуджено за ст. 94 Кримінального кодексу України до 10 років позбавлення волі у виправно-трудовій колонії посиленого режиму, а будинок конфісковано. Як згадує нині Василь, іншого він і не чекав, хоча у справі було чимало темних плям. Тоді проти нього було все село. Люди в основному переймалися тим, як за короткий час можна було заробити, працюючи на землі, такі великі гроші на придбання хати, а не відсутністю реальних доказів того, що саме Василь позбавив життя стареньку...

Правду у народі кажуть: одна біда не ходить. Ненька Василя, не вірячи у те, що її син став убивцею, вирішила поїхати до нього і все з’ясувати: материнське серце не обманеш. Та нещасна змогла дістатися лише до Івано-Франківська, де її і спіткала нагла смерть...

Ось уже п’ять років відбув у колонії закарпатець. Працював спочатку робітником з виготовлення будматеріалів, останні два роки - заступником начальника з виробництва промислової зони. За цей час не мав жодного стягнення, неодноразово заохочувався додатковими побаченнями та передачами з дому. За відмінну поведінку та працю в січні ц.р. Василя перевели на дільницю соціальної реабілітації. Тепер він живе у колонії мінімального рівня безпеки, там і працює. Отримує 205 грн. зарплати, з яких 50 відсотків йде на харчування, одяг і житло. Все інше відсилає своїй сім”ї. Раніше жив у бараку, у компанії ще 120 засуджених, тепер мешкає у гуртожитку, в приміщенні на шість чоловік. На кожному поверсі тут - кімнати відпочинку, де у вільний час можна подивитися телевізор, послухати музику тощо.

Під час розмови Василь неодноразово підкреслював, що виживати у тяжкі часи йому допомагала підтримка його дружини Марії та дічоток. А ще – віра у справедливість.

На початку лютого у колонію надійшла телеграма. У ній повідомлялося, що батько Василя дуже хворіє і хотів би побачити сина. До честі начальника Копичинської ВК №112 полковника внутрішньої служби О.П.Олійника, він не тільки дозволив закарпатцю провідати старенького, а й дав на дорогу 150 гривень...



Р.S. Як стало відомо, дружина нашого земляка звернулася у вищу судову інстанцію з проханням переглянути його справу. Вся сім’я сподівається на дострокове звільнення, адже на думку рідних, Василь не причетний до скоєння вбивства.



Віта Горзов, інспектор Іршавського райвідділу УМВС в Закарпатській області



МВС