ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Новости и события в Закарпатье ! Ужгород окно в Европу !

Чому вартість авіаквитка з Києва до Ужгорода на "Ан-24" у два боки 950 грн., або Де у світі жити краще...

    25 апреля 2024 четверг
    40 переглядів

    У сучасному світі багато стереотипів. Ми часто сприймаємо за чисту монету якісь твердження, не маючи на те жодних доказів. Зокрема, у радянські часи нас вчили, що на Заході жити погано, він загниває. Нині ми перейшли в іншу крайність – усього свого соромимося, богами для багатьох стали долар і біцепс.
    Краще один раз побачити, ніж сто разів почути – банальна істина. У цьому переконався і я, побувавши упродовж місяця в Англії та Америці, і одержавши змогу порівняти добре й погане у них та у нас.

    Люди



    Одна американка українського походження, приїхавши до родичів в Україну, почула від колишніх односільчан таке зауваження-запитання: «А чому ви й усі ваші при зустрічі постійно дурнувато всміхаєтесь?» І в Англії, і в Америці люди, дійсно, більше посміхаються. Самі англійці та американці визнають, що ці посмішки – данина традиції і вимогам чемності, й не завжди щирі. Але, що краще, – важко сказати. Як на мене, краще нещира посмішка без злих намірів у душі, ніж звична постсовковому суспільству гримаса поспішання, невдоволення життям, вічної роздратованості побутом тощо. Приклад: щойно я сів до нашого потягу, як одразу потрапив під «контрастний душ». Ще перебуваючи під впливом західної чемності, згадуючи традиції американців та британців вибачатися, якщо вони ненавмисно, наприклад у ліфті, підійдуть ближче до вас, ніж заведено, а тут провідниця, обтяжена надто вже рубенсівською фігурою, розминаючись зі мною у коридорі вагону як рявкне: «Здай назад, вот не надо єтого со мной тут тискатся». Щиро, але чи чемно?

    Професор з Америки Осип Мороз каже про різницю у зовнішньому сприйнятті американця і українця, зокрема, таке: «Українець зазвичай бреде, похнюпивши голову, далі кінчиків своїх брудних черевиків нічого не бачачи, і думає, як дати раду з побутухою, де заробити гроші, щоб якось звести кінці з кінцями тощо. Натомість американець завжди упевнений у завтрашньому дні. Сприйняття світу у нього оптимістичніше, тому ходить він з піднятим підборіддям, дивлячись уперед, а не під ноги.

    Британці та американці — великі патріоти. Прапор біля хати або на авті простого громадянина майорить не лише під час чемпіонату світу з футболу. Незважаючи на колір шкіри і походження, американці вважають себе американцями, британці також гордяться своїм походженням. «Ми – хохли» або «Кацапи» – там не скаже ніхто. Проте американці знають менше, ніж ми, українці іноземних мов, бо вважають, що увесь світ має знати їх мову, гірше орієнтуються у географії. Можуть запитати: «Україна – це на Уралі?» Ментально ми також різні. Шанс, як у нас, прийти без попередження до друзів або знайомих і бути прийнятим хоч і у 3 ночі, у західному світі значно менший. У них люди більш дисципліновані. Нікому не спаде на гадку просити у стюардеси спиртного кільканадцять разів, як це роблять деякі наші, знаючи, що такий сервіс входить у вартість квитка. Або у столичному європейському туалеті проситися безкоштовно, показуючи посвідчення журналіста, як це робив один мій гоноровий знайомий журналіст-киянин у Брюсселі.



    Суспільство



    Суспільство у названих країнах більш людиноцентричне. Ніхто не обожнює владу. Всі розуміють, що прем’єр-міністр, президент – найняті на роботу народом високоплачувані і високопосадові менеджери. А депутат парламенту – той, кому доручено озвучувати волю народу у представницькій гілці влади і лобіювати прийняття необхідних законів. Ані урядовці, ані депутати особливих прав, які б їх підносили над іншими громадянами, не мають. На роботі ти недоторканий, а після, на вулиці – такий, як усі. Американці і англійці більш самостійні. Ніхто не каже там, що мені це або інше має зробити держава. Люди із західною психологією вже звикли дбати про власну пенсію самостійно, оплачувати страхові внески, щоб отримати медичну допомогу. Пересічний британець знає, що тротуар біля своєї хати прибирає він сам або найнятий ним працівник, і не чекає допомоги ЖРЕРу. Так, американська жінка після пологів може бути у лікарні лише 48 годин. Далі платить не її страхова компанія, а вона сама. Але яка якість тієї медичної допомоги у них і у нас, не варто й порівнювати. Однак правда і те, що деякі американські українці приїжджають, наприклад, лікувати зуби до нас. Бо якість стоматологічних послуг в Україні вже подекуди є, а ціна нижча. Безсумнівним є і нижчий рівень технічного забезпечення нашої медицини і практично нульовий рівень матеріальної зацікавленості українського лікаря працювати відповідально. Ціле життя працювати, щоб доробитися власної оселі, устаткувати її меблями, технікою та купити авто, там не потрібно. За п’ять років все це у вас буде, правда, в кредит, але з розумними процентами (4-6 річних). Освіта, хоч і дорого коштує (у Кембриджі 25 000), також доступна, бо держава надає задля її здобуття безвідсотковий кредит.



    Дороги



    У Англії дуже важко звикнути до лівостороннього руху. Це позначається навіть у тому, що голову потрібно повертати праворуч, а не ліворуч, коли переходиш дорогу. Такого поняття як «підвищена ямковість» там немає взагалі. Дороги, на кшталт ужгородських, трапляються після зими лише в Канаді, як розповідав мені тамтешній професор. Він стверджує, що дорога, яка веде з Ужгорода до Мукачева на декілька порядків краща, ніж пересічна канадська. Чим не предмет гордості?



    Транспорт



    Якщо вартість авіаквитка з Києва до Ужгорода на старезному «Ан 24» у два боки 950 грн. (майже 200 доларів США), то переліт у обидва кінці з Лондона до Парижа на літаку так званої бюджетної авіакомпанії (авіакомпанії, які не годують під час польоту. і літаки яких приземляються не в основних аеропортах) коштує 17 фунтів (34 долари). Квиток на залізниці у нас з Києва до Ужгорода у вагоні люкс коштує майже 180 доларів у обидва кінці при ненав’язливому сервісі, без обіду. До слова, у московському потязі у такому вагоні вас зобов’язані погодувати без жодної додаткової плати. У нашому фірмовому СВ-вагоні потягу «Закарпаття» провідниця зробила мені зауваження: «Ви чому увімкнули до купейної розетки комп’ютер? Показите ми проводку. То лем для бритви». Де їй, сердешній, знати, що у всьому світі люди вже давно подорожують, працюючи з ноутбуками, у тому числі й у вагоні. Дорога поїздом з Лондона до Лінкольна (містечко у Англії) у обидва кінці коштує 148 доларів. Але поїзд чистий і швидкісний, з сервісом.



    Ціни



    1 літр бензину у Америці коштує приблизно 60 центів, у нас приблизно 90. Притому, що найнижча оплата за годину роботи в Америці не може бути нижчою, ніж 8 доларів. Можемо себе втішати хіба тим, що у Європі вартість бензину вища, ніж у нас. Дешево поїсти у Америці коштує 3 – 5 долари. Це може бути наприклад велика тарілка рису з 4 курячими крильцями. Погодьтеся, у нас середній обід у пересічному закладі менше, ніж за 25 грн. важко знайти. У Великобританії трохи дорожче. Пообідати менше, ніж за 5 фунтів (10 доларів) навряд чи вдасться. Проте вартість придбання житла та оренди у нас не набагато нижча, ніж у світі. До прикладу, у США можна винайняти у невеличкому місті цілий поверх будинку (2 поверхового котеджу) за 500 доларів у місяць. А в Ужгороді 2-кімнатну квартиру ви можете орендувати за 200. За 3-5 тисяч доларів ви купите в Америці дуже пристойне авто. У нас 20-річний «Вольцваген гольф» досі коштує понад 3000 доларів.



    Зарплати



    На заході не прийнято розпитувати про зарплати. Але, якщо вже про це заходить мова, то іноземці думають, що ми з ними жартуємо. Як може вчитель прожити на 1200 доларів на рік, вони не здатні збагнути. Зарплата середнього вчителя в Англії та США становить не менше, ніж 70 тис. доларів річно. Найбільш високооплачуваними категоріями людей там є лікарі, юристи, бізнесмени, зірки спорту та кіно. Втім, середня американська сім’я може скласти при економному житті 1 млн. доларів за 20 років. Але це не вважається міліонерством. Міліонер той, хто має декілька мільйонів або й десятків мільйонів.



    Будинки



    І в Америці, і в Англії будинки на загал скромніші. Ні, у них на Беверлі Гілз, де мешкає Павло Лазаренко, є вілли. Але хата середнього американця і британця – це ніби дерев’яний конструктор. Дошки, ДСП, кілька днів – і будиночок готовий. Всередині він має усі блага цивілізації, але цегли на нього ніхто не витрачає. Дорого й довго. Ураган, на кшталт Катрін, змете таку карткову хатку у кліп ока. А вони за три дні нову поставлять. Ну і що? За розмірами їхні будинки також поступаються зокрема ужгородським котеджам Сторожниці, Червениці та БАМу. Навколо хат огорожі немає, хіба що живопліт. А від кого ховатися? Якщо треба і так знайдуть, а якщо ти нікому не потрібен, то й оселі твоєї не зачеплять.



    ВИСНОВКИ



    Добре там, де нас нема. У нас моральніше, у них заможніше. У них тероризм, у нас хамство. З огляду на те, що сучасний світ — це глобальне село, краще не ідеалізувати щось одне, а поєднати краще у них і у нас.

    Нас уже 25000 в Facebook! Присоединяйтесь!
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору