Тетяна Мешко: "…Ми є свідками великих змін у районному центрі"

За підсумками минулоріччя кращими роботодавцями серед юридичних та фізичних осіб стали відповідно Перечинський “Держлісгосп” і приватний підприємець Тетяна Мешко. З останньою ми й вирішили зустрітися. Її кафе “Олександр” знаходиться біля автовокзалу.

Там ми й поговорили за філіжанкою капучіно.

“Коли ви народилися?” — тривіально запитав я спочатку, а вона не дуже свої роки хотіла казати, хоча молоде обличчя не давало ніяких підстав вдаватися до комплексувань. А втім, то її право…

Родом пані Тетяна з Перечинищини. Рід тутешній її пішов із приїзду сюди сибіряка-діда Бахарєва Юрія Юрійовича. Минулоріч він помер. Але Бахарєви на Закарпатті лишилися.

— Продовжуємо жити за його чесними заповітами, — говорить Т.Мешко. Вона особисто школу закінчила в Тур’їх Реметах, відтак — філологію в Ужгородському національному університеті.

— А в бізнес як пішли?

— Як мовиться, “так ся стало”. Працюємо трішки більше трьох останніх років. Тобто з кінця 2001-го. Зразу купили це приміщення. Все тут переробляли, поки воно стало на щось порядне схоже. Помалу все поробилося. Нині намітили спорудити ще й затишну літню терасу.

— Ви працюєте вдвох із чоловіком?

— Ні, в чоловіка є інша робота. Тож більша частина різних обов’язків покладена на мене. Стосуються вони роботи нашого кафе, де обслуговуємо потреби громадського харчування. Люди приходять на обід чи повечеряти.

— Які у вас є особливі страви?

— Найзвичайнісінькі, але робимо їх смачними, щоби люди хотіли другого дня посмакувати ще тим самим, що й напередодні.

— Є тут, мабуть, стабільна кількість людей, на яку можна розраховувати, враховуючи кількість наявних продуктів?

— Голодний від нас, повірте, ніхто не піде. Постійні клієнти є. Та й у Перечині таких закладів, як наш, не так і багато.

— Ваші працівники задовольняють ваші вимоги?

— Ну, на них мені просто щастить! Уже в нас є десятеро постійних працівників. Найбільша відповідальність, звісно ж, покладена на кухарів. Дякують, звичайно, офіціантці, але заслуга за подяки відвідувачів — кухарева. Їх двоє — Ірина Кошута, Іванка Пастеляк. Дуже давно працюють наші бармени Оксана Гусь і Сніжана Вульшинська. З моїми працівниками мені не треба нервувати, плинності кадрів практично немає. І це дуже радує.

— Із соціальним забезпеченням, напевно ж, у вас нормально, коли не виникає в когось бажання перейти деінде?

— Напевно…

— У вас є якісь ключові фірмові страви, що зазвичай приваблюють перечинців і гостей міста?

— Чогось надвишуканого не пропонуємо. Але знаємо, що геніальність — у простоті. З такої тези й виходимо. Цілий Перечин знає наші деруни або ж кремзлики. Вони користується величезним попитом. Деколи навіть ажіотажним. Дівчата не встигають крумплі терти. Адже ніяка машинка так не зробить гарно деруни, як умілі жіночі руки. Тож ідуть на славу в реалізацію кремзлики з сиром і сметаною.

— Як ви тільки починали, скільки у вас було працівників?

— Тільки троє. Тепер розширяємося. Йде позитивна градація. Як і у всьому Перечині. Ви не перечинський — то не знаєте. А ми є свідками великих змін у районному центрі. Стали він містом. І тому всі переймаємося, щоби вигляд Перечина змінився в європейський цивілізований бік. Міський голова Іван Погоріляк хотів би, аби все зразу пішло, ми його азарт підтримуємо і віримо, що зрушення прискорюватимуться. Влада нам у всьому сприяє підтримує ініціативи, більше того — вимагає їх. Це — дуже добре, це по-сучасному.

…Тетяна Мешко попервах учителювала, чоловік її і нині в Ужгородському військовому лісництві працює. Обоє ще й бізнесмени. Тому ця різнобічність уподобань цих людей — прообразу середнього класу Перечинщини — надихає на думку про яскраві необоротні прогресивні зміни.

А син у них — Сашко.

Тому й кафе так називається — “Олександр”.

Не оригінально, але з любов’ю. Коли в фундаменті справи закладена любов — то судяться їй “многая і благая літа”.



Василь Зубач