Чому Медведчук повинен повернутись?

Надворі осінь. Разом з тим гаряче політичне літо. Ми просипаємося і засипаємо з думкою про колір коаліції, думаємо про майбутній уряд і навіть чекаємо прізвища нового начальника УМВС? В думках над цим ми забуваємо про шалений ріст цін на продукти, забуваємо як важко жити від зарплати до зарплати.

Ющенко, Янукович, Тимошенко, Симоненко, Мороз…Наші політичні достойники у всіх на вустах. ХТО кого? ХТО з ким? І ні разу проте, як будемо жити далі. Разом з осінніми холодами і політичною спекою все частіше згадую про політичну фігуру українського небосхилу, яка ще повинна заявити про себе. Мені цього дуже хочеться. А пауза, яку взяв Медведчук, здається цілою вічністю. Невже хочеться сильної руки? Та ні! Я завжди був і є прихильником демократичного розвитку країни. Може хочеться білбше твердого прагматизму і ясного розуму? Напевно, так. В свій час про Медведчука не говорив тільки лінивий. В більшості критикували, в меншості мовчали, бо боялися. Саме таким страшним змальовували його політичні опоненти. Майже таким бачили його на телеекранах.

Та я в Закарпатті бачив Медведчука іншим. Я бачив його усміхненим, по-людськи засмученим коли не міг всім допомогти на особистих прийомах. Хіба зараз такі прийоми проводить? Покажіть мені такого чиновника, який проводить прийом людей по 18-19 годин як це робив Віктор Володимирович.

Люди в Закарпатті тепер вже знову вголос заговорили, що кращого депутата в них ніколи не було. Інколи таке враження, що суспільство перебувало кілька років в помаранчевій сплячці. Зараз знову пригадують його поїздки в райони, десятки зустрічей в день.

Пригадують і інше, безпосередньо зв’язане з політикою. Його щирі звернення до закарпатців підтримати В 1999 році Леоніда Кучму, а в 2004-Віктора Януковича привели до одних з найкращих результатів підтримки цих кандидатів в державі.

Це прохання виконувало дуже багато людей. Якщо Леоніда Даниловича знали, то Віктора Федоровича в найзахіднішому куточку України знали мало. Але працювали на совість. Бо пообіцяли, як тоді казали самому Медведчуку.

Потім робилося щось неймовірне. Есдеків почали звинувачувати самі соратники у зраді. Яка зрада, друзі?! Подивіться на результати виборів в Закарпатті…

Потім були парламентські вибори. На них помаранчеві і біло-сині жорстко викидали бюлетені з галочками напроти блоку "НЕ ТАК". Що це було? як це пояснити? Що взагалі робилося? Які інтриги плели в столиці?

Так отримала фіаско СДПУ(О). Щасливі були опоненти. Раділи чомусь сірі кардинали в партії. Мовляв, от тепер про себе заявимо: Медведчука вже немає. І Медведчук дійсно пішов як обіцяв. А "кардинали" принишкли, розбіглися. Напевно, зрозуміли що ніякої ціни не мають ні в партії ні за її межами. А помаранчеві і біло-сині тим часом вже викидали рожевих. Все змішалося…

Всі говорять, що в країні хаос. Кажуть, що не вистачає мудрих людей і професійних кадрів. Мудрих людей ніхто не слухає, а кадри справжні нікому не потрібні.

Пане Медведчук! Прийшов час повертатися! Нам дійсно треба ваші міцні руки, ясний розум, переконливі аргументи і тверда позиція! НАМ потрібні люди, що нездатні на зраду! Бо зараз в більшості про зраду говорять одні зрадники. Вікторе Володимировичу! Симпатиків і однодумців у Вас більше, ніж Ви навіть собі уявляєте. РАЗОМ ДО ПЕРЕМОГИ ДОБРА В УКРАЇНІ!

Юрій Русин

сдпу(о)