Мощі Закарпатського апостола примандрували до його першої парафії

«Преподобний отче Алексію, моли Бога за нас!» Такими словами минулої п'ятниці, 21 жовтня, прихожани та паломники Хресто-Воздвиженського храму села Шипинки Барського району розпочинали свої молитви. Того дня у церкві відбулася святкова літургія преподобному Алексію Карпаторуському. А найголовніше — до храму привезли часточку мощів святого, канонізованого 4 роки тому. Тож церква у Шипинках стала єдиною на Вінниччині, де є його мощі. Цікаво, що Шипинки — перша парафія отця Георгія Холода. Тут він служить 8 років. А родом сам із Закарпаття, із села Іза-Карпутлаш — того самого, де у Свято-Миколаївському монастирі знаходяться мощі схиархімандрита Алексія Карпаторуського.

- Мабуть, це воля Божа, — зізнається отець Георгій, — що я неодноразово відвідував той храм і подумав — як було б добре, якби часточка того святого знаходилася тут, на Вінниччині. Коли я розповів про це владиці, митрополиту Вінницькому та Могилів-Подільському Макарію, він благословив цей задум.

За збігом обставин, усі присутні на літургії священики (12 отців, у т.ч. благочинний Барського району протоієрей Георгій) родом із Закарпаття.

Під час літургії о.Георгій познайомив присутніх у храмі з гідним подиву житієм святого. Виявляється, Алексій Карпаторуський (у миру Олександр Кабалюк, 1 вересня 1877р. — 2 грудня 1947р.) був одним з організаторів масового руху за відродження Православної Церкви на Закарпатті. Він відвідав багато монастирів. А будучи на Афоні, отримав від архімандрита Михаїла ікону Божої Матері «Акафістна» зі словами: «Прийміть цю ікону Божої Матері й відвезіть її до свого краю як благословення святої Афонської Гори».

Після цього він ще з більшою енергією став проповідувати святе Православ'я, роз'їжджаючи зі своєю «похідною церквою» із села в село. Тільки в селі Іза за один день він охрестив 200 дітей і причастив понад тисячу віруючих, а протягом двох наступних днів охрестив ще 400 селян із сусідніх сіл.

Усе це не подобалося владі, а тому на Алексія полювала вся жандармерія Австро-Угорщини. Втікаючи від переслідування, йому довелося виїхати до Північної Америки, де він пробув майже цілий рік. А тим часом у Австро-Угорщині розпочався другий Мараморош-Сиготський процес над «православними злочинцями». У тюрмі з підсудними поводилися дуже жорстоко: били, обливали холодною та гарячою водою і т. д. Три чоловіки, не витримавши катувань, збожеволіли. Багато хто пройшов «мученицьке дерево», але від православ'я не відреклися. Так, одинадцять дівчат таємно прийняли постриг і, побудувавши у лісі будинок, жили там як монахині. Жандарми, дізнавшись про це, розшукали їх і, зірвавши одяг, загнали у крижану воду, а потім кинули до в'язниці.

Коли Алексій дізнався про судовий процес над своїми духовними чадами із преси, вирішив добровільно повернутися до рідного краю й розділити з ними гірку долю. Його як головного «злочинця» засудили на чотири роки і дев'ять місяців тюрми та до стягнення чималого штрафу.

Після відбуття покарання в різних тюрмах Алексій повертається до служіння. Усі 20 монастирів на Закарпатті були зведені за його безпосередньою участю. Тож недарма його називають Закарпатським апостолом. Попри всі пережиті великі страждання і переслідування, архімандрит Алексій з Божою поміччю дожив до сімдесятирічного віку. Незадовго до смерті він прийняв велику схиму. Поховали преподобного Алексія на братському кладовищі поблизу Свято-Миколаївського монастиря в с. Іза.

А через півстоліття після смерті Алексія насельницям одного жіночого монастиря на Закарпатті, що поряд із селом Іза, почав снитися один і той самий сон. Ніби Алексій просив дістати його із землі, бо йому там важко. Він просився бути біля своєї пастви. У 1999 році архієрей прийняв рішення відкопати мощі. І дивна річ: коли могилу розкопали, монахи побачили, що труна, мантія, у якій був похований Алексій, а тим більше його тіло залишилися неушкодженими, хоча пробули у землі 52 (!) роки.

- І ось коли нетлінні мощі святого відкопали, — продовжує о.Георгій, — одразу сталося чудо: зцілився чоловік, у якого на шиї довгий час були пухлини і традиційне лікування не давало ніякого результату.

Був також унікальний випадок зцілення паралізованої жінки. У сні вона неодноразово бачила невідомого ченця, який казав, що їй необхідно поїхати у Свято-Миколаївський монастир на молитву. Яким же було її здивування, коли біля мощей в обителі, куди її привезли рідні, вона побачила фото схиархімандрита Алексія і впізнала в ньому ченця зі своїх снів. За 2 тижні ця жінка пересувалася без сторонньої допомоги.

Про молитовне заступництво та благодатну поміч угодника Божого свідчить і випадок з 11-річною дівчинкою. У неї були збільшені лімфовузли на шиї. Як лікар я розумію, що це ознака серйозного захворювання крові. Через декілька днів дівчинці мали робити операцію. Помолившись перед мощами преподобного Алексія, батьки та їхня донька з вірою в серці приложилися до них, і хвороба відступила.

Ці та інші свідоцтва благодатної допомоги через молитовне заступництво преподобного Алексія свідчать про те, що Господь ніколи не залишає Своїх вірних. Тому я щиро радий, що відтепер часточка мощів святого Алексія Карпаторуського перебуватиме і у нашому храмі. А часточка, як відомо, має силу усього тіла.



Інна ЧЕРВІНЧУК, "33-й канал"