ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Голова ХНСЗ о. Віктор Бедь засуджує антинародну та антидержавну діяльність «політичних русинів».

24 января 2018 среда
Аватар пользователя УУБА

Останнім часом в українському суспільстві все активніше обговорюється «політичне русинське питання» та пов’язана з ним загроза сепаратизму. Лідери так званих русинських організацій ведуть цілеспрямовану інформаційну війну проти української держави, «бомбардуючи» міжнародні організації та європейські структури звинуваченнями в нехтуванні правами національних меншин, геноциді «русинів» з боку української влади. Українські політики все частіше вказують на зростання агресивності «політичного русинства» та загрозу територіальної цілісності України.
Тому Християнсько-народний союз Закарпаття вважає за необхідне висловити власну позицію з приводу «політичної русинської проблеми». Найперше слід наголосити на тому, що так звані політизовані русинські організації не можуть виступати від імені корінного населення Закарпатської області, як вони завжди намагаються це робити в односторонньому порядку, оскільки політичне русинство є малочисельним та не користується широкою підтримкою серед населення. Вони не спроможні організувати жодну масову акцію на свою підтримку й ніколи цього не робили. Русинські конгреси та з’їзди є нечисленними й завжди проводяться напівтаємно. Єдиною сферою, де русинські організації проявляють активність, є медіапростір. Поза інтернетом і газетами ми не можемо назвати жодної активності політизованих русинських організацій. Лише завдяки інтернетактивності «політичні русини» розкручують неіснуючу проблему русинів. Насправді ж більшість жителів Закарпаття негативно ставиться до діяльності політизованих русинських організацій.
Переважна більшість населення Закарпатської області, близько 80%, ідентифікують себе як українці. Всеукраїнський перепис населення 2001 р. засвідчив, що лише дуже мала частка населення (трохи більше 10 000 тис.) вважають себе русинами. Переважна більшість із тих, хто ідентифікує себе «русинами», є літніми людьми і, як правило, належать до змішаних етнічно-національних сімейних утворень угорського, словацького, чеського походження.
Намагаючись обґрунтувати окремішність русинів, їх лідери часто вдаються до перекручування та фальсифікації історичних фактів. Тенденція про приєднання Закарпаття до України була явною і незаперечною серед українського населення краю. Українці Закарпаття ніколи не розглядали навіть можливість самостійного існування й ніколи не мислили себе якоюсь окремою нацією, поза Україною та українцями. Найліпше така тенденція проявилася після розпаду Австро-Угорської імперії. Вирішуючи питання подальшої своєї долі, населення Закарпаття чітко демонструвало своє бажання приєднатися до української держави - Української Народної Республіки. Створені на Закарпатті (Підкарпатській Русі) у 1918 році Народні Ради яскраво продемонстрували прагнення населення. 4 з 5 Народних Рад, які діяли на теренах Закарпаття (Угорської Русі): 2 листопада 1918 року - Хустська Руська Народна Рада, 8 грудня 1918 року - Свалявська Руська Народна Рада, 18 грудня 1918 року - Народна Рада в Сиготі ухвалили рішення про злуку з Українською Народною Республікою. 8 листопада 1918 року Руська Народна Рада в Старій Любовні (Пряшівщина - нині територія Словаччини) під проводом О.Невицького вирішила "злитися зі своїми єдинокровними братами в Україні". Лише Ужгородська народна рада залишалася вірною Угорщині. Пізніше, коли Пряшівщину окупували чеські війська, Руська Народна Рада в Старій Любовні (Пряшівщина) уже під проводом русофіла А.Бескида вирішила приєднатися до Чехословаччини. При цьому жодна з Народних Рад навіть не розглядала можливість створення самостійної держави й жодна з них не наголошувала на окремішності русинів. На початку ХХ століття вище зазначені Народні Ради виражали інтереси населення - кожна своєї околиці й з їх рішень можна зробити висновок, що практично все корінне слов'янське населення Закарпаття прагнуло ввійти до складу України.
Невдовзі Всенародний Конгрес у Хусті 21 січня 1919 року виніс рішення: «Всенародний Конгрес угорських русинів з дня 21 січня 1919 року ухвалює з'єднати комітати: Мараморош, Угоча, Берег, Уг, Земплин, Шариш, Спіш, Абауй-Торна з Соборною Україною». Представники Всенародного Конгресу передали своє рішення Президентові Західно-Української Народної Республіки. Коли ж стало зрозуміло неможливість створення незалежної української держави, лідери закарпатських українців вирішили приєднатися до Чехословацької Республіки, причому чеські політики наголошували на тимчасовості входження Закарпаття під назвою Підкарпатська Русь до складу ЧСР. У чехословацький період рух за соборність українських земель лише посилювався. Незважаючи на репресії з боку влади, населення продовжувало обстоювати ідею української державності. Кульмінацією цих прагнень стало проголошення Карпатської України 15 березня 1939 року в умовах політичного розпаду Чехословацької Республіки.
Березнева 1939 року фашистсько-угорська окупація Карпатської України придушила паростки українського державотворення на Закарпатті, але не змогла знищити прагнення об’єднатися з Україною, яке було реалізоване 26 листопада 1944 року на І з'їзді Народних комітетів Закарпатської України, який ухвалив «Маніфест про возз'єднання Закарпатської України з радянською Україною». 1 грудня 1991 року близько мільйона закарпатців (92,5% від усього населення) проголосували за підтвердження державної незалежності України. При цьому слід зазначити, що цього ж дня в області не проводився референдум за проголошення автономії Закарпаття, як це неправдиво намагаються припіднести керманичі політизованих русинських організації. Свідомо замовчувати, що 1 грудня 1991 року, разом зі всеукраїнським референдумом на підтвердження державної України, на Закарпатті було проведено місцевий плебісцит (опитування), організований прокомуністичною більшістю Закарпатської обласної ради (яка намагалась за московським сценарієм колишніх керманичів КПРС і КДБ СРСР закласти територіальні проблеми для молодої української державності, і на окраїнах колишньої радянської імперії породити територіальні автономії), з питанням про те, щоб Закарпатська область мала своє місцеве самоврядування та не була приєднана до іншої області України, що на сьогодні й забезпечується чинним законодавством України.
Зважаючи на вище викладене, провід Християнсько-народного союзу Закарпаття вважає за необхідне заявити, що діяльність та заяви лідерів так званого політичного русинства на Закарпатті, підтримуваного шовіністичними колами окремих угорських, чеських, словацьких чи російських націоналістичних кіл є такими, що спрямовані на розкол єдності української нації та українського громадянського суспільства, несуть загрозу територіальній цілісності України і породжують нездорові процеси національного протистояння. Одночасно з цим, провід ХНСЗ наголошує на тому, що корінне (автохтонне) населення Закарпатської області України, у своїй абсолютній більшості (понад 80%) вважає себе українцями за національністю та засуджує антинародну та антидержавну діяльність «політичних русинів».

Рейтинг: 
Загрузка...