Олександр МОРОЗ: Треба допомогти людям організуватися на захист своїх інтересів.
Про владу і компроміси.
Очевидно, не варто робити оцінку новій владі після 10-11-ти місяців її діяльності. Це був період її становлення, пошуку механізмів її здійснення, вибору пріоритетів тощо. Одне, що не викликає сумнівів - це влада з ліберальними, правими цінностями. Це ключове протиріччя для нас, і ми, як представники ідеологічної партії, компромісу тут не знайдемо. Він можливий на тих ділянках і в межах тих дій влади, котрі стосуються соціальних проблем: зростання зайнятості, зарплат, пенсій, захисту прав і свобод громадян, розвитку демократії, наведення законного порядку. Такий компроміс потрібен і для соціалістів, і для лібералів. І для суспільства, найперше.
Про розходження з лібералами.
Але є речі, де наші позиції розходяться. Наприклад, яка промислова політика в державі? Ми говоримо: "підтримка українського товаровиробника", а ліберали: "відкрити кордони". Яка аграрна політика? Наша позиція: "опора на крупнотоварне, сучасне, індустріалізоване виробництво". А що донедавна говорив попередній міністр економіки? - "Давайте будемо підтримувати дядька, який у себе в клуні буде вирощувати порося до 100 кг". Це діаметрально протилежні підходи. Хоч проти "дядька" ми нічого не маємо, та йдеться про стратегію. А ліберальна концепція веде до знищення певної галузі. Соціалісти підтримують ідею інтеграції промислового і аграрного капіталу з метою приросту сукупного продукту і вирішення багатьох соціальних, демографічних та інших загальнодержавних проблем. Лібералам же важлива конкретна прибутковість свого сектору бізнесу, а загальносуспільні цінності їх цікавлять мало. В бюджетній сфері ми передбачаємо потребу зростання рівня перерозподілу через бюджет ВВП, ліберали - навпаки, борючись при тому і проти збільшення соціальних видатків. Візьміть для прикладу фінансування норм Закону "Про соціальний захист дітей війни". 402 депутати голосували за нього. Голосували соціалісти, БЮТ і "Наша Україна". Бо це було перед президентськими виборами. Сьогодні позиції розійшлися, НСНУ голосує проти. Як це пояснювати? Звідти прем'єр, міністр фінансів, вони ж голосували за закон, будучи депутатами. Коли ми не голосуємо за бюджет, нас критикують, мовляв, ваш уряд, треба його підтримувати, поводитесь не коректно. А ліберали поводяться коректно, відмовляючись від своїх зобов'язань, викладених у законі?
Про міфи і обов'язок держави.
Треба забути міф про те, що багаті поділяться з бідними. Такого історія не знає (за окремими винятками, які лише підтверджують правило). Тільки держава може змусити багатого ділитися з бідним. Це її функція, яка здійснюється через бюджет. Візьміть проблему корупції. Можна вивісити сотні біг-бордів примітивного змісту: "Боремося з корупцією. Продали "Криворіжсталь", черга за НФЗ". Яке це має відношення до боротьби зі згаданим злом? А воно роз'їдає державний механізм. Корупція - це використання державних механізмів для задоволення приватних інтересів, як правило, у кримінальний спосіб. Можна якось пояснити суперприбутки деяких ПФГ, які на різниці між внутрішньою і світовою ціною збільшують свій капітал, розвиваючи сировинні експортні галузі. Але ніяк, окрім використання слова "ЗЛОЧИН", не можна пояснити витягування із бюджету коштів у вигляді незаконного повернення ПДВ. Цей грабунок сумірний із загальними видатками бюджету, він не може здійснюватися без "даху" високих посадовців. Так було при попередньому режимі. Так лишається, за великим рахунком, і тепер. Який засіб тут може бути ефективним? Відсторонення великого бізнесу від влади. Соціалісти вважають це ключовою умовою боротьби з корупцією. Ліберали на практиці підтверджують протилежне.
Про необхідний інструмент.
Ми пішли на співпрацю з лібералами, щоб врятувати державу, відкрити їй перспективу. Хто звинувачує нас у цьому компромісі, нехай уявить, що підсумки виборів 2004 року були б іншими. Де і хто нині був би? І де були б ті, хто "чомусь" легко ховаються від правосуддя за нещільним кордоном?
Однак, якщо компроміс є, то він має бути з обох боків. Особливість забезпечення такого компромісу полягає в тому, що ми, соціалісти, повинні змусити лібералів соціалізуватися в усіх згаданих (і не згаданих) аспектах суспільного життя. Але для цього потрібен інструмент, котрого у нас немає. Цей інструмент може вручити нам народ, виборці.
Про місцеві вибори.
Одним із важливих напрямків розвитку нової системи влади є організація справжнього самоврядування - серцевини політреформи. Ми будемо добиватися якнайшвидшого внесення змін до Конституції в цій частині, прийняття нових законів, що через реформу податкової і бюджетної системи, через управління комунальною власністю, розмежування юрисдикцій адміністративно-територіальних одиниць, через новий закон про місцеве самоврядування і ліквідацію в нинішньому вигляді держадміністрацій дозволить нарешті розкритися перевагам представницької влади на місцях. Дозволить громадянам відчути на практиці, що це влада їхня, що самі вони в державі чогось варті. Звідси і висновок: місцеві вибори для нас не менш (а може і більш) важливі, ніж вибори до Верховної Ради.
Про соціальні комунікації.
Концепція виборчої кампанії нашої партії базується на застосуванні соціальних комунікацій. Це не винахід для кампанії і не якесь особливе нововведення. Це демонстрація здатності партії, її окремих організацій та активістів розв'язувати великі та малі проблеми, що хвилюють конкретних людей.
Засвоєння технологій соціальних комунікацій було основним предметом дводенних семінарів, через які пройшли близько двох тисяч організаторів виборчої кампанії. Ви, очевидно, звернули увагу на те, що йшлося там не стільки про теорію, як про поширення існуючої у нас практики, як про необхідність у кожному реґіоні, населеному пункті, кварталі, будинку... знаходити приклади того, як треба дбати про інтереси людей. Масштаб справи при цьому значення не має. Можна згуртувати людей на захист їх права на працю і заробіток (як це було в Сєверодонецьку при конфлікті довкола комбінату "Азот") чи на впорядкування дитячих майданчиків у житлових кварталах (як це роблять в Одесі), на захист комунальних інтересів, проти підвищення цін і тарифів (як це уміють робити в Чернігові та Харкові) чи організувати масове висаджування дерев (досвід вінничан). Перепоховання загиблих, ремонт дахів і під'їздів, шефство над престарілими та інвалідами, захист зелених насаджень і дитячих майданчиків від ущільненої забудови, організація оранки городів (приклад дніпропетровців), забезпечення людей паливом, надання юридичних консультацій, створення соціальних центрів чи соціальних магазинів, організація спортивних гуртків та клубів, футбольних та інших змагань... Перелік можна продовжувати до безкінечності, бо нескінченним є коло інтересів і потреб людей. Все залежить від ініціативи конкретних партійців, від їхньої небайдужості.
Про те, що важливіше за благодійництво.
Одне, що важливо, - не треба підміняти соціальні комунікації соціальною допомогою чи благодійництвом. Треба допомогти людям організуватися на захист своїх інтересів. Це набагато вартніше, ніж будь-яке благодійництво, котре, окрім вдячності, у людей, що на собі його відчули, викликає і природні запитання: "Откуда дровишки?..". Ми - ідеологічна, не бізнесова партія, у нас немає, вибачте на слові, "дурних" грошей. Але у нас є тисячі і тисячі небайдужих людей. Вони здатні організувати інших на добрі справи. І це, повторю, вартніше благодійництва чи іншого виду допомоги.
Про захисний імунітет виборців.
У сенсі ефективності кампанії важливо зуміти донести до широкого загалу суть кожної справи, що зачіпає за живе людину. Робити це слід продумано, не нав'язливо, але не забуваючи, що інші цього за нас не зроблять. Телебачення, радіо, преса, приклади у виступах на зустрічах, поширення усної інформації, збір підписів напередодні запланованої справи і т.ін. - все це інструментарій для популяризації того, чим опікуються соціалісти. Щоб середній виборець міг зробити для себе висновок: це соціалісти роблять, не будучи ще при владі, наскільки більше вони змогли б, якби їм владу передати.
Така робота незрівнянно вартніша біг-бордів, наметів, листівок, спецвипусків газет, рекламних роликів, буклетів про партію в запитаннях і відповідях та іншого добра, до якого у виборця вже виробився захисний імунітет.
Про подолання стереотипів.
Ми не робимо таємниці із технології соціальних комунікацій. Врешті, нехай усі тим займаються - людям буде користь. Річ у тому, що інші тим займатися не можуть. У одних партії слабкі, в інших - вони за визначенням не партії. А головне - це провідна, саме програмна установка соціалістів. Більше того, це суть партійного життя в період між кампаніями. Щоб не виникало запитань: а чим зайняти членів партії у, так би мовити, міжсезоння? Щоб подолати стереотип, засвоєний багатьма від традицій КПРС, коли багато низових ланок партії свою участь у партійному житті вбачали в обговоренні надісланих запитань та ініціатив і голосуванні за їхнє схвалення. Все інше робилося по лінії владних структур, бо в однопартійній системі партія сама була владним інститутом. Тепер же ситуація принципово відмінна, авторитет в народі може мати лише партія, котра живе його турботами, котра щодня своєю позицією, конкретними справами доводить - вона живе для народу і є його невід'ємною, кращою часткою.
Про особливість агітації соціалістів.
Особливість нашої пропаганди і агітації під час кампанії полягає в тому, що ми не збираємося займатися дискредитацією конкурентів. Ми пропонуємо Україні свою позитивну програму. Ми - партія послідовна і постійна в своїх намірах. І саме тому розраховуємо на підтримку народу, який стомився від напруги, штучної радикалізації позицій різних політичних сил, котрі забувають про свої обіцянки, здобувши владу. Ми ж - партія від народу і для народу. І влада нам потрібна для того, щоб підпорядкувати її народу. Ми доводили це багато років і сподіваємось, що наша практична діяльність є найкращим аргументом для виборців. Аргументом на користь Соціалістичної партії України.
Про простий шлях біг-бордів і містечковий патріотизм.
Ми створили систему, вона обов'язково дасть результат. Важливо не зіпсувати її "поліпшеннями" під впливом якого-небудь залученого політтехнолога чи за власною ініціативою. Простіше, скажімо, поставити біг-борд з портретом керівника кампанії, ніж організувати приведення в порядок дитячого майданчика та поширення про це продуманої інформації. У першому випадку собі приємно: видно, на що кошти потрачено, є чим прозвітувати перед перевіряючими і взагалі "не гірше, як у людей". А що ми не можемо (і не повинні) конкурувати з фінансово необмеженими партіями, що не повинні виставлятися на "ярмарке тщеславия", що люди саркастично сприймають політичну рекламу подібного змісту - це декого не цікавить. Те ж саме стосується змісту місцевих газет. Замість поширення в них місцевого матеріалу на злобу дня, такого, що турбує людей і формує у них враження про кандидатів до відповідних рад від нашої партії, там часом побачиш величезні передруківки з Центру або ж самозвіти партійних осередків (з невдалими портретами партійних вождів), не цікаві навіть членам партії. В окремих випадках ми забороняли суміщення посад секретарів обласних комітетів з посадами редакторів газет і це, що характерно, відразу позитивно відбивалося на якості наступних номерів. У деяких випадках наші зауваження не знаходили відгуку. Хочу попередити: при повторенні подібного будемо звільнятися від людей, уражених містечковим патріотизмом.
Про соціалістів у владі.
Окрему роль відведено соціалістам, що представлені у владі, - міністрам, керівникам держадміністрацій тощо. Вони не повинні і не будуть займатися безпосередньо агітацією. Їхня агітація - конкретні справи. З іншого боку, роз'яснюючи людям свою позицію, вони не повинні соромитися свого членства в партії, нагадуючи про це і собі. Кажу це для того, щоб усі ми усвідомлювали істину, яку відображатиме нова система влади і нова виборча система: партія рекомендує людину у владу, партія за неї відповідає і їй допомагає, партія контролює її діяльність і при невідповідності її роботи програмі партії та інтересам суспільства може її відкликати з посади у виконавчій владі.
Про вирішальний етап.
Ми вступаємо у вирішальний етап утвердження партії як основи майбутньої політичної структури суспільства. Ми маємо змогу і зобов'язані своєю присутністю у владі, своїми владними можливостями зробити вирішальний внесок у поліпшення рівня життя українського народу, в розвиток демократії, в утвердження прав і свобод громадян України, у зміцнення міжнародного авторитету нашої держави. Цей шанс ми виборювали багато років, знаходячись в опозиції. Ми зробили вирішальний внесок в усунення авторитарного режиму, у проектування нової системи влади. Тепер ми зобов'язані на практиці довести переваги нової демократичної системи.
І ми це зробимо. Це потрібно не тільки нам, це потрібно суспільству і кожній людині. Це потрібно Україні.