ЧитаютКомментируютВся лента
Это читают
Это комментируют

Русинська терра інкоґніта

    21 февраля 2019 четверг
    Аватар пользователя uzhgorod

    Нижній Земплин – русинська терра інкоґніта в сусідній із Закарпаттям Угорщині. Тут пройшла міжнародна наукова конференція, присвячена творчості поета Юлія Ставровського-Попрадова. Від обласного центру Закарпаття м.Ужгород ці території знаходяться на відстані у кілька десятків кілометрів, але більшість корінного населення сучасної Закарпатської області навіть не підозрює про їхнє існування, як і про те, що до цього часу тут у невеличких селах, розкиданих у гірській місцевості, збереглося русинське населення. Назву історичного реґіону Земплин пересічний житель Закарпаття пов’язує зі Східною Словаччиною. Але у даному випадку йдеться про Угорщину, її північно-східну частину, так званий Земплені гедьшіеґ (Земплинські гори).

    Група учасників конференції (зліва направо): Т.Попович, Г.Бескид, Л.Ільченко, М.Мальцовська, С.Конечні.
    Група учасників конференції (зліва направо): Т.Попович, Г.Бескид, Л.Ільченко, М.Мальцовська, С.Конечні.

    За часів Австро-Угорщини ці території були на шляху залізничного сполучення Чоп–Будапешт. Поїзд, що вирушав з Чопа, уже за годину прибував у місто Шаторальяуйгей. Далі, ще через кілька кілометрів, робив зупинку у м.Шарошпоток. Після Першої світової війни ці землі пошматували державні кордони і район перетворився на глибоку провінцію. Відтепер поїзди з Чопа у напрямку Будапешта йдуть не по прямій лінії, а в об’їзд, через Ніредьгазу. Щоб відвідати Нижній Земплин, подорожуючому ужгородцю сьогодні доведеться проїхати залізницею Угорщини майже 200 кілометрів, з кількома пересадками.



    Історична довідка: Історичний реґіон Земплин за часів єпископа Андрія Бачинського (1732 – єп. з р.1773 – 1809) був одним із 13-ти комітатів, які в межах Угорщини знаходились під юрисдикцією Мукачівської греко-католицької єпархії і об’єднували всіх русинів Угорщини. Спочатку у зв’язку з виокремленням із Мукачівської єпархії Пряшівської греко-католицької єпархії у 1818 році Земплин було поділено на дві частини: більша частина Земплину підпала під юрисдикцію Пряшівської єпархії, а Нижній Земплин залишився у складі Мукачівської єпархії. У 1912 році у зв’язку з виокремленням із Мукачівської єпархії Гайдудорогської єпархії церковні приходи Нижнього Земплина віднесли до цієї щойно заснованої єпархії. У 1918 році Земплин як цілісна історична територія остаточно перестав існувати – його пошматував державний кордон між Чехословаччиною та Угорщиною.



    Шаторальяуйгей та навколишні русинські села



    Учасники наукової конференції розпочали програму з відвідин греко-католицької церкви св.Миколая у містечку Шаторальяуйгей. Активно сприяв цьому священик церкви, декан-парох о. Йосиф Дам’янович, який люб’язно позгодився провести екскурсію. Він також ознайомив присутніх з церковними книгами та рукописами, які зберігаються в архіві парохії. (Про це далі.) Треба відмітити, що церква кам’яна, побудована у 1738 році. До цього у місті була дерев’яна, але, зі слів о.Дамьяновича, вірники не могли відвідувати церкву, оскільки ці землі були передані католицькому ордену павліканів. У 1697 році, на скарги вірників, князь Трансільванії Ференц Ракоци ІІ дозволив прихожанам побудувати нову церкву, але не на центральній вулиці, а на бічній, у 50-60 метрах від центральної та посеред виноградників.

    Церква справляє враження величної споруди. Побудована на схилі гори, вона добре проглядається з центральної вулиці, ніби нависає над нею. Величі церковній споруді додає й висока вежа, побудована у 1777 році. Секрет тут криється у вдало знайдених пропорціях висоти вежі до довжини церкви (ці відстані однакові) та у майстерності її будівельників. Церква неодноразово горіла, але ікони вдалось вберегти. Вони виконані на високому художньому рівні у 1750 році іконописцем на прізвище Сейчі, який учився у Відні. Пізніше, вже під ці ікони, було замовлено й іконостас, бездоганно виконаний майстрами з Галичини. Підписи на іконостасі виконані церковнослов’янською мовою. Все це добре збережено й утримується в належному стані.

    Нині у місті на майже 20 тис. населення 2600 вірників греко-католицької церкви. Отець Дам’янович (його прадід теж був священиком) з 1995 року є деканом, оскільки, окрім міської церкви, служить у двох сусідніх селах. Всього у його деканаті (місто та два філіали) 3068 вірників.

    У цьому регіоні більшість складають римокатолики, далі – реформати (кальвіністи) і тільки на третьму місті греко-католики. Правда, до Другої світової війни, значний відсоток населення складали євреї. Їх було навіть більше, ніж греко-католиків, але вони були винищені під час Холокосту. Про цю громаду сьогодні нагадує тільки старий єврейський цвинтар.

    Миряни греко-католики спілкуються тільки по-угорськи, і служба відправляється угорською мовою, хоча по селах люди старшого віку ще говорять „по нашому” (тобто по-русинськи). Від недавна відбуваються й позитивні зміни. Так, 8 грудня 2005 року вперше за останні роки у церкві Шаторальяуйгей пройшла Служба Божа на церковнослов’янській мові, яку провів священик із Пряшева. Тоді ж почули вірники й церковнослов’янський спів у виконанні хору з Пряшева. Взагалі, за останнім переписом 2001 року в Угорщині задекларували себе греко-католиками 260 тисяч осіб, переважна більшість яких є жителями суміжних із Закарпаттям жупаній.

    Сталінський тоталітаризм теж негативно позначився на процесах асиміляції корінного русинського населення у цьому краї. Щоб не було територіальних претензій з боку СРСР, місцеве населення угорською владою відразу після війни було атрибутовано як словацьке. Пізніше по селах відкрили словацькі школи, а у 1960 році у Шаторальяуйгей відкрили основну словацьку школу (гімназію) з інтернатом, де продовжували навчання юнаки й дівчата з навколишніх русинських сіл, поступово оволодіваючи державною угорською та словацькою мовами та забуваючи свою рідну – русинську. Серед випускників цієї гімназії русинська поетеса Юдіта Кіш – нині голова русинської самоуправи Будапешта, відповідальний редактор часопису „Вседержавный русинськый вісник”. А також колишній член Світової Ради Русинів в Угорщині, поет Ґабріел Ґаттінгер-Клебашко, у якого я знайшов овіяний великим смутком вірш-мініатюру „У серцю Европы”:



    Сьме ги Курды

    у серцю

    малой Европы

    перед порогом

    ХХІ. сторіча.




    У живописних Земплинських горах ще збереглись русинські села. Насамперед, це с.Комловшка. Нещодавно тут вдалось відкрити першу в регіоні русинську школу, в якій вчаться всього 12 дітей. У селі народилась поетеса Юдіта Кіш. У 1999 році вона видала в Будапешті нову поетичну збірку. Одна з поезій („Дома єм…”) присвячена рідному селу:



    Зась ту єм, родна земля,

    мій валал Комлошка.

    Як ся маш, одколи

    єм тя не виділа?

    У тобі ся чую файні,

    красше блищать

    ту ай звізды.



    Погласкаш ня

    чістим воздухом,

    силы даш

    вітцёви, мамі, нам

    і ту жыючим русинам.




    Цікаві відомості про русинські села зібрав д-р Ласло Шошварі. Як можна довідатися з його інтерв’ю, опублікованого на сторінках „Вседержавного русинського вісника” (2001.- № 9, с.4; № 10, с.4), у селі Башко (воно знаходиться на невеликій відстані від Комловшки) люди привітні та набожні. Ще донедавна зустрічним на вулиці кланялися, як у нас звично: „Слава Ісусу Христу!”. Церква тут побудована у 1790 році.

    На березі Бодрога, у низині, лежить село Вийґардов. У 1950-і роки на місцевому цвинтарі на могилах ще можна було побачити багато надписів на кирилиці, але сьогодні цього вже немає. Церква тут з ХVІІІ століття, надписи на іконостасі всі на церковнослов’янській мові.

    Якщо йти з боку Гернадської долини, то проходиш селами Пере, Обоуйсантов, Болдоґкевваролья и Модьорошка. У селі Болдоґкевваролья церква Різдва Пресвятої Богородиці, з 1762 року. А Модьорошка має церкву, яка побудована у 1862 році і освячена на честь Петра і Павла. Це вже четверта церква. Від попередніх збереглися звони з першої половини ХVІІ століття та ікона Марії з церковнослов’янським підписом.

    Над самим Шаторальяуйгеєм розташовані села Рудобанячко, Олшовгермец, Міковгазо, Філкегазо та ін. У селі Рудобанячко зберігається документ приблизно з 1700 року, який можна вважати русинським мовним пам’ятником. У Земплинському архіві у м.Шаторальяуйгей ми поцікавились, чи можна по стародавніх документах уточнити, які прізвища були в с.Рудобанячко. Документ за 1774-й рік подає список жителів цього села: Мишанич, Боднар, Горкаді, Демко, Югас, Хвинко, Молнар, Левко, Лендєл, Варга, Караш, Скибяк, Шурда, Москай, Данчо, Дудаш... (IV. 1001/b. Karton 112). На жаль, жителі села сьогодні помилково твердять, що вони за національністю – словаки. Дещо кращою є ситуація у селах Міковгазо та Філкегазо. Села зберігають русинський дух, хоча у ХХ столітті Віфлеємське дійство на Різдво тут грали вже по-угорськи. Пам’ятним для Міковгази залишилися 1960-і ріки минулого століття. Тоді Угорське радіо включило у свою програму Бетлегемську виставу з цього села, а на початку радіопередачі в ефір звучали по-русинськи традиційні вітання: „Христос рождаєтся!” – „Славіте єго!”.



    Чи говорив Ференц ІІ Ракоци по-русинськи?



    Серед рукописних книг на фарі о.Дам’яновича нашу увагу привернула дещо звужена за формою багатосторінкова рукописна книга „Граммоты или начертанія оусопшихъ о них же поминанія творимъ въ храмђ Ш.А.Оугелскомъ». Іншими словами, це списки колишніх благодійників та прихожан шаторальяуйгельского греко-католицького храму, за яких під час служби Божої слід згадати священику. Склав пам’ятну книгу парох цього храму Фома Фесторій у 1877 році. Фома Михайлович („благочинний церковного округа Ш.А.Уйгельского”), окрім іншого, у свій час був відомий як дописувач до першої ужгородської газети „Свђтъ” (1867–1871), на сторінках якої інформував читачів про співіснування русинської та угорської громад міста. Згадувана рукописна книга побудована так, що на кожній сторінці вказується одне прізвище усопшого, а нижче перераховуються імена багаточисельної родини, яка замовила службу. Цінність книги у тому, що по ній можна легко встановити, носіями яких прізвищ були греко-католики цього земплинського міста у другій половині ХІХ століття, якими були їх імена. Гортаючи сторінки швидко переконуєшся, що у переважній більшості прізвища вірників греко-католицької церкви – русинські: Боднар, Кирик, Шишка, Трохан, Шимко, Гайдош, Ковач, Татарка, Полонинський, Фесторій, Товт, Андрійцьо, Данчо, Шульовський, Вижолі, Буковський, Гамар, Сюч... Й імена наші – Андрій, Юліян, Иоан, Йосиф, Петро, Михаил, Николай, Ґеоргій, Анна, Єва, Марія...

    Книга поділена на три частини (подаємо в оригіналі): 1. Вђчно оучрєждєныя Грамоты: Годовщина нєизмђнимая, лихва платится єжєлђтно; 2. Граммоты приказавшихъ намъ молитися о оусопшихъ Ш.А.Оуге[л]скихъ и єжєлђтно дающихъ возмеждія; 3. Грамм[оты] Боршанскихъ оус[опшихъ].

    Не менш цікавою є інформація, що знаходиться в іншій рукописній книзі, написаній по-угорськи. Ця книга теж має пряме відношення до шаторальяуйгейської церкви. Передамо зміст титульної сторінки:



    A Sátor Alja Ujhejyi

    Gorog Szertartásu Katholikus

    Egyház, Lelkészet, Énekkészet (?),

    Iskola és Tanitóságnak

    1880 évi




    Leltára



    Az egyház – község

    a) a sátor–alja-ujhelyi anyaegyház,

    b) a borsi leány egyházból




    З угорської мови це перекладається так:

    Шаторальяуйгейської

    католицької церкви грецького обряду,

    парохії, парохії-філіалу, (?),

    школи і вчительства

    інвентарний опис

    з 1880 року

    парохія:

    а) шаторальяуйгейська церква

    б) церква-філіал у с.Борші




    Як бачимо, йдеться про детальний опис усього майна церкви, а також майна церкви-філіалу (дочірньої церкви) у селі Борші, яке знаходиться на відстані 5 кілометрів від міста Шаторальяуйгей.

    Про це село Borsi (Borsa, нині у Словаччині) варто згадати окремо. Саме в ньому народився у 1676 році один із найвідоміших угорських діячів – князь Трансільванії Ракоци Ференц ІІ. Тобто, керівник найбільшого антигабсбургського повстання в Угорщині Ракоци народився у селі, жителями якого („боршанскими” жителями) були, між іншим, греко-католики, літургійною мовою в церкві села була старослов’янська мова, і прізвища у вірників були русинські! При цій інформації чомусь виникає закономірне запитання: якщо Ракоци жив у русинському мовному оточенні, то чи володів він, і наскільки добре, русинською мовою? І якою мовою він спілкувався з русинськими куруцами – найвідданнішими вояками (“gens fidelissima”) його повстанського війська? (У найавторитетнішому дослідженні-карті з росселення карпатських русинів, автором якої є канадський вчений П.Р.Маґочій (1996), село Борші як село з русинським населенням не згадується).

    У самого Ракоція (у „Памнятках”) є опис про те, як він повертається з Польщі на Підкарпаття, щоб очолити повстання. Тут знаходимо такі спогади: „Привюз им ся до Сколе. На гір за прибытя моє єден добрый стареґа на имня Каминськый Петрунь – гумен тутишнёго монастиря, котрый ня у дітстві на руках носив быв – слызами радости залляв ся и не муг ся на ня доста наникати, допровожовав ня онь до границї. Начим гвари пуйшли у князюстві мункачськум за прихуд муй, представити собі не мож, из яков усиловностёв и радостёв горнув ся идо мні наруд... Тоти люде из дітьми, из жонами приходили и щи здалеку, мене уздрівши, на коліна ставали и руськым обычаём крест метали...” (переклад І.Керчі). Можливо, наступні дослідження дадуть остаточну відповідь на питання, чи знав Ракоци русинську мову?

    Вищезгадуваний інвентарний опис („Leltára...”) не нумерований. На одній зі сторінок під розділом „Церковні книги” („Egyházi könyvek”) міститься інформація про наявність у церкві книг. Навіть попередній огляд свідчить про добру вкомплектованість церкви книгами й про їх цінність. А вже той факт, що ці книги були у вжитку місцевих священиків, переконує в глибоких слов’янських і церковнослов’янських традиціях Нижнього Земплину. Так, у користуванні священика були: „Служебник”, три примірники, один з яких новий, виданий у Львові та подарований Александром (Шандором) Негребецьким, два „Евангелія”, одне видане у Львові 1690 року, а друге у Почаєві 1759 року. Тут же зазначено, що нова оправа була виготовлена у Бейчу 1862 року та коштувала 100 форінтів (?). Витрати взяли на себе дарителі, перелік яких у цій книзі вміщено на окремому аркуші. Був у священика також „Требник”, чотири примірники, конкретно це книги, видані у Львові (1862-го р.) і Почаєві (1786-го р.).

    Також у дяка зберігались книги: „Часослов” (львівське видання з 1692 року), два „Псалтирі”, (один з яких виданий у Почаєві у 1750 році), два „Апостоли” (Львів, 1666 р. та 1785 р.), два „Октоихи” (без року, львівське та почаївське видання), два „Трифологіони”, видані у Львові 1694 року, один „Ірмологіон” (Почаїв, 1794), одна „Тріодь постная”, видана у Москві та дві книги ”Тріодь цветная” невідомо ким і коли видані.

    Крім того, у дяка було видання, як тут зазначено, подібне до книги Рошковича (Roskovics féle) – якийсь угорський пісенник. Було також якесь старовинне видання „Песни на праздники”, подароване колишнім уйгельським учителем Яношом на прізвище Владимир (Wladimir János). Місце видання останьої книги нам атрибутувати не вдалося.



    Шаторальяуйгей чи Подшаторський Угель?



    Цікаву деталь про слов’янське коріння міста Шаторальяуйгей знаходимо у русинського історика та письменника ХІХ століття о.Анатолія Кралицького (1835–1894), який також є уродженцем Земплинської жупи, щоправда, її північної частини. Посилаючись на історичні джерела, він висловлює твердження, що місто заснував (можливо, розбудовував? – В.П.) Федор Корятович, князь литовський. Так, у часи Кралицького у місті ще зберігалась будівля церкви, заснованої Корятовичем, а вулиця, де вона знаходилась, навіть по-угорськи зберігала слов’янське звучання – „Cerkov utca” (Церковна вулиця). Ці дані Кралицький помістив у топографічно-географічному описі „Северо-восточная Угорщина”, який він підготував та опублікував у 1866 році у Львові. Цікаво, що на той час, згідно даних, які наводить Кралицький, місто Шаторальяуйгей мало статус столичного міста Уйгельської округи. Тут було 3462 жителі чотирьох віросповідань. Мало місто свою гімназію та монастирь піаристів.

    Цікаво й те, що Кралицький паралельно використовує слов’янську назву міста – Под-шаторський Уйгель (А звідси вже недалеко до назв Угля, Уголька). В іншому місті так само назву сусіднього міста Шарошпоток подає по-слов’янськи – Блатний Поток.

    Русинське населення регіону протягом другої половини ХІХ – першої половини ХХ століть було майже повністю асимільоване. Мадяронство як відсутність у місцевої русинської інтелігенції, найперше у церковної, сили духу протистояти ассиміляції, яка набувала агресивних загальнодержавних рис, комплекс меншовартості приводили її до потреби злиття з угорським етносом. Асиміляція йшла різними напрямами. Свого часу відомий русинський поет Юлій Ставровський-Попрадов, який довгі роки свого життя був священиком с.Чертижне Земплинського комітату (нині Словаччина), застерігав в ужгородському журналі „Листокъ” (1890, № 7, с. 81-82), що перехід у книгодрукуванні від кирилиці до латиниці та вживання при цьому угорської абетки призведе до національного самогубства. Ці його думки були навіяні саме мадяронськими тенденціями уйгельської русинської інтелігенції. Так, Йосиф Фесторій, парох у с.Войчиці (Нижній Земплин), та якийсь Я.Ігнатков заявили у місцевій пресі (Zemplén, 1894, № 5), що розпочинають видання руських книг, у т.ч. підручників латинськими буквами з використанням саме угорської азбуки. Незабаром з’явились і перші зразки продукції, що викликало обурення свідомої, національно зорієнтованої русинської інтелігенції. Ставровський-Попрадов відгукнувся у пресі гострою сатирою – віршем „Войчицкий чудодей”. Поет констатує:



    Итак, твой старый дед отныне будет dyid,

    А ближнему желать ты должен много lyit,

    .....................................

    Не будет рыболов вязать уж сеть, но szyty

    В подкопе рудокоп искать же станет mydy.




    Ставровський-Попрадов резюмує:



    Умен наш чудодей! дает он нам отраву,

    Желая у людей взыскать и мзду, и славу.

    Пусть будет! Да пройдет по всем углам Карпата

    Его-то славы весть, но славы – Герострата!




    Отець Дам’янович – людина цілеспрямована та віддана церкві. Він постійно у русі, та чутливий до вірників. Готовий відкрити для дослідників рукописні церковнослов’янські книги, які старанно зберігає на фарі. На жаль, він належить до того покоління греко-католицьких священиків Нижнього Земплина, яке спілкується тільки по-угорськи. Русинською мовою не володіє, чи майже не володіє. І тільки на прощання, провівши нас до воріт, попрощався по нашому, по русинськи: „Слава Ісусу Христу!”. І у відповідь почув багатоголосе й радісне „Навіки слава!”.



    Конференція пам’яті Ю.Ставровського-Попрадова



    Юлій Іванович Ставровський-Попрадов (1850–1899) належав до числа найбільш відданих представників ґенерації русинських будителів. Він і сільський священик, і науковець, і перекладач, і етнограф, і журналіст. Але у пам’яті народній він залишився передусім як поет, чия творчість просякнута любов’ю до свого народу.

    Конференція, присвячена 155-ій річниці з дня народження Юлія Ставровського-Попрадова, відбулась 18 лютого ц.р. Вона пройшла на окраїні Шаторальяуйгей – у селі Сийпголом (по-русинськи – Красный Горб). Село славне тим, що у епоху Просвітництва тут жив і працював помітний діяч угорської літератури та реформатор угорської мови Ференц Казінці (1759–1831). Власне й похований він тут, у парку, поруч з меморіальним павільйоном, на місті якого раніше стояв будинок родини Казінці. В якихось п’ятидесяти метрах від могили Казінці сьогодні стоїть приватний двоповерховий пансіонат „Музеумкерт”, який гостинно прийняв учасників конференції і портьє якого, Софія Рейцелі, в усьому намагалась бути люб’язною.

    У конференції взяли участь науковці-русиністи, тобто дослідники, які цікавляться історією карпатських русинів. Серед присутніх на конференції, хто прийшов почути про славних своїх предків, були активісти русинських меншинових самоуправ міст Шаторальяуйгей та Мішкольц.

    Під час конференції виступили кандидат філологічних наук з Ужгорода Валерій Падяк („Ю.Ставровський – будитель, поет, публіцист”); науковий співробітник Інституту суспільних наук Словацької академії наук у Кошицях PhDr. Станіслав Конечні („Ю.Ставровський-Попрадов – будитель русинського народу”), письменниця, лауреат Міжнародної премії ім.А.Духновича Марія Мальцовська з Пряшева („Тема любові в творчості Ю.Ставровського-Попрадова”), провідний спеціаліст Закарпатської обласної універсальної наукової бібліотеки в Ужгороді Лариса Ільченко („До проблеми бібліографічного опису публікацій Ю.Ставровського-Попрадова на сторінках перших русинських газет”), керівник Русинського дослідного інституту в Будапешті Тібор Міклош Попович („Життєвий шлях Ю.Ставровського-Попрадова”), науковець з Пряшева mgr. Гавриіл Бескид, („Відображення життя і творчості Ю.Ставровського-Попрадова в науковій літературі: Здобуток Ніколая Бескида”).

    Організатор конференції – Русинське культурне об’єднання „Будителі” та Русинський дослідний інститут у Мадярщині (керівник Тібор Міклош Попович).

    Терра інкоґніта у перекладі з латинської – це невідома земля. Нижній Земплин у Мадярщині – це русинська терра інкоґніта.



    Валерій Падяк, кандидат філологічних наук, м.Ужгород.

    Рейтинг: 
    Интернет-издание
    UA-Reporter.com
    Письмо редактору
    Загрузка...

    Комментарии

    Аватар пользователя Гость

    Cikava stattja, lyse duze dovha, nyje casu cytaty...

    Аватар пользователя Гость

    а де наші поважні русини поділись, додайте щось мені необізнаному

    Аватар пользователя Гость

    Емил, а вы кто - венгр или цыган? У меня среди друзей с таким именем есть и те и другие. Просто интересно кого вы представляете в своём отрицании русин.

    Аватар пользователя Гость

    я частично угорець, був би циганом несоромився б! А твоя собача кличка мене теж дивує!!!

    Аватар пользователя Гость

    Я русинів люблю, поки вони неначинаючь свої шувіністично гегемонні погляди в жалостному вигляді про пригнічення розсіювати і тровити ітак замучену суспільну свідомість! Як ви поводитесь так і до вас віднесуться, етноси! Успіхів вам

    Аватар пользователя Гость

    Чего стесняться быть цыганом? Я своих друзей не стесняюсь и они себя не стесняются. Странно, что Вы это приняли именно таким образом. Да и с кличкой Вашей у меня нет проблем, есть проблемы с Вашей позицией по поводу существования моего народа. Возможно и частично вашего. Вот поэтому и спрашивал - представитель какого меньшинства против коренного населения Подкарпатья, ведь Емил точно не украинец, значит представитель другого меньшинства. Удачи Вам.

    Аватар пользователя Гость

    А как я себя веду? Я Вам жить мешаю, продвигаться по службе или говорить свободно обо всём? Может Вы видите вооружённых людей на улицах или Вам просто кто-то угрожает? Я всего-то навсего говорю о признании народа, который Вы любите, о нашем праве на нашу культуру, историю, язык. Мы всегда были с венграми в нормальных отношениях, мой дед был офицером в венгерской армии и мне странно видеть ваше отрицательное отношение ко мне и моему народу. Запомните одно, если будет проблема в регионе, то возле Вас будут стоять и помогать Вам именно русины. Так было всегда.

    Аватар пользователя Гость

    пробач якщо обідив, ми незрозуміли один одного! Я не проти русинів, я небуду і ніколи вам не заважав, я вас визнаю.... Просто деякі представники русинів, а тим більше і не русини ведуть себе дурно!? От я і проти них виступаю, щасти тобі в нелехкій справі

    Аватар пользователя Гость

    Я Вас прекрасно понимаю и меня тоже часто нервируют некоторые 'русины', а вернее лжерусины, которых много на разных форумах. Властям выгодно представлять некоторых из своих людей русинами, чтобы те вели себя вызывающе на форумах и таким образом отталкивали русинскую интеллигенцию от обсуждения насущных наших проблем. Не обращайте внимания, вы ведь знакомы с народом и Вас долго в заблуждение вводить не получится. Я сам иногда бываю резок -специально, - но это никогда не личностно и всегда привязано к идее, а не к человеку. Часто впоследствии и не помню, кто мне раньше грубил - оно мне надо глупости запоминать? Всё переварится и тыщу раз ещё изменится.

    Аватар пользователя Гость

    To Камуфляжник
    А што - теперь русскій язьік - йсе родньій язьік русину? Айбо тьі спиціално вказуєш жи диржавної мовьі не знаєш?