Африка в центрі Ужгорода

Ідея сміттєпереробного заводу, як пана Манілова з поеми Гоголя “Мертві душі”, продовжує втішати ужгородців рясними словесами з уст мера Віктора Погорєлова.
На цьому промисловому гіганті, мовляв, сміття спалювати не будуть, а перероблятимуть у будівельні матеріали для населення Радванки, а вкрай погане впресовуватимуть у грунт на віки вічні.Давно пора! Дивно, що кампанія “Пора!” ще не зайнялася приниженнями прав людини на території ЖРЕРу-3. Там люди гинуть фізично і естетично, по краплі вичавлюючи з себе людину. Протестувати просто необхідно на вулицях Сечені та Кірова, що знаходяться під “дахом” ЖРЕРу-3 управління житлово-комунального господарства Ужгорода, очолюваного паном Крайниківським.

Як більмо, по дорозі, якою ведуть підростаюче покоління в тамтешній дитсадок заклопотані батьки, розлігся величезний смітник, який не вичерпується, як українська казна, з якої не втомлюються красти українські політики різних скликань гадючого віросповідання.

Вже роки ці похмурі двори на Сечені—Кірова окутує дрімуча тінь, як у джунглях. Тому новоспечені керівники ЖРЕРу домовляються зараз у зоопарках світу про завезення в ці місця морозостійких крокодилів, які будуть знищувати людей, котрі скаржаться на поганий стан із житлово-комунальними послугами. Ніхто і у вус не дме, щоб зайнятися впорядкуванням цих дворів, аби ті самі завезені крокодили не перелякалися й не повтікали в підвали недалекого базару “Білочка”.

Це ще одна вічна тема Ужгорода.

Цей чиряк на тілі міста продовжує гнити. Ніхто не береться привести до ладу цей велетенський громадський туалет і сміттєзвалище. Його, напевно, хочуть зробити головним козирем України, аби її, сердешну, ніколи не взяли до Європи в дружну сім’ю народів-братів.

Сморід від “Білочки” мовби накладається на терени ЖРЕРу-3. Впорядкування їх виразилося хіба в тому, що ще колись обабіч вулиці Кірова позрізали гілки, та не прибрали, а залишили їх висихати до зими. Щоби бомжі, як революційні матроси в 1917-му, грілися біля багать і лякали тендітних ужгородських міліціонерів.

Жителі констатують, що загострилася ситуація в господарстві, яким з недавнього часу займається Юрій Мільо, щодо якості житлово-комунальних послуг, просто не витримує критики утримання будинків та прибудинкових територій.

Звісно, є споживацьке ставлення мешканців до вирішення питань належного утримання під’їздів, сходових кліток, дворів. Та маси — це ще комуністи розуміли! — треба очолити й повести за собою. Якраз такого прикладу й не видно протягом багатьох років в цій Африці в центрі Ужгорода.

Є значні відставання у виконанні рішення міськради про “...Заходи по підготовці до опалювального сезону 2005 — 2006 років”. Читаємо, що в багатьох містах України мешканці після ремонту ЖРЕРами їхніх під’їздів стали великими патріотами і своєчасно сплачують за житлово-комунальні послуги. В нас до такого патріотизму далеко. Бо жителі не можуть добре зорієнтуватися, по-перше, хто ж їхні керівники, і чи керівники вони в своїй постійній пасивності, а, по-друге, де вони живуть і якій країні мають платити — Україні чи якомусь африканському державному утворенню?



Василь Мамай.