15 березня 1939 р. у Хусті було проголошено самостійну державу Карпатська Україна

Срібна земля - так поетично називають українське Закарпаття, смугу українських етнічних земель на схід від Карпатських гір. У складі Австро-Угорської імперії це був найвідсталіший куточок. Проте розбудили приспані національні сили поштовх Української Революції, створення
Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки.Внаслідок Сен-Жерменського мирного договору 1919 р., українське Закарпаття увійшло до складу Чехословацької Республіки під назвою Підкарпатська Русь як автономний край з власним парламентом (Сойм), до компетенції якого входили питання освіти, мови, релігії, місцеве самоуправління. Але влада все ж належала губернатору, якого призначала Прага. Чехословацька влада не поспішала виконувати взяті на себе зобов'язання стосовно автономії

Закарпаття.

Ситуація докорінно змінилася на початку 30-х років. Поступово під впливом, з одного боку процесу українізації в УРСР та активності Організації Українських Націоналістів закарпатське громадське політичне життя активізувалося. Там діяли дві головні сили - так звані русофіли, які ще з XІX ст. орієнтувалися на Росію, та національний український табір.

Поступово український напрям став брати гору. Поширення освітньої мережі, активізація просвітницьких товариств, поступовий перехід до загальноукраїнського правопису, збільшення преси - все це привело до вироблення політичного підгрунтя для подальшого посилення

національно-патріотичних і державницьких сил.

Криза у ЧСР, територіальні претензії з боку сусідніх держав призвели до того, що українське питання піднеслося до міжнародного рівня, стосовно якого мали своє бачення Франція, Великобританія та сусідні країни - Польща, Угорщина, Німеччина. Передчуваючи час змін, ворогуючі табори Закарпаття, русофіли та український табір, підписали спільну декларацію у справі української автономії, яку було вручено чеському уряду. Тоді ж було досягнуто домовленості про склад майбутнього автономного уряду, створено Національну раду Підкарпатської Русі, до якої увійшли практично усі основні політичні сили краю. Проти автономії виступила лише комуністична партія.

5 жовтня 1939 р. подає у відставку президент ЧСР Е. Бенеш. Цим скористалися словацькі та українські автономісти. Уряд Словаччини проголосив свою автономію 7 жовтня, а Підкарпатська Русь - 11 жовтня. Тоді було утворено перший український автономний уряд у складі 6 міністрів. На чолі уряду став лідер русофілів А. Бродій, котрий отримав також портфелі міністра шкільництва і міністра федерального уряду у справах Підкарпатської Русі. Міністром внутрішніх справ призначено Е. Бачинського, міністром комунікацій - Ю. Ревая, а С. Фенцика - міністром без портфеля. Державними секретарями стали



І.П'єщак та лідер українського табору



А.Волошин. Уряд Бродія встиг провести лише три засідання, на яких

розглянуто питання формування урядових структур, засновано газету "Урядовий

вісник", розглянуто питання кордонів, проблеми цілісності території

автономії тощо.



Криза в уряді, що була пов'язана з таємними зв'язками Бродія і Фенцика з Угорщиною та Польщею, призвела до їхньої відставки, і 26 жовтня новим прем'єр-міністром призначено А. Волошина, чітка українська спрямованість якого знайшла підтримку не лише на Закарпатті, а й в Галичині. Однак не встиг новий уряд розпочати свою діяльність, як прийшла несподівана звістка - рішенням Віденського арбітражу до Угорщини мали перейти південні райони

Словаччини і Карпатської України з містами Ужгород, Мукачеве та Берегове.

Терміново урядові установи було перенесено до Хуста, який став столицею Карпатської України, завершено реформування уряду. Складався він з чотирьох міністерств: внутрішніх справ, шкільництва і народної освіти, юстиції і комунікацій. Важливу роль у діяльності уряду відігравали державні секретарі- члени ОУН С. Росоха та І. Рогач. Тоді ж створено службу безпеки,управління поліції, відділ преси і пропаганди. Засновано нову урядову щоденну газету "Нова свобода". 30 грудня 1938 р. уряд А. Волошина затвердив нову назву автономії - Карпатська Україна.

Уряд одразу взявся за вирішення наболілих питань, серед яких були земельна реформа, розвиток хліборобства і виноградарства. Одними з найголовніших статей наповнення бюджету залишалися лісорозробки та добуток солі. Особливу увагу приділяли питанню електрифікації, розвитку шляхів сполучень, зв'язку.

В усіх школах запроваджувалося обов'язкове викладання української мови, відкрито низку українських гімназій, шкіл, розроблявся проект перенесення Українського вільного університету з Праги до Хуста. Значну увагу уряд приділяв питанням культури і мистецтва. Розпочато роботи зі створення власної кіностудії.

Важливе місце відводилося створенню війська, що почалося з формування добровільної організації "Карпатська Січ". На Першому з'їзді "Січі" провідником Головної команди обрано команданта Д. Климпуша. "Січ" мала 10 команд (відділень) у районах, 5 постійних гарнізонів для військової підготовки, але весь час не вистачало зброї. Емблемою "Карпатської Січі"

визначено Тризуб з мечем, аналогічний емблемі Організації Українських Націоналістів. Ї це не випадково, бо фактичними організаторами "Січі" були члени ОУН із Закарпаття та прибулих туди із-за кордону. Проводилася культурно-освітня діяльність через пересувний культурно-агітаційний відділ, так звану "летючу естраду", друкований орган тижневик "Наступ".

Тим часом наближалися вибори до крайового парламенту -Сойму. Нестабільність у федерації і наростання політичної активності у краї вимагали від уряду проведення заходів із стабілізації, тому 20 січня 1939 р. було розпущено усі політичні партії, що преса і більшість населення сприйняли позитивно.

Натомість 18 січня 1939 р. з ініціативи ОУН за участю більшості існуючих на той час українських політичних партій, крім лівих, утворено Українське Національне Об'єднання (УНО), яке очолив Ф. Ревай. Головна мета УНО - участь у перших виборах до крайового Сойму. УНО сформувало виборчий список кандидатів до Сойму, до якого внесено чільних представників закарпатського політикуму. У виборах до крайового Сойму 12 лютого 1939 р. перемогу здобув

виборчий блок УНО.



15 березня 1939 р. розпочалося перше засідання Сойму Карпатської України, на якому через розвал Чехословаччини відбулося проголошення державної самостійності Закарпаття та прийнято Конституцію, що визначила республіканський устрій Карпатської України з президентською формою правління. Державною мовою встановлено українську мову. Затверджено державний герб, державний синьо-жовтий прапор, гімн - "Ще не вмерла Україна" на музику М. Вербицького та слова П. Чубинського. Таємним голосуванням Сойм Карпатської України обрав першим президентом держави А.Волошина, а прем'єр-міністром Ю. Ревая. Таким чином, процес державного усамостійнення Срібної землі завершився.

Того ж дня Угорщина напала на Карпатську Україну. На боротьбу з ворогом стала "Карпатська Січ", а також загони самооборони, проте сили були нерівними. На Красному Полі відбулася героїчна битва січовиків з регулярними угорськими військами, окремі підрозділи продовжували боротьбу ще два тижні. Президент А. Волошин і уряд змушені були покинути рідну землю.

Отож Карпатська Україна як держава проіснувала лише півроку, але заявила світові про волелюбність українського народу, залишила свій слід в українській історії, підтвердила, що Закарпаття є українською землею, а українці цього краю є невід'ємною частиною великої української нації.

Після відновлення незалежності України у 1991 році держава гідно пошановує провідників і героїв Карпатської України, в Ужгороді встановлено пам'ятник президентові А. Волошину, пам'ятний знак на Красному Полі, іменами творців Карпатської України названо вулиці і площі, школи та інститути.



Олександр КУЧЕРУК, директор Бібліотеки ім. Ольжича при Інституті української археографії та джерелознавства НАНУ