ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Гідра сепаратизму

    07 июля 2020 вторник
    Аватар пользователя Гость

    Вважається, що сепаратистські настрої здебільшого поширені в окремих регіонах сходу і півдня України. Проте виглядає, що "гідра сепаратизму" запустила свої метастази майже по всьому периметру українського кордону, а тому питання територіальної цілісности країни залишається актуальним.

    Цього разу тривогою повіяло із заходу. На вимогу депутата обласної ради від партії "Наша Україна" Євгена Жупана Закарпатська обласна рада ухвалила визнати національність "русин" на території области й внести її до переліку національностей регіону. Характерно, що за таку ухвалу проголосував 71 депутат облради, лише двоє були "проти" та двоє "утримались". Іншими словами, закарпатський політикум, фактично у "єдиному пориві", пішов на поступки маргінальним громадським організаціям регіону, які називають себе "русинами" і тривалий час виступають чинником політичної дестабілізації у Закарпатській області.



    Щоб сповна усвідомити загрозу національним інтересам України, що може виникнути у результаті згаданого рішення облради, подамо стислу довідку про "русинів" та їхні політичні амбіції.



    Так от, термін "русини", або ж "русинство", має угорське коріння, і вперше був ужитий мадярськими окупантами з метою вбити клин між українцями Закарпаття та галичанами, які разом виступали за державну незалежність української нації. Включення Закарпаття до складу Чехословаччини не змінило ситуації. Уряд Чехословаччини усіляко сприяв "русинам", які на той час уже чітко окреслили свої політичні симпатії, зокрема, не приховували проросійської орієнтації. Сама ж Російська імперія, незважаючи на малочисельність і невпливовість "русинів", постійно надавала їм політичну та фінансову підтримку, стимулювала їхню діяльність у напрямку поглиблення суперечностей між закарпатцями та рештою українців.



    Серйозного удару "русинству", як "п’ятій колоні", завдано у березні 1939 року, коли внаслідок народного волевиявлення постала Карпатська Україна — як держава українського народу, керівництво якої одразу ж заявило про намір відродити соборну Українську державу зі столицею в Києві.



    Вдруге "русинство" зазнало серйозної поразки на референдумі у грудні 1991 року, коли майже абсолютна більшість населення Закарпаття проголосувала за державну незалежність України.



    Здавалося, що за таких обставин в Україні більше немає підстав для існування так званого політичного "русинства". Однак виявилося, що така думка помилкова або ж, принаймні, передчасна.



    "Русинство" як громадський і політичний рух, спрямований на дезінтеграцію української нації на Закарпатті, дістав "друге" дихання саме в незалежній Україні. Цікаво, що, не маючи серйозної підтримки серед населення Закарпатської области, його лідери зробили ставку на підтримку ззовні. Так, основними ініціаторами і натхненниками новітнього "русинства" виступили американські організації, у яких об’єдналися "русини", що свого часу емігрували з України. Їхня діяльність одразу ж дістала схвальну оцінку з боку реваншистських сил Угорщини і Чехословаччини, які й сьогодні мріють відірвати Закарпаття від України, щоб таким чином "приростити" території своїх держав. Особливу наполегливість у цьому напрямку виявляють окремі політичні кола сучасної Словаччини, які взяли курс на ліквідацію української національної меншини у своїй державі шляхом її переорієнтації на політичне "русинство".



    Цікаво, що натхненником сучасного "русинства" на Закарпатті виступила Комуністична партія, лідери якої здебільшого й контролюють більшість русинських організацій краю, спрямовуючи їхню діяльність у русло проросійської орієнтації. Не випадково саме "русини" вимагають запровадити на Закарпатті регіональну символіку у формі "триколора". Ви запитаєте, якими, на їхню думку, мають бути барви так званого закарпатського прапора? Відповідь прогнозована: біло-синьо-червоного або ж такого, як у Російській федерації.



    Впадає в око, що сучасні "русини" "зациклилися" на проведенні різних "наукових" конференцій, які мали б закласти наукову базу під існування такого феномена, як політичне "русинство". Це ще одне свідчення їхньої маргінальности і неповноцінности, оскільки Богдан ЧЕРВАК