ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют
Єдина Країна! Единая Страна! United Country

Кто на русинах деньги зарабатывает? В.Падяк.

Про антирусинське “Видавництво В. Падака” і його директора - шахрая.
У даних виданої ужгородським “Видавництвом В.Падяка” брошурі чи книжці наголошується, що у їх виданні приймав участь міфічний “Карпаторусинський дослідний центр” при “Видавництві В. Падяка”, яке розташовано в квартирі Валерія Падяка за адресою: Ужгород, вул. Гагаріна, буд. № 14, кв.3, тел. 93-31-32. Тобто, рекламується запрошення русинам видавати свої книжки у “Видавництві В.Падяка”, оскільки тут вони можуть отримати консультацію чи допомогу від міфічного “дослідного” центру русиністики. Чому міфічного? А тому, що цей “дослідний” центр ніде не зареєстрований, ніким не визнаний і по суті є “сімейним центром” В.Падяка так як складається із самого В.Падяка та його дружини із Полтавщини Лариси Ільченко, працівниці обласної бібліотеки. Надає цей сімейний дует “послуги” не безплатно, а по занадто високим цінам з послідуючим присвоєння за собою права на співавторство виданої книги. Про це свідчать слідуючи факти.
Газети писали, що “Видавництво В.Падяка” було спроможне лише набирати на комп’ютері текст рукопису. Потім спромоглося виготовляти діапозитиви, із яких друкарня видавництва “Патент” і виготовляла книги. Але В.Падяк навмисно не вказував у діапозитивах тираж книг і податківці оштрафували видавництво “Патент” на десять тисяч гривень. Тому В.Падяку показали в “Патенті” на двері і він змушений був піти на поклін до видавництва “Закарпаття але продовжував обманювати авторів майбутніх видань, що нібито книги повністю виготовляються у його видавництві і вартість у нього найдешевша в порівняні із іншими видавництвами. На цю саморекламу В.Падяка клюнув проживаючий в Чехії закарпатець Іван Поп, професор, доктор історичних наук. Він написав “Энциклопедию Подкарпатськой Руси”, яку присвятив своїм батькам і погодився видати її у “Видавництві В.Падяка”. За що суворо поплатився, бо вартість її виготовлення обійшлося би йому на 33% дешевше, якби вона виготовлялась у видавництві “Закарпаття” без посередницьких послуг В.Падяка. Бо В.Падяк заплатив видавництву “Закарпаття” за виготовлення енної кількості енциклопедії одну суму грошей, а від професора І.Попа потребував за виконану видавництвом “Закарпаття” цю ж саму роботу на 33% більше.
Таким чином В.Падяк мав на згаданій енциклопедії дуже великий ґешефт, але й цього йому було мало. Тому при видачі готових книг змахлював і (за словами Д.Попа) недовидав автору 40 примірників енциклопедії. Оскільки собівартість одного примірника енциклопедії коштувала 40 ( в магазині – 60) гривень, то В.Падяк фактично поцупив від професора І.Попа додатково 1600 гривень. Як стверджує професор І.Поп, сімейний “Карпаторусинський дослідний центр” В.Падяка самоуправно, без погодженням із І.Попом як автором, викинув цілий ряд представлених ним І.Попом ілюстрацій, а замість них розмістив в енциклопедію інші, нульові за значимості. На підставі цих, “своїх” ілюстрацій В.Падяк вважае себе співавтором написаної І.Попом “Энциклопедии Подкарпатской Руси» про що в кожному примірнику є відповідна позначка – невеличке коло із буквою “С” в ньому із таким текстом поряд: “Издательство В.Падяка, 2001”. Зараз професор І. Поп по закону має просити у В.Падяка дозволу на перевидання написаної ним енциклопедії та ділитись із ним гонораром, або в судовому порядку позбавити В.Падяка співавторства.
Подібних фактів чимало, про них уже згадувалось у пресі. Наприклад, В.Падяк теж недодав голові правління товариства русинів Свалявського району В.Сарканичу 40 примірників книжечки у якій теж проставив клеймо свого співавторства. Саме по причині шахрайської співпраці В.Падяка із авторами відмовляються видавати свої книги у “Видавництві В.Падяка” русинські письменники і автори видань на русинську тематику І.Петровці, В.Фединишинець, Ю.Чорі, Д.Поп, І.Латко та ін. Але початківець на цій ниві П.Годьмаш все – таки клюнув на шахрайські “пільги” В.Падяка і рішив книгу “Подкарпатская Русь и Украина” видати у “Видавництві В.Падяка”. Для цього на початку 2002 року передав В.Падяку першу половину рукопису названої книги з умовою, що видавництво на комп’ютері набере і роздрукує одну-дві глави, аби приблизно визначити об’єм, а відтак і вартість виготовлення книги тиражем в 500 примірників. Але В.Падяк під різними причинами зволікав із виконання цієї умови, а в кінці 2002 року заявив, щоб Годьмаш зробив передоплату і тільки після цього він приступить до виконання умов договореності. Тому, 24 грудня 2002 року, Годьмаш перерахував В.Падяку тисячу гривень з умовою, що “Видавництво В.Падяка” набере текст рукопису всієї книги і роздрукує її для правки, а потім ще раз роздрукує його з урахуванням внесених правок. Але В.Падяк і після цього продовжував зволікати з виконанням цієї роботи, а після погрози розірвати із ним стосунки набирав і роздруковував 20 сторінок в місяць. Якщо врахувати, що книга займала біля 300 роздрукованих сторінок, то В.Падяк розтягував цю роботу якнайменше на два - три роки. Тому Годьмаш був змушений дати другу половину рукопису іншому комп’ютерщику. В результаті друга половина рукопису вже була набрана і розпечатана, а з першою половиною рукописи В.Падяк не міг впоратись під приводом того, що нібито Годьмаш допустив дуже великі перекручення загальновідомих історичних фактів і він неспроможний так скоро їх виправляти. Оскільки ці (на думку Падяка) “перекручення” є цитатами із відповідних джерел, то Падяк почав вимагати назвати йому ці джерела і сторінки в них, аби він, Падяк, міг особисто провірити достовірність приведених автором “цитат-перекручень”, а вже потім далі набирати текст рукопису. Але це забирало чимало часу як в пошуках джерел, так у їх вивченню, що автоматично піднімало ціну такого “передруку” рукопису Про це й натякнув В.Падяк та сказав, що він кандидат філологічних наук, а тому лише передрук в одну сторінку, без врахувань виправлення “перекручень”, коштує 10 гривень за одну стандартну сторінку. Це в той час, коли машиністи брали 1,2 гривні!
Відомо, що право виправлення авторських перекручень належить автору, а не видавництву. Але щоб прискорити набір і друк рукопису, Годьмаш сам приносив на квартиру В.Падяку відповідну літературу і там доводив, що жодна із написаних в рукописі цитат не перекручена. Тоді В.Падяк заявив, що це відволікає його від роботи і поставив ультиматум: Годьмаш повинен принести йому список джерел (а їх більше двох сотень!) аби він, В.Падяк, мав можливість їх знайти в бібліотеках і самостійно по ним провіряти чи правильно Годьмаш переписав із них цитати в рукопис. А до цього він зупиняє набирати текст рукопису на комп’ютері. Тобто, Падяк почав диктувати свої вимоги наче саме він являється головним співавтором рукопису книги “Подкарпатская Русь и Украина”. А якщо врахувати те, що Годьмаш використав цілий ряд джерел, які знаходяться лише в бібліотеках Словаччини і Падяк їх просто не знайде, то висунуті Па дяком умови означали відверте унеможливлення появи на світ згаданої книги П. та С. Годмаша. Щоб читач мав уяву про які саме “перекручення” говорив Падяк, наведемо одне із таких “перекручень”. В рукописі була цитата із книги - спогаду маршала Радянського Союзу К. Москаленко про те, що літом 1944 року війська 1-го і 2-го Українського фронтів реально загрожували німецьким військам, які дислокувалися на території Чехословаччини, оточенням. З цим твердженням маршала Москаленко не погоджувався В.Падяк і доводив, що нібито літом 1944 року країни Чехословаччина навіть на карті Європи не існувало!? Годьмаш доводив Падяку, що на картах, які були виготовлені в країнах гітлерівської коаліції, Чехословаччини дійсно не було. Але Чехословаччина була на картах, виготовлених в країнах антигітлерівської коаліції: Англії, США, СРСР та ін. Оскільки США, Англія, СРСР та ін. в 1944 році продовжували офіційно визнавати суверенітет окупованої Чехословаччини і навіть визнавали очолюваний Бенешом уряд Чехословаччини, том Москаленко мав право стверджувати, що підпорядкована йому армія звільняла від фашистської окупації саме Чехословаччину. А використовуючи цитату із спогадів Москаленко чи іншого автора забороняється вносити до неї якісь власні правки, бо це і буде перекрученням.я.
У даних виданої ужгородським “Видавництвом В.Падяка” брошурі чи книжці наголошується, що у їх виданні приймав участь міфічний “Карпаторусинський дослідний центр” при “Видавництві В. Падяка”, яке розташовано в квартирі Валерія Падяка за адресою: Ужгород, вул. Гагаріна, буд. № 14, кв.3, тел. 93-31-32. Тобто, рекламується запрошення русинам видавати свої книжки у “Видавництві В.Падяка”, оскільки тут вони можуть отримати консультацію чи допомогу від міфічного “дослідного” центру русиністики. Чому міфічного? А тому, що цей “дослідний” центр ніде не зареєстрований, ніким не визнаний і по суті є “сімейним центром” В.Падяка так як складається із самого В.Падяка та його дружини із Полтавщини Лариси Ільченко, працівниці обласної бібліотеки. Надає цей сімейний дует “послуги” не безплатно, а по занадто високим цінам з послідуючим присвоєння за собою права на співавторство виданої книги. Про це свідчать слідуючи факти.
Газети писали, що “Видавництво В.Падяка” було спроможне лише набирати на комп’ютері текст рукопису. Потім спромоглося виготовляти діапозитиви, із яких друкарня видавництва “Патент” і виготовляла книги. Але В.Падяк навмисно не вказував у діапозитивах тираж книг і податківці оштрафували видавництво “Патент” на десять тисяч гривень. Тому В.Падяку показали в “Патенті” на двері і він змушений був піти на поклін до видавництва “Закарпаття але продовжував обманювати авторів майбутніх видань, що нібито книги повністю виготовляються у його видавництві і вартість у нього найдешевша в порівняні із іншими видавництвами.
Полностью статья опубликована на "Форуме Русин":
http://www.rusin.net.ua/showthread.php?t=261

Коментарі

Ребятки, этот древний "мусор" вы скачали на сайте Закарпатский криминальный калейдоскоп:
http://www.karkompra.narod.ru/ug123.htm

Дуже характерне для здичавілих свідомих укрів с заздрістью рипатися в чужих ділах, які абсолютно не касаються іх! Ця здичавіла культура Дикого Поля України на щастя миче гіно на всі сторінки так, що падає це гіно на першому місті на українство.

О других русинских "бизнесменах" : Д.Сидор,Е.Жупан,Л.Лецович продолжение следует.

Залишити новий коментар

Вміст цього поля є приватним і не буде доступний широкому загалу.
Ограничение в 550 символов, осталось: 550
  • Дозволені теги HTML: <em> <strong> <ul> <ol> <li><img>
  • Рядки і параграфи переносяться автоматично.

Більше інформації про опції форматування

CAPTCHA
Tтест проти спам ботив