Чи готові закарпатці жити завтра гірше, ніж сьогодні

На нову владу, якими б ми прагматиками не були, все-таки завжди сподіваємось – як на нове життя з Нового року. Сподіваємось на краще, та добре розуміємо нинішні реалії: щодня держава проїдає на сотні мільйонів більше, ніж заробляє, фінансово-економічна криза, не дивлячись на мантри уряду, що керував два останні роки, не розсмокталася сама собою, а мутувала в унікального і особливо потворного монстра.

З огляду на розмови про грядущі непопулярні реформи запитали журналісти «Замку» закарпатців Чи ви готові жити гірше?
На нову владу, якими б ми прагматиками не були, все-таки завжди сподіваємось – як на нове життя з Нового року. Сподіваємось на краще, та добре розуміємо нинішні реалії: щодня держава проїдає на сотні мільйонів більше, ніж заробляє, фінансово-економічна криза, не дивлячись на мантри уряду, що керував два останні роки, не розсмокталася сама собою, а мутувала в унікального і особливо потворного монстра.

Не відбулося «українського прориву», 10 кроків назустріч людям до зустрічі з ними не призвели, про всі, вкрай необхідні, реформи – податкову, судову, медичну, пенсійну – як і десятиліття перед тим тільки патякали. Проїли ми не лише гроші МВФ, вочевидь, не повернені виробникам мільярди ПДВ, а й, чого ніколи не було раніше, кошти місцевих бюджетів, які підняли з регіональних казначейств. Один із потенційних кандидатів на майбутнього прем’єра регіонал Микола Азаров швиденько прикинув, що у державних «засіках», і каже, мовляв, замість залишків на рахунках Держказначейства у близько 10 мільярдів гривень, там принаймні удесятеро менше. Як жити? Політики кажуть, час на непопулярні реформи. Експерти навіть прогнозують, які саме: підвищення комунальних тарифів, зокрема ціни на газ; скорочення кількості різноманітних пільговиків, зменшення великих пенсій і зростання віку, в якому людина матиме право на одержання пенсії; медичну допомогу безкоштовно – лише першу; регулювання ринкової економіки (яким би парадоксальним не здавалося поєднання цих понять). Словом, як колись Уінстон Черчіль, який обіцяв англійцям «нічого, крім тяжкої праці, поту, крові й сліз». Чи готові до цього наші краяни?

Іван Лемко, директор НПО «Реабілітація»:

– Доведеться. Для того, аби щось мати у майбутньому, потрібно чимось жертвувати нині. Не буває такого, аби, нічого не роблячи, отримувати результати. Як у природі, так і в соціальній сфері є свої правила. Звичайно, я не можу зараз конкретно сказати, чим саме готовий жертвувати. Ми живемо в суспільстві, а значить усі разом повинні визначити, на які обмеження треба йти. До того ж, я хочу бачити логіку дій. Знати, що ми отримаємо в майбутньому, якщо чимось пожертвуємо сьогодні.

Олександр Миколайович, пенсіонер:

– Думаю, що ніяких реформ не буде, натомість продовжиться протистояння політиків. Жити гірше через непопулярні реформи? Напевне, гірше ніж зараз уже бути не може. От у мене пенсія 600 гривень. Не знаю, яка це реформа повинна бути, щоб і її скоротили. Моя відповідь – ні.

Іван Качур, депутат обласної ради:

– Готовий однозначно. Реформи часто проводяться дещо непопулярними методами, які на перших порах призводять до ускладнень у соціальній сфері. Але на це треба йти, сподіваючись, що в майбутньому стане краще. Ми повинні побудувати систему, яка була б ефективною, і якщо для цього потрібно трохи потерпіти, нічого страшного. Заради блага країни ми маємо бути готовими до всього.

Ярослав Греца, керівник юридичної компанії «Греца і партнери»:

– Особисто я не готовий жити гірше. Адже не залежу від держави, заробляю власними зусиллями і не те що потребую допомоги від влади, але сам сплачую податки.
Якщо ж говорити глобальніше, то, на мою думку, насамперед потрібно розробити системний стратегічний підхід до реформування. Необхідно запропонувати конкретні пропозиції щодо того, що і в яких сферах влада збирається робити.
До того ж, нагадаю, переможці виборів усю передвиборну кампанію, навпаки, обіцяли покращення соціального рівня. Тепер же ми чуємо про необхідність непопулярних кроків. Мені здається, було б чесніше говорити про свої наміри перед виборами, аби люди самі вирішували, чи готові вони на це.
З іншого боку, без заходів, які не посприяють росту соціального рівня, не обійтися. Економію в тих чи інших галузях можна ввести. Зрештою, через такі заходи проходили багато країн світу. Ми маємо відійти від популізму і чітко усвідомлювати, чи можемо дозволити собі підвищувати соціальні стандарти. От тільки економити влада повинна почати на собі, а не на звичайних людях, які й так потерпають від невисоких зарплат та постійного зростання цін.

Борис Затін, ветеран війни:

– Якщо ці реформи проводитимуть розумно, як в інших країнах, то я з цим погоджуся. Коли зменшать виплати за умови, що це вкрай необхідно і виправдано, то я особисто сприйму такі речі. Але думаю, що люди, у яких пенсія сьогодні 500-600 гривень, із цим категорично не погодяться. І суспільство знову буде не задоволене владою.

Андрій Вишняк, вчитель Перечинської гімназії, голова правління Благодійного фонду «Центр громадських ініціатив»:

– Звичайно, державі вкрай потрібні дуже багато реформ, є проблеми і з бюджетом, і з економікою, але це не означає, що повинні страждати люди. Будь-яка влада насамперед повинна думати, як забезпечити достойне життя і тим, хто працює, тобто утримує цю владу, і тим, хто потребує справедливої допомоги суспільства. Найважливіше, аби всі могли знайти роботу, вчасно, у повному обсязі й відповідно до законодавства виплачувалась заробітна плата і не було надто стрімкого росту цін.

Вікторія, тимчасово безробітна:

– У принципі, так. Тому що треба дивитися із перспективою у майбутнє. Якщо якісь дії влади зараз здаються не дуже добрими, але у подальшому точно призведуть до кращих змін, то варто трохи потерпіти.
Теги: реформиполітикапенсіябюджет

ЗІА «Простір»