Хтось нарешті може чітко заявити: «Російські війська в Україні»?

Заявити і підтвердити чітко, аргументовано, доказово, документально те, що начебто і так усім очевидне. І це мають бути не примітивні «докази» на кшталт тиражованих в Інтернеті чи по телебаченню «свідчень»: «Як повідомив на своїй сторінці у Фейсбуці рядовий Іван Іваненко…». Виявляється, наші солдати на передовій, в окопах чи на блок-постах сидять з ноутбуками в руках і «шпарять» в Інтернеті. Подібного гатунку — і тиражовані по ТБ «свідчення» анонімів із «зони окупації»: «Ми сиділи в підвалі, а нагорі стріляли: не то по нас, не то від нас, з нашого двору».

Коли наш міністр оборони (не будемо зараз втягуватися в дискусії щодо цієї особи) заявив, що АТО (Антитерористичну операцію) в Донбасі наші військові виграли і тепер почалася Вітчизняна війна України з Росією, Міністерство закордонних справ Росії зреагувало на це зневажливою заявою, в якій нашого міністра виставили мало несповна розуму. Найперше — за твердження, що ми перемогли в АТО. Як це, мовляв, перемогли, коли тривають справжні бої? Між тим, у заяві міністра, і не лише його, є своя логіка. Вона в тому, що АТО успішно завершена саме в сенсі антитерористичної операції проти терористів, сепаратистів, тих, хто вчинив замах проти самого існування держави.

А тепер проти України почали відверту війну регулярні збройні сили іноземної держави — Російської Федерації. Тобто роль і міць наших внутрішніх сепаратистів у цій новій війні близька до нуля, в крайньому разі це гарматне м’ясо, а насправді воює Росія.

Ось таке чітке твердження, заявлене Українською державою, нашою найвищою владою власному народові і світові, чітко б спростовувало головне твердження Росії: мовляв, в Україні — внутрішній конфлікт, мало не громадянська війна, де українці воюють самі з собою. Але, повторю, це має спростувати не «рядовий Іваненко» з окопу. Це повинна бути офіційна заява, звернення Президента України до народу і світу. Не полінувався ж Президент виступити зі зверненням до народу, мотивуючи рішення про розпуск парламенту, хоч там і мотивувати довго не потрібно.

А тут — частина країни, Донбасу, по суті окупована (і це крім окупованого раніше Криму), а на звернення до нації і світу це чомусь «не тягне». Таке звернення Президента, можна також і парламенту, уряду, має бути розгорнутим, аргументованим, підкріпленим даними розвідки, спецслужб, техзасобами. Має транслюватися всіма основними телеканалами країни, опубліковане в пресі, доведене до кожного нашого громадянина і до світу.

Що ми натомість бачимо? Чого варті щоденні повідомлення прес-служб РНБО (Ради національної безпеки і оборони), вищого конституційного органу захисту держави, чи штабу АТО? Довгі нудні зведення, що чимось нагадують воєнні зведення Радінформбюро, тільки ті були лаконічніші і конкретніші.

А нині — теж перелік, тільки довший і нудніший: «Наші сили зайшли у такі-то села і містечка, вийшли, на жаль, з таких». Ось цитую зведення РНБО за 2 вересня: «Збройні сили РФ продовжують концентрувати живу силу та військову техніку в захоплених населених пунктах. Російські підрозділи зафіксовані у Донецьку, Амвросіївці, Старобешевому, Гусельщиковому, в Новоазовську та Маркіно Донецької області; у селищі Побєда, Новосвітлівці, Хрящуватому Луганської області та в самому Луганську.Протягом доби українські військові 22 рази вступали у вогневий контакт у районах 11 населених пунктів…», — далі їх перелік.

Але якщо військові Росії концентруються там-то на нашій території, якщо їхні «підрозділи зафіксовані» там-то, то дайте чітко і конкретно доказово, ким саме і як зафіксовані? І якщо «вступали в контакт», то так само чітко повідомте, що «вступали» зі збройними силами Росії, а не нашими сепаратистами чи марсіанами.

Ось ще одне подібне повідомлення від 4 вересня: «На території України знаходиться більше тисячі російських військових, сотні танків і бронетранспортерів. Про це в четвер у кулуарах НАТО на умовах анонімності повідомив офіцер Альянсу, повідомляє «Reuters». НАТО, звичайно, — солідна організація, як і англійське інформагентство «Рейтер». Але чи не можна б громадянам України отримати цю надважливу інформацію у більш солідному варіанті, ніж «у кулуарах на умовах анонімності»? Йдеться ж про війну на нашій землі!

І ось нарешті було здобуто, здавалося б, «залізні» незаперечні докази війни військових Росії на нашій території: взято в полон військових Росії, які начебто «заблукали» і випадково опинилися на нашій землі, за десятки кілометрів від кордону. Це щасливо для нас сталося якраз перед зустріччю в Мінську кількох президентів і представників Євросоюзу.

Ну й що? На цей убивчий доказ інтервенції Росії її президент Путін у Мінську спокійно заявив: військові заблукали, патрулювали кордон на своїй російській території, нормального ж кордону між нами нема. І додав: такі «заблукання», виявляється, не раз були, ще до цих усіх подій, і з українського боку, тобто наші солдати теж помилково заїжджали, у свою чергу, до Росії. Їх мирно повертали назад, додому, без усяких конфліктів. Дивовижно! Чесно кажучи, я вперше про таке почув, як, мабуть, й інші українці. Але з нашого боку — ні підтвердження фактів, ні спростування брехні стосовно надважливого моменту.

Полковник розвідуправління російського генштабу Ігор Гіркін (Стрєлок), котрий кілька місяців відкрито командував українськими сепаратистами і терористами Донбасу, виявляється, воював в Україні, будучи мало не у відпустці, оплачуваній ледве не за свій рахунок. У таких же «відпустках» — і зловлені чи просто зафіксовані на нашій території й інші російські військові. І військові з Чечні, виявляється, — «добровольці і волотери», глава автономії Кадиров «їх в Україну не направляв».

А щодо вбитих на Донбасі російських військових, то їх можна «подати» як уже звільнених зі служби, звісно, «заднім числом», за день-два до загибелі. Мертві ж не спростують.

А щодо похорону в Росії привезених з Донбасу вбитих там росіян, то можна піднести це як смерть від хвороби. Або вже взагалі не везти їх ховати в Росію: як читаєш у нашому Інтернеті, росіяни вже вкидають ці тіла в шахти чи окуповують у контрольованих ними містах ділянки під кладовища. Чого тільки не начитаєшся. От тільки хотілося б мати чітке офіційне підтвердження цих повідомлень, а не тексти «у Фейсбуці» чи плітки журналістів телеканалів, які «десь» були і «щось» бачили, точніше, чули.

Я не заперечую всі ці повідомлення, бо, як і мільйони співгромадян, не маю інформації ні для підтвердження, ні для заперечення.

Прошу і вимагаю одного: правди він нашої влади, від нашої держави.

Газета «Світ-інфо», Петро Антоненко