Криза влади чи криза довіри?
Протягом вівторка Ірина Геращенко встигла заперечити чутки про обговорення відставки Юлії Тимошенко або Петра Порошенка кілька разів. А надвечір з уст речника прозвучало ніким не очікуване резюме: «Кризи влади немає – відбувається її оптимізація». Лишимо на совісті прес-секретаря бажання приховати справжній масштаб розбіжностей, про який свідчить хоча б скасування програми зустрічей Тимошенко і Ющенко на найближчі дні та проведення екстрених консультацій протягом цілого робочого дня на найвищому рівні. Згадаймо, як все починалось…
«Ці руки ніколи не крали», - знамениті слова Ющенка під час виборчої кампанії у нашій наскрізь злодійкуватій країні стали неофіційним слоганом його команди. Бажав того чи ні Віктор Андрійович, але його обіцянки і його імідж проектувалися на усіх, хто стояв на трибуні поруч. Пам‘ятаю, як ми розповідали, що на Майдані працює «великий очищаючий душ» і навіть хабарникам проститься, якщо вони прийдуть туди і стануть на бік повсталого народу. Це починалось настільки романтично, що згодом у цю казку повірили навіть ті, хто її вигадав сам.
Втім, першим витверезником стала поява поруч з Президентом в. о. прем‘єра Миколи Азарова. Однак він прийшов на Майдан не каятись, але як державний муж, щоб стояти на рівних поруч із Ющенком. Вже тоді «Обозреватель» отримав кілька свідчень, що прохід Азарова на трибуну організував Червоненко. Різні люди розповідали, що перед тим Микола Янович нібито провів переговори з Петром Порошенком про свою участь в новому уряді. Їх бачили разом у Мандарин-плаза, хтось за сусіднім столиком також чув, як Петро Олексійович домовлявся про долю нового генерального прокурора, яким за кілька днів мав стати Піскун.
Тоді у цілій країні було важко вберегти таємницю, адже проти влади повстав весь народ. У тому числі офіціанти, водії мерседесів, особисті охоронники, - тому інформація про переговори за спиною народу швидко долетіла до преси. Втім, навіть надрукувавши, їй не повірили, подумали, що це «інформаційне сміття». Справжнє роздратування прийшло пізніше, коли протягом півроку журналісти різних видань отримували десятки сигналів про початок реставрації старої системи хабарництва на місцях, але у владі про це ніхто не говорив і, як виглядало, з цим ніхто не боровся.
Нам сміялись в лице, розповідаючи, як міліцію міста-мільйонера очолив вчорашній хабарник з столичного регіону. «І де ваш соціалістичний міністр, - питали мене, - Чому реформувати ДАІ поставили її начальника, от хіба може людина сама відрізати собі руку, яка бере?». Ми отримували сотні інформацій і тисячі фактиків, в яких нібито й не було криміналу, та зрозуміло, що він був прихований, а для здобуття доказів потрібна оперативно-розшукова діяльність.
Пізніше звинувачення стали звучати вагоміше. Втручання Олександра Третьякова у врегулювання бензинової кризи, коли до нього на килим викликались міністри, викликало нерозуміння – адже навіть за Кучми перший помічник, що мав би керувати секретарками і водіями, ніколи не забував свого місця. Тим більше дивно, чому людина, чий бізнес причетний до продажу бензину, займається заходами, що мають зменшити його ціну. Пізніше, коли прізвище Третьякова почало згадуватися у стосунку до різних приватизаційних скандалів, здивування змінило очікування. От зараз, думали ми, наш Президент прочитає ці статті і оскаженілі чиновники отримають по руках.
Прес-конференція Олександра Зінченка на коротку мить повернула журналістам довіру до влади. Хоч один наважився сказати все, як є – йому аплодували представники ЗМІ, дехто навіть стоячи, і це було прецедентом в історії незалежної України. Коли у крісло сів Порошенко, частина журналістів розвернулась до нього спиною і пішла геть.
Протягом усього вівторка ми чекали від Президента дій або принаймні заяви… але він сховався від преси. Замість Ющенка говорила його прес-секретар. Ну зовсім так, як у розмові з міністрами замість Президента говорив його перший помічник Третьяков, або секретар Раднацбезу Порошенко. Так де ж Президент? Чому він ховається від громадськості? Невже йому нічого сказати?
Вершиною театру абсурду став телефонний виступ пані Геращенко у прямому ефірі «5 каналу» у вівторок ввечері, де вона спробувала пояснити своє втручання у роботу Національної телекомпанії і телефонний тиск на Андрія Шевченка, який дав не такі коментарі (!) щодо відставки і звинувачень Зінченка. Невдовзі, напевно вже зовсім асоціювавши себе з Президентом країни, його прес-секретар розповіла про своє ставлення до ідеї Громадського телебачення в Україні.
Останні соціологічні опитування засвідчують різке падіння довіри до діючого Президента на тлі зростання довіри до Прем‘єр-міністра. Дехто не розуміє причин, адже рівень життя суттєво не покращився, а підвищення цін пожирає зростаючі доходи більшості громадян. На мій погляд, причина у тому, що Тимошенко не намагається замовчати те, про що Віктор Андрійович доручає говорити своїм чиновникам, помічникам та секретаркам.
І все ж таки Ірина Геращенко права – в Україні немає кризи влади, бо влада у нас все ж таки є. В Україні починається криза довіри до Президента, який мовчить і ховається від проблем.