Статья которую я не писала. ДЕЛО ВОЩЕНКО

Справа Вощенка



Винахідливість і юридична підготовка окремих вітчизняних бізнесменів не можуть не дивувати — держава внаслідок їхньої діяльності зазнає величезних збитків, а винуватців формально навіть нема за що притягнути до відповідальності.

Черговий приклад хитрої і дуже прибуткової схеми у сфері імпорту високоліквідних товарів знову продемонструвало Закарпаття.





Підприємець із Хустського району, домігшись через суд звільнення від сплати будь-яких податків, зборів і платежів, почав ввозити в Україну на суперпільгових умовах дорогі автомобілі. І хоча розгорнути бізнес до великих масштабів йому не дозволили (не в останню чергу через втручання перших осіб держави), остаточної крапки в так званій справі Вощенка ще не поставлено.

Історія Івана Вощенка, що цілком на законних підставах ледь не перетворилася на грандіозну аферу, почалася ще в листопаді 2003 р. Тоді 37-річний працівник рибного господарства з с. Бороняви Хустського району подав до Ужгородського міського суду позов проти Держави Україна в особі УДАІ УМВС у Закарпатській області. "З травня 1985 по листопад 1986 р. я проходив строкову військову службу в Збройних силах СРСР і виконував інтернаціональний обов’язок у Демократичній Республіці Афганістан, — ідеться в заяві І.Вощенка. — Під час проходження служби я отримав поранення — мінно-вибухову травматичну ампутацію частини правої ноги і був визнаний інвалідом 2-ї групи довічно. На той час мені було всього 21 рік, я був молодою людиною, і якби не завдане каліцтво, міг працювати і мати достойний рівень життя… Я втратив не тільки ногу, а й сподівання на здійснення мрій, що після повернення до цивільного життя зможу займатися улюбленою справою, яка була б джерелом матеріального забезпечення пристойного життя. Фізична неповноцінність стала на заваді цьому. Хто і як може оцінити, скільки коштує втрата частини тіла, втрата сподівань на здійснення мрій, втрата можливості займатися улюбленою справою?.. Я одружений, маю двох дітей. Останні два роки знайшов роботу — працюю в рибному господарстві. До цього часу ми з сім’єю вели напівголодне існування, це інколи виглядало принизливо. Грошей, які я заробляю, не вистачає на утримання родини, на забезпечення моїм дітям пристойної освіти, ми ледве зводимо кінці з кінцями. А отримувана пенсія не може задовольнити навіть найнеобхідніших потреб не лише моєї сім’ї, а й моїх особистих. Таку пенсію я вважаю знущанням, знаючи, які можливості мені надані державою та закріплені Конституцією і законодавством України. Я розцінюю всі надані мені пільги як виконання державою свого обов’язку переді мною, тобто компенсацію за втрату ноги, працездатності, за завдані мені фізичні й моральні страждання, не здійснені мрії...".

При першому ж ознайомленні із заявою виникає непозбутнє відчуття, що її готували юристи аж ніяк не районного і навіть не обласного рівня. Суть позову, на перший погляд, цілком адекватна, як на працівника рибного господарства із закарпатського села, — зареєструвати в УДАІ на пільгових умовах придбаний ним автомобіль "Нива". Однак це лише формальна зачіпка, насправді позовні вимоги значно ширші: на підставі статусу ветерана Афганістану та інвалідності І.Вощенко просить суд, ні багато ні мало, — звільнити його від сплати загальних платежів, податків і зборів при здійсненні операцій із ввезення та вивезення товарів на митну і з митної території України, мита всіх видів та земельного податку незалежно від свого соціального статусу та роду занять. Список загальнодержавних, місцевих податків та обов’язкових платежів займає в заяві цілу сторінку. Серед них — ПДВ, акциз, мито, податок на нерухомість, податок з власників автотранспорту, "чорнобильський" збір, збір за використання природних ресурсів, за участь у бігах на іподромі, за проведення лотерей і навіть із власників собак.

Правова абсурдність позову очевидна — за логікою І.Вощенка, нечувані пільги, претензії на які він заявив, може отримати будь-який учасник бойових дій чи прирівняна до них особа. Однак Ужгородський міський суд такої абсурдності "не помітив" і 1 грудня 2003 р. на підставі Конституції України, де закрі ДОКТОР ДЕМОКРАТИИ