Крематорії при ужгородських гастрономах

Ми пам’ятаємо обласний центр Закарпаття місто Ужгород чистим і охайним християнським містом, а зараз часто біля звичайних гастрономів зустрічаються натовпи напівбожевільних сатаністів, неандертальців.

Побачити п’яного на вулиці раніше було великою проблемою. Коли ж такий зустрічався — то викликав загальний осуд. Нині ж, у звірячому прагненні до надприбутків, нормою життя стали “розливочно-розпивочні” відділи при гастрономах, через які потічками і ріками струменить не тільки первак, але й конкретний отруйний “лівак”. Горе-бізнесмени, котрі передчасно кладуть у могили психологічно слабких перед незворотними, але досить химерними українськими змінами простих закарпатців, у своєму тваринному прагненні до безкінечної наживи, накопичення нерухомості в незбагненних для здорового глузду масштабах, не спиняються навіть перед святим, і деколи займаються підкупом малоімущих з числа працівників міліції, СБУ та прокуратури. Принаймні, якщо це не відповідає дійсності, патякають про це на всіх перехрестях: багатство, збудоване на людському горі, затуманило їм диявольський розум навіть перед лицем Бога нашого. Я можу проілюструвати “кишеньковість” правоохоронців хіба одним моментом, бо в корумповані схеми Закарпаття влазити не хочу. Мені досить того, що я маю. Бо це — по-християнському. А цим звірством хай займається європейська організація “Репортери без кордонів”.

Один із таких тіньових господарів нашого “маленького міста” (про “маленькість” його він натякав мені кілька разів, аби я злякався, що я і зробив. — АВТ.) дійшов навіть до того в демонтрації своєї всемогутності, що під час перевірки мною, нещасним бідним журналістом, тривіальної скарги від його колишнього співробітника щодо ухилення цього вельми успішного підприємця від сплати податків в особливо великих розмірах, що тримав поряд із приміщенням, де ми всього кілька хвилин розмовляли, двох міліціонерів. Про це потім, сміючись, розповідали всім працівники гастроному. Звідси й береться в свідомості нашого народу ідея, я би сказав, такої собі побутової корумпованості області. Яка, мовляв, закарпатська міліція: напоїш у гастрономі — і журналіста, і депутата задавить!

Люди, Майдан не закінчився! Він ось у цих гастрономах, де гублять вашого брата-русина. Киньте у ці відділи по гвоздиці, як на могилу. Вони мають зникнути з лиця землі. Ужгород має стати порядним. Несіть списки невинно убієнних лівою горілкою в церкви. Дорогі священики, отче Сидоре та церковнослужителі інших конфесій, виступіть проти нелюдів, які в погоні за Золотим Тільцем викинули дияволу свою душу.



Втім, не будемо про них. Послухаймо простих людей.

Андрій КАНЦЛЕР, художник:

— Прийшов якось в один із гастрономів купувати коньяк, а там біля прилавка — обличчя сині. А я “Тиси” хочу. До дівчини ж на побачення йду. Бачу, що мені просто доведеться прориватися через заслон осіб із синіми обличчями і каламутними очима. При наближенні моєму, вони і так зразу винюхали з мене весь дезодорант, забили його запахом тухлих оселедців, невипраних шкарпеток, нечищених зубів і немитих вух.. А також штанів, які пахнули випадково випущеними екскрементами. Я уявив себе в ролі пришельця до своєї пасії у вигляді такого собі людиноподібного презерватива, наповненого екскрементами. Така роль до душі мені не прийшлася. Тому довелося поставити цим “милим” людям сім по 25, щоби вони тільки зійшли з моєї дороги. Та і так я потім заскочив у хімчистку, а після того купив два флакони одеколону і дезодорант. Та в підсвідомості цей запах і далі переслідував мене. І досі я не впевнений, до кого наступного разу потраплю — до свого “потятка” чи мене виведуть з гастроному безстатеві істоти… Я перестав вживати горілку, боячись цього. Ця прозора рідина почала асоціюватися в мене з антисанітарією, розведеною в гастрономах Ужгорода. І взагалі, чому я повинен купувати продукти під звуки харкання, шмаркання, запах дешевих цигарок? Нащо нам низькопробні дегустаційні зали при гастрономах з “лівими” напоями, де не один загубив або печінку, або й життя?



Василь КОВАЛЬ, будівельник:

— Наливають в гастрономах і овочевих магазинах, не показуючи етикеток, під прилавком. Просиш “Немиров”, а тобі наливають щось, що ти пак говориш: “Ніколи не буду таку гадость пити!” Від цього, зрештою, страждає не тільки рядовий ужгородець, але й виробник. І замість закарпатського коньяку тобі можуть таку паскудь налити, що будеш плюватися в бік знаменитих закарпатських марок. Я просив би всіх гостей області, якщо наших міських “батьків влаштовують такі відділи, побувати в алкогольних відділеннях гастрономів.



Степан ТУРОВЦІЙ, співголова Товариства угорської інтелігенції Закарпаття:

— Я двома руками голосую за закриття цих уособлень зла в нашому житті. Хай там продається тільки кава, як у “Меделіні”. Це личить гастроному. Але ніяк не підходить для культурного цивілізованого закладу, аби там була “розливочна”, “рюмочна” для сумнівних осіб, котрі поскоріше захотіли покінчити зі своїм життям.



Мирослав СЕГЕДІЙ, голова обласної організації партії “Трудова Україна”:

— До речі, СБУ могло би з цим поборотися, а не лише з русинством. Адже в споюванні народу в радянський час звинувачували царат, а нині воно проходить у великих масштабах, за підтримки деяких осіб у владі та правоохоронних органах, у нашій незалежній державі. Це є свого роду антидержавним заколотом на теренах України.



Вікторія САБУРОВА, бухгалтер:

— Деякі гастрономи треба обходити десятою дорогою, бо там, охмурені поганою горілкою, на тебе можуть напасти.



Аркадій ЗАМЛИНСЬКИЙ, педагог:

— Подальша підтримка цього алкогольного геноциду — ганьба всім нашим депутатам і меру. На другий строк йому нічого сподіватися. Він же — проти Бога!



…Ужгородець! Завітай в алкогольний відділ гастроному чи овочевого магазину! Півдеци — твій посильний внесок у власну погибель, а деца — внесок подвійний. Ідіть ліпше в ресторанно-революційний комплекс "Деца у нотаря"” Шкідлива дія спожитої паленки там нейтралізується позитивною дією революційних лозунгів. Завдяки цьому, з яким ти здоров’ям прийдеш — з таким і підеш. Тільки кишені будуть порожні.



Василь Зубач, простий християнин.