Липовець в снігах потонув…

Але сподівається на весну, інвесторів, молоді квіти та підніжний корм, поки рання крумпля підоспіє. Такої краси ніхто не бачив, поки не пірнув у неї з головою. Після такого вийти з неї ну просто таки неможливо — затягує.

Знаєте, там у хащі в будь-яку пору року живе в наметі один хлопчина. Щось ніби їсть, але більше фотографує і йти звідти нікуди не хоче. Там його карпатська Шамбала і все. А люди, які не так сильно переймаються, просто підуть на гору, аби потім прийти ще. В долині теж комусь жити треба, ту ж крумплю садити, ходити на роботу, піднімати державу, що, як той п’яний, усе валиться на бік. "Балога, — говорять, — підніме..." Та сумнів учувається в тих словах. Місний, бізнесмен, а значить — корумпований. Насправді це не так — помаранчевий вітер вивіяв усі бізнесові думки з його голови, але людям з гори усе-таки видніше. Через те — сумніваються... Михайло Бескид полюбляє осідлати, майже за письменником Басарабом і його романом "Осідлані гори”, першу-ліпшу гору на вихідні разом із завзятою лижницею — донькою Інною. Михайло любить життя та Інну. Цим вони приємні для білого світу, що так і сипле снігом, але не холодить. Радість завжди урівноважує холод.



Василь ЗУБАЧ