Депутаты Закарпатья выступают за отмену двуязычия
Депутаты Закарпатского областного совета во время сессии приняли решение обратиться к Кабмину с просьбой упразднить приказ министра образования Івана Вакарчука «Об утверждении отраслевой программы улучшения изучения украинского языка в общеобразовательных учебных заведениях с учебой языков национальных меньшинств на 2008-2011 годы». Свою просьбу депутаты мотивируют тем, что приказ угрожает уничтожениям школ для нацменьшинств Закарпатья .
Закарпатские депутаты убеждены, что преподавание школьных предметов на украинском языке приведет к резкому снижению уровня знаний учеников школ для нацменьшинств. А также сетуют, что нельзя вводить двуязычность, предварительно не разработав обстоятельной методики преподавания.
Больше всего бунтуют представители венгерского меньшинства, которые заявляют, что в школах для закарпатских венгров нет ни учебно-методического обеспечения, ни педагогов для выполнения приказа министерства. До сих пор в венгерских языковых школах Закарпатья на украинском языке преподавали лишь предметы «Украинский язык» и «Украинская литература», и то адаптировано. В отдельных селах Закарпатья почти все дети вообще не владеют украинским языком, на сельсоветах висят флаги Венгрии, таблички на учреждениях и магазинах также содержат надписи на венгерском языке.
Проблема перешла в политическую плоскость. Венгров поддержала Партия регионов, которая уже собирает подписи родителей и учителей против решения министра. Как сообщили в пресс-службе партии, ее фракция в Верховной Раде намеревается в случае не отмены приказа, инициировать отставку Вакарчука. Вместо этого пресс-служба НУ-НС распространила заявление нардепа Станислава Аржевитина, который убежден, что проблемы национальных меньшинств Закарпатья искусственно подогреваются извне.
СПРАВКА. На Закарпатье действуют около 100 школ для нацменьшинств - с венгерским, словацким, румынским и русскими языками учебы.
UA-Reporter.com
Комментарии
Иван Вакарчук своим приказом
Иван Вакарчук своим приказом объявил национальным меньшинствам войну. А как поступать с неприятелем учил еще А.В.Суворов.
Семен Пастернак
Суворов вчив, що анонімів треба знищувати, як худобу з захворюванням на ящур. Це був жарт. А по темі - давно, ще років 35-ть тому, я мав “щастя" познайомитися з деякими представниками совка із Закарпаття, які абсолютно не володіли українською і з горем наполовину могли спілкуватися російською. Потім, пізніще, я багато разів бував у Закарпаттю (моя дипломна робота була пов'язана з реставрацією замку "Паланок", а моєї екс-дружини - з забудовою вздовж каналу Верке в Береговому. Тому і в часі підготовки проекту були у менекількамісячні переддипломні практики і в Мукачевому, і в Береговому. Бував я і раніше, ще на першому курсі, в Закарпатті – тоді ми мали практику в Береговому – обмірювали палац Перені під майбутній музей вина і виноградарства. Отже, доволі часто доводилося бувати в Срібній Землі аж по 1997 рік, маючи друзів і приятелів в більшості міст і районів Закарпаття. Це така преамбула – щоб ніхто не запідозрив, що не знаю цього чудового краю й людей, що в ньому проживають. Мене завжди дивувало, як люди, народжені і проживаючі в Україні, не можуть розмовляти українською, а мої приятелі-студенти з Болгарії, Угорщини, Чехословаччини, які приїхали на кількохрічні студії в СССР й не зобов’язані знати української, тому що вони завчасу, на протязі року, вивчали лише російську, потрапивши в Україну, самостійно вивчали все ж українську і принципово здавали іспити українською. Чи це не був парадокс? А ще б цікавіше було переглянути дані переписів населення за совітів і звернути увагу на запитання і відповіді на нього про те, яку мову опитуваний вважає за рідну і як по національним меншинам змінювався відсоток від перепису до перепису тих, що вважає за рідну властиво ту мову, до якої етнічної групи належить, українську мову, російську мову. Й зараз чути, що в Україні є ще люди, які не розуміють мови країни, в якій мешкають, державної мови, викликає, м’яко кажучи, шок. Цікаво – чи є в Угорщині подібна ситуація, в Румунії, в Словаччині? Мабуть, що ні. Тому, цілком підтримую наказ Міносвіти України й вважаю, що державні заклади мають навчати виключно державною мовою, а мови національних меншин, як це робиться в усьому цивілізованому світі, можуть подаватися факультативно, або й у приватних школах. Лише, після закінчення останніх, учні повинні складати відповідні тести зі знання українських мови і літератури з вимогами аналогічними, як і до учнів загальнодержавних шкіл. США є дуже демократичною, багатонаціональною країною, але такої анархії, як в Україні, в них нема. Про Британію, Францію, Німеччину і інші країни промовчу. Й не може такого бути, щоб громадянин України, приїхавши у, скажімо, село Фанчікове Виноградівського району, заздалегідь мав би вивчати угорську мову, щоб порозумітися в крамниці чи в інших державних або й комерційних установах. Й, наостанок, хотів би ще додати, що наші правоохоронні органи мали б відстежувати й відповідно реагувати на практику сусідніх держав надавати громадянство своєї держави громадянам України, яка поки що не має відповідного закону про мультигромадянство.
Иван Вакарчук своим приказом
Иван Вакарчук своим приказом объявил национальным меньшинствам войну. А как поступать с неприятелем учил еще А.В.Суворов.
Семен Пастернак
Суворов вчив, що анонімів треба знищувати, як худобу з захворюванням на ящур. Це був жарт. А по темі - давно, ще років 35-ть тому, я мав “щастя" познайомитися з деякими представниками совка із Закарпаття, які абсолютно не володіли українською і з горем наполовину могли спілкуватися російською. Потім, пізніще, я багато разів бував у Закарпаттю (моя дипломна робота була пов'язана з реставрацією замку "Паланок", а моєї екс-дружини - з забудовою вздовж каналу Верке в Береговому. Тому і в часі підготовки проекту були у менекількамісячні переддипломні практики і в Мукачевому, і в Береговому. Бував я і раніше, ще на першому курсі, в Закарпатті – тоді ми мали практику в Береговому – обмірювали палац Перені під майбутній музей вина і виноградарства. Отже, доволі часто доводилося бувати в Срібній Землі аж по 1997 рік, маючи друзів і приятелів в більшості міст і районів Закарпаття. Це така преамбула – щоб ніхто не запідозрив, що не знаю цього чудового краю й людей, що в ньому проживають. Мене завжди дивувало, як люди, народжені і проживаючі в Україні, не можуть розмовляти українською, а мої приятелі-студенти з Болгарії, Угорщини, Чехословаччини, які приїхали на кількохрічні студії в СССР й не зобов’язані знати української, тому що вони завчасу, на протязі року, вивчали лише російську, потрапивши в Україну, самостійно вивчали все ж українську і принципово здавали іспити українською. Чи це не був парадокс? А ще б цікавіше було переглянути дані переписів населення за совітів і звернути увагу на запитання і відповіді на нього про те, яку мову опитуваний вважає за рідну і як по національним меншинам змінювався відсоток від перепису до перепису тих, що вважає за рідну властиво ту мову, до якої етнічної групи належить, українську мову, російську мову. Й зараз чути, що в Україні є ще люди, які не розуміють мови країни, в якій мешкають, державної мови, викликає, м’яко кажучи, шок. Цікаво – чи є в Угорщині подібна ситуація, в Румунії, в Словаччині? Мабуть, що ні. Тому, цілком підтримую наказ Міносвіти України й вважаю, що державні заклади мають навчати виключно державною мовою, а мови національних меншин, як це робиться в усьому цивілізованому світі, можуть подаватися факультативно, або й у приватних школах. Лише, після закінчення останніх, учні повинні складати відповідні тести зі знання українських мови і літератури з вимогами аналогічними, як і до учнів загальнодержавних шкіл. США є дуже демократичною, багатонаціональною країною, але такої анархії, як в Україні, в них нема. Про Британію, Францію, Німеччину і інші країни промовчу. Й не може такого бути, щоб громадянин України, приїхавши у, скажімо, село Фанчікове Виноградівського району, заздалегідь мав би вивчати угорську мову, щоб порозумітися в крамниці чи в інших державних або й комерційних установах. Й, наостанок, хотів би ще додати, що наші правоохоронні органи мали б відстежувати й відповідно реагувати на практику сусідніх держав надавати громадянство своєї держави громадянам України, яка поки що не має відповідного закону про мультигромадянство.