Прораб історії Закарпатського краю

Омелян Довганич — конкретний. Таким і потрібно бути, на мою думку, історику. Біобібліографічний покажчик про нього впорядкував такий же працелюб у фольклорі та літературознавстві Іван Хланта, і видав нещодавно у видавництві «Гражда». Наче епіграф приводяться під портретом героя видання його слова: «Я працюю і в суботу, і в неділю. На столі у мене завжди завдання: на день, місяць, рік. Дай Боже здоров’я, щоб я встиг зробити те, що запланував — зокрема заповнити «білі плями» в історії краю…»І насправді, можу підтвердити, що сам готував ще у вісімдесятих роках публікації О.Довганича під рубрикою «Білі плями» в обласній газеті «Молодь Закарпаття», де мав тоді щастя працювати. Цей серйозний чоловік був одним із перших, хто не боявся називати речі своїми іменами на відміну від істориків, які творили історію не об’єктивну, а таку, яка була потрібна існуючим «вершникам суспільства». Через те багато в чому вся українська історія перетворена в перегній цитат і брехні.

В біобібліографічному покажчику «Омелян Довганич (друге, доповнене видання)» зібрано окремі видання, рецензії на них, публікації історика-краєзнавця та літературознавця у періодичній пресі, тематичних збірниках та літературу про його життя і творчість. Матеріал у бібліографії подано станом на 3 березня 2005 року.

— Омеляну Довганичу — 75! — говорить упорядник І.В.Хланта. — Вік вимагав підсумування його життєвого і творчого шляху та оцінки зробленого протягом тривалого часу. І за роки незалежності України Омелян Довганич напрочуд наполегливо попрацював у науковому плані, спромігся за цей час написати, опублікувати та упорядкувати декілька десятків монографічних праць та унікальних збірників документів з історії Закарпаття періоду Другої світової війни, визволення і возз’єднання краю, висвітлив повоєнні репресії закарпатців, щоби ліквідувати численні «білі плями» в регіональній історії.

Була видана «Книга Пам’яті Закарпатської області». Активним збирачем архівних документів про полеглих воїнів, підпільників і партизанів, одним із авторів текстової частини був О.Д.Довганич. Про значущість цієї роботи яскраво написав доцент кафедри нової і новітньої історії та історіографії Ужгородського університету Микола Олашин в газеті «Новини Закарпаття»: «Після прийняття рішення про підготовку і видання Книги Пам’яті, Омелян Довганич затверджується заступником голови обласної редколегії. І з цього часу розпочалася копітка праця в архівах — Міністерства оборони Російської Федерації у підмосковному Подольську, військово-історичному у Празі (Чехія), вивчення особових справ чехословацьких воїнів у Трнаві (Словаччина). Разом з іншими дослідниками виявив тисячі закарпатських добровольців як Червоної армії, так і Чехословацького армійського корпусу, у тому числі і тих, що загинули в боях. Крім цього, значна робота була проведена по виявленню загиблих підпільників і партизанів. Результатом пошуків стала публікація серії статей в обласних газетах, на які одержано багато листів і відгуків.»

«Він повертає імена тим, з ким історія обійшлася несправедливо, чия доля була скалічена різними режимами. І першою великою справою на цьому шляху історика-дослідника, як сам вважає, був пошук і встановлення істини про рідного батька», — напрочуд промовисто написав про Прометея крайової історії відомий журналіст Василь Комарницький у газеті «Ужгород».

А на завершення цього відгуку на вельми потрібну книгу про славну людину можна навести цитату з листа до нього від репресованого за нелегальний перехід радянсько-угорського кордону в 1940 році Михайла Михайловича Борки після прочитання книги О.Д.Довганича «Закарпатські добровольці»:

«Омеляне Дмитровичу, за Ваш титанічний труд і якщо дозволяє Ваш сан і з Вашого дозволу хотів би з Вами викурити закарпатську піпку подяки, вихилити виноградівський кришталевий келих, наповнений бальзамом Борки — еліксиром молодості.»



Василь ЗУБАЧ, м.Ужгород