"В лесу родилась елочка…" А лісу вже нема!

Пакет документів щодо реорганізації нинішнього Держземагентства у Державний комітет з питань земельних відносин уже на столі в Юлії Володимирівни. Із проектами постанов, кадровими пропозиціями...

Сподіватимемося, цього разу вона не зволікатиме, як у лютому 2005 року. Тоді статус Держкомзему намагалися піднести до Національного агентства земельних відносин. А до якого рівня цей орган упав сьогодні, відомо.

Уже всі збагнули, що з нинішнім Держземагентством, якому свідомо урізали сферу впливу і відповідальності, каші не звариш. Як із ним, так і з кадрами, якими утрамбували цей виконавчий орган за прем’єрства Януковича. За півроку діяльності вони не лише не розробили жодного законопроекту, а й зневажали діючі. Так, упродовж нинішнього року у Київській області 1103 гектари землі змінили своє цільове призначення, тоді як торік — 21 гектар. Тому замахи на життя голови агентства слід розцінювати радше не як помсту за непоступливу державницьку позицію, а як результат невиконання певних «земельних» домовленостей.

І треба щось робити з ринком сільськогосподарських земель! Так, із прийняттям двох законів — про земельний кадастр і про ринок землі — мораторій втратить силу. Але ці два стовпи, об які товчуться чолом усі гілки влади, не стануть дороговказом до цивілізованого ринку. Через той же брак сумлінних, відповідальних кадрів у земельних органах, через зухвалість державного чиновництва, яке і за заборони безбожно крає сільськогосподарські угіддя, прибережні плеса, а тепер перекинулося і на ліси.

«Держава вже не в змозі врегульовувати земельні відносини... Якщо не змінимо ситуацію, то через кілька років цей процес стане не те що некерованим, а ми губитимемося, де чия земля...» — такий невтішний вердикт Леоніда НОВАКОВСЬКОГО, доктора економічних наук, професора, академіка Української академії аграрних наук, члена Комісії з питань реалізації державної політики у сфері раціонального використання та охорони земель при президентові України.



Копай глибше, кидай ближче



— Недавно Рада національ­ної безпеки та оборони України поінформувала, що її апарат узагальнює існуючі проблеми і порушення, що мають місце у сфері земельних відносин. Ішлося і про покарання посадових осіб, котрі ухвалюють протиправні рішення. І що? Секретар РНБО Іван Плющ подавсь у депутати. Її секретаря Юрія Продана призначили міністром палива та енергетики. А розгрібати «узагальнення» кому? Раїсі Богатирьовій? Я щось не пригадую, щоби Рада нацбезпеки бодай раз вийшла на широкий загал із якимось дієвим рішенням, у результаті якого винуватцям постинали голови...

Візьмімо Крим, який двигтів від чотирьох комплексних земельних перевірок під егідою РНБО. Кричущі факти земельного свавілля і висновки попередніх комісій перекочовували в аналітичні довідки нових виїзних бригад, але войовничість «конкістадорів» ніскілечки не згасала. Президент Віктор Ющенко заявив, що майнові та земельні проблеми у Криму стануть предметом розгляду у Раді національної безпеки і оборони. А результат?

Застосування сили при знесенні забудов кримських татар — це тільки наслідок нерозв’язаного питання 2003 року, коли Леонід Кучма видав указ «Про невідкладні заходи щодо поліпшення охорони та використання земель в Автономній Республіці Крим». У ньому — конкретні завдання і терміни, які повинні були навести лад у землекористуванні АРК.

Кабінет міністрів до жовтня 2004 року мав закінчити інвентаризацію земель, у двомісячний строк — узяти під неослабний державний контроль використання та охорону земель, узгодити дії органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та прокуратури, усунути наявні правопорушення. Урядовій структурі надавався тримісячний термін, аби вжити заходів щодо цільового використання в АР Крим земель, особливо природно-заповідного, оздоровчого та рекреаційного призначення, покласти край вилученню наданих у постійне користування земельних ділянок, які використовуються для вирощування особливо цінних сортів винограду.

Упродовж чотирьох місяців Кабмін зобов’язаний був подати на розгляд до Верховної Ради проекти законів про особливий режим використання та охорони земель Південного узбереж­жя Криму, посилення відповідальності за порушення… Задля цього створили Комісію з перевірки стану охорони та раціонального використання земель в АР Крим, у складі якої я був. Головою комісії призначили Володимира Радченка, секретаря Ради національної безпеки і оборони України.



— І що ви там «накопали»?



— Це й сумнівне перепрофілювання санаторію для хворих на туберкульоз ім. Баранова на спортивну базу, і будівництво елітних котеджів у Нікітському ботанічному саду...

Власне, апофеозом президентського указу від 17 грудня 2003 року мало стати торжество земельного законодавства і покарання винних. 18 лютого 2004 року Володимир Радченко особисто доповів Леоніду Кучмі про результати роботи комісії. Після цієї зустрічі президент доручив прем’єру Віктору Януковичу грунтовно вивчити порушені у доповідній записці питання, розглянути їх на засіданні Кабінету міністрів і вжити конкретних заходів. Було підготовлено проект указу «Про серйозні недоліки у використанні та охороні земель Автономної Республіки Крим і додаткові заходи щодо їх ліквідації». Але він так і залишився чернеткою.

31 березня 2004 року висновки Комісії з перевірки стану землекористування у Криму розглянули на засіданні Кабміну. Причому це питання виявилося «десертним» — останнім у розділі «різне». Не дивно, що члени уряду зігнорували висновки виїзної бригади, не запропонувавши натомість жодного конкретного заходу щодо ліквідації очевидних порушень і зловживань.

Ми ж наполягали на радикальних кадрових змінах як у керівництві автономної республіки, так і в земельних органах України та Криму. Тільки таким чином можна було б виправити ситуацію... І убезпечитися від сьогоднішнього протистояння на півострові саме на земельному підгрунті.



Законодавчі пута



— Можна подумати, що в центральній частині України благодать! Немов світ клином зійшовся на цих двох зловісних законах — про кадастр і ринок, без яких, кажуть, ні тпру, ні ну. А що, ми вже завершили земельну реформу в частині розмежування земель державної та комунальної власності, зробили повну грошову оцінку земель населених пунктів?

— Процес розмежування земель державної та комунальної власності невиправдано затягнувся: із 30 млн. га розмежовано лише близько 10 тис. До речі, президент визначив 2008-й роком завершення цього процесу, однак коштів на це у проекті бюджету не передбачено. Загалом на здійснення земельної реформи виділять усього лиш 69 млн. грн. Тоді як на утримання апарату земельних чиновників витрачають 311 млн.

Зрозуміло, чому ми не можемо відновити систему охорони земель, встановити межі міст, скласти генплани і детальну планувальну документацію, провести інвентаризацію, оцінку земель, запровадити сучасний земельний кадастр... Межі встановлено лише для 43% поселень. Із 179 міст обласного значення 104 не мають встановлених меж. Для 30 міст вони хоч і визначені, але потребують коригування.

Ви згадали про грошову оцінку земель населених пунктів. Так от, за законом ми повинні нормативну оцінку проводити періодично. Фактично ж у третині населених пунктів до неї ще жодного разу навіть не підступалися. Київрада, наприклад, провівши у цьому році третій етап оцінки, утричі збільшила надходження від плати за землю. Проте більшість рад поки що не скористалися такою можливістю. Чому? Бракує необхідних коштів. Немає їх — не розживешся і на більші суми. Як мовиться, коло замкнулося.

Станом на 1 жовтня ц.р. з початку земельної реформи продано 22,2 тис. га земель вартістю понад 6 млрд. гривень. Щорічно від сплати земельного податку та орендної плати надходить до 3 млрд. грн. Держава ж виділяє на земельну реформу, поліпшення використання та охорони земель аж... 40—60 млн. грн. на рік. Дріб’язок! Тоді як Київрада на зазначені цілі асигнує щороку до 30 млн.

А чому б не припинити оці «територіальні» плачі: немає грошей... Ми говоримо про подальший розвиток місцевого самоврядування, розширення його прав. Можливо, доцільно передати всю землю в межах населених пунктів (крім приватних наділів) у комунальну власність? При цьому можна було би зобов’язати місцеві ради у разі звернення до них органів виконавчої влади, державних підприємств та установ надавати їм у безвідмовному порядку необхідні земельні ділянки у межах встановлених норм. Скасувати невиправдані пільги зі сплати земельного податку і в такий спосіб наповнити місцеві бюджети.

Відбувається навпаки: в останні роки досить поширеною стала практика позбавлення рад як ресурсу земельної власності, так і їх законних повноважень у сфері регулювання земельних відносин.

Після того, як Земельний кодекс набрав чинності, територіальні громади не мають права мати у комунальній власності земельні ділянки вищих навчальних закладів, профтехучилищ, ділянки, на яких розміщені державні підприємства та господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки, об’єкти незавершеного будівництва та законсервовані споруди. Лісовий кодекс недавно звузив повноваження рад щодо вилучення орних земель і багаторічних плодових насаджень, а також лісів площею понад гектар.

Проект закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік» містить узагалі антиконституційну норму про те, щоби Держ­земагентство Ук­раїни в межах населених пунктів продавало землі сільськогосподарського призначення, у тому числі і комунальної власності, спрямовуючи кошти до державного бюд­жету. Отже, законом про бюджет вирішили змінити і Конституцію держави!

Загальновідомо, що реальність та ефективність місцевого самоврядування визначається насамперед наявними матеріально-фінансовими ресурсами. Брак достатніх коштів у бюджетах міст змушує владу вносити корективи до бюджетної та податкової політики. Передусім це стосується встановлення платежів за користування природними ресурсами. Зокрема, і плати за міські землі.

У сучасній Європі в бюджетах місцевого самоврядування доходи від землі становлять 60%, в Японії — 70. У 1912 році у структурі дохідної частини бюджетів земств України збори із земель та лісів сягали 45%, а зараз — лише 12. У Києві з його наддорогою землею і того менше — до 10% не дотягує.

Але ж можна більше? Можна! Переконаний, органи місцевого самоврядування вкрай зацікавлені у внесенні змін до Закону України «Про плату за землю» у частині мінімізації пільг зі сплати земельного податку, який надходить до тамтешньої казни.

Ціна пільг вбирається у майже 3 млрд. грн. щороку. Причому коло цих «преференцій» щоразу розширюється. Особливо коли приймають закони щодо збільшення обсягів випуску якоїсь продукції. Це стосувалося виробництва автомобілів, автобусів і комплектуючих, підприємств судно- та літакобудування, концерну «Бронетехніка України»... Враховуючи зарубіжний досвід, виправданими вважаю пільги з плати за землю лише для пенсіонерів та інвалідів. Решта мусить сплачувати на загальних підставах.

Зморений мораторій



— Що робити з мораторієм, Леоніде Яковичу? Долати — не долати? Якщо так, то чим? І в якому півріччі-році це може статися?



— Якщо розпоряджатися власною землею мені забороняє мораторій, то як можна реалізувати гарантоване Конституцією право власності? Чи можна тоді вважати землю власністю взагалі? Окремі обмеження, безумовно, можуть існувати, але право власності не може бути не реалізованим.

Так, Земельний кодекс 1992 року передбачав норму, за якою ділянка не могла відчужуватися шість років, окрім випадків передачі її у спадщину, а також радам на тих же умовах, на яких вона була передана у власність. Однак за наявності поважних причин суд міг скоротити цей термін. Якби така норма діяла зараз, нею могли б скористатися селяни-пенсіонери, які не в змозі самостійно обробляти землю і не мають спадкоємців. В оренді перебувають понад 17 млн. га. Значна частина цієї площі належить громадянам, котрі за віком або станом здоров’я не можуть дати їй ради.

Щодо строків дії мораторію на купівлю-продаж товарних земель сільськогосподарського призначення, то зараз існують дві формальні підстави для його пролонгації. Це — відсутність законів про державний земельний кадастр і про ринок земель, які слід було прийняти до 1 січня 2008 року.

Усі розуміють, що закон про земельний кадастр, навіть якщо його приймуть, не забезпечить у стислі строки необхідною для земельного ринку земельно-кадастровою документацією. Для її створення потрібен час, а тому для ділянок, що продаватимуться, будуть готувати відповідні документи, здійснюватимуть експертну грошову оцінку тощо. У такий спосіб і зараз продають-купують землі несільськогосподарського призначення.



— Тобто за відсутності закону України «Про державний земельний кадастр»? Гаразд, але ж така невизначеність не може тривати до нескінченності!



— Як і протистояння між Міністерством юстиції та Держземагентством щодо реєстрації прав на нерухоме майно...

Конструюючи земельно-реєстраційну систему, слід чітко усвідомлювати її подвійну роль: 1) як елемента державного земельного кадастру; 2) як елемента державної системи реєстрації прав на нерухомість. Якщо ми не відмовляємося від засвідчення прав на землю шляхом видачі відповідного державного акта або укладення договору оренди землі (такий порядок щодо держактів існує майже три чверті століття), то логічною є державна реєстрація земельних ділянок у складі державного земельного кадастру.

Щодо реєстрації прав на землю, особливо при здійсненні трансакцій, а також реєстрації нерухомого майна, тісно пов’язаного із землею, то вони повинні бути поєднані в одному органі. Система реєстрації земельних ділянок і система реєстрації прав на нерухомість мають функціонувати в режимі постійного обміну інформацією, необхідної для внесення змін у дані щодо земельних ділянок і прав на них у кожній із систем.

Державний земельний кадастр як система, що слугує для вирішення комплексу різнопланових завдань, не може звужуватися до реєстрації прав на землю і нерухоме майно. Отже, можливість поєднання цих двох систем в єдину систему є досить дискусійною. Я підтримав би досвід Німеччини, де ці дві системи функціонують окремо.

Але наша основна біда полягає в тому, що за останні сім років ми так і не створили колективу, здатного автоматизувати земельний кадастр. За цей час змінилося чотири керівники Центру державного земельного кадастру. І жоден із них не був фахівцем цієї справи.

Держкомзем чомусь збився на манівці — створення районних та обласних кадастрових центрів. Перед ними ставили в основному фіскальні завдання — заробляти на всьому гроші, які акумулювалися б у центрі кадастру. А програми автоматизації, відповідних проектів, достатнього матеріально-технічного оснащення досі не маємо. Не допомогла навіть позика Світового банку — 192,5 млн. дол. Тому-то, починаючи із 2003 року, ніяк не приймемо закону про земельний кадастр. Можна сказати, це не підйомне для земельного керівництва держави.



— Скажете, що й без закону про ринок земель можна тимчасово обійтися?



— Він потрібен у тій частині, яка визначить обмеження щодо максимальної площі сільськогосподарських угідь, що може продаватися одній фізичній або юридичній особі; коло осіб, до котрих ця земля взагалі може переходити у власність і за яких саме умов; встановить форми захисту селян у питаннях вартості продажу, способу та часу для проведення розрахунків; унормує розміри орендної плати за сільськогосподарські землі.

Цей перелік питань можна вирішити швидко, прийнявши закон про особливості обороту земель сільськогосподарського призначення. Таким чином, формальні підстави для зняття мораторію можна легко усунути.

Однак уся суть проблеми полягає у тому, чи можна зараз, за існуючої системи управління земельними ресурсами, зокрема системи контролю та відповідальності земельних органів, запровадити повсюдно ринок земель сільськогосподарського призначення? Думаю, що ствердної відповіді на це питання сьогодні не дасть ніхто. Отже, потрібно серйозно думати, як діяти далі.

Всі розуміють, що селяни не купуватимуть землю, і ринок не для них. Господарство на умовах оренди не може розвиватися на підставі застави чужої землі. А шлях створення латифундій — це не мета нашої земельної реформи.



— Ви згадали про необхідність унормувати розмір орендної плати за сільськогосподарські угіддя. Але ж її встановлено!



— Так. У грудні 1998 року за президентським указом було визначено розмір орендної плати — не менш як один відсоток нормативної грошової оцінки угідь. Вона становила 95 грн. за гектар ріллі і трактувалась як гарантування захисту економічних інтересів та поліпшення соціального забезпечення селян-пенсіонерів, котрі мають право на земельну частку (пай). Така, власне, назва указу від 15 грудня №1353/98.

За законом про оренду землі, орендна плата може становити до 10% вартості землі. Себто 950 грн. за гектар. Однак у 2007 році її фактичний середній розмір зафіксований на позначці лише 140 грн. Для порівняння зазначу, що в країнах Євросоюзу цей показник набагато вищий: у Франції — 123 євро/га, Німеччині — 174, Швеції — 129, Англії — 198 євро/га. Отже, ми далеко ще не вичерпали можливостей реального захисту соціальних інтересів українських селян.



Коваль і... кадри



— Побіжно ми торкнулися кадрового складу Держ­земагентства, його некомпетентності. У якій же тоді кузні «клепають» земельних розумників? Припус­каю, у центральному апараті сидять кволі на розум, але ж штат Державної інспекції земельного контролю увесь час залишається майже незмінним. Кому, як не їм, виявляти правопору­шення у сфері земельних відносин? Зрештою, контролювати своїх колег...



— На жаль, система державного контролю за землекористуванням виявилася неефективною. Якщо 2003 року зафіксовано 50,3 тис. правопорушень, то минулого — 66,7 тис. За дев’ять місяців 2007 року — 64 тис. П’ятирічка — це період діяльності Держземінспекції при Держкомземі. Держкомзем був ліквідований урядовою постановою ще 31 січня ц.р., а Держземінспекція досі нікому не підпорядкована. Погоджені пропозиції було подано Мінприроди ще 5 липня, але міністерство не спромоглося внести їх до Кабміну.



— А «земельний» контроль з боку громадськості?



— Та самоврядні організації досі не наділені відповідними функціями! За сім років(!) центральний орган виконавчої влади із земельних ресурсів не розробив і не затвердив, відповідно до ст. 190 Земельного кодексу, Положення про громадський контроль!

У США, наприклад, за землекористуванням пильно стежать понад 3 тис. громадських організацій. Наша система контролю має переважно статистичну мету.



— Леоніде Яковичу, за червоних чи білих? За Держкомзем чи Держземагентство?



— За своїм статусом Держ­земагентство неспроможне регулювати земельні відносини в країні. Такі функції державних земельних органів, як державна землевпорядна експертиза, ліцензування підприємницької діяльності, державна реєстрація земельних ділянок, видача правовстановлюючих документів на землю нинішнє керівництво перетворило на бізнесову діяльність з елементами корупції. Державні земельні органи у багатьох випадках самі порушують законодавство або ж сприяють цьому.

Реорганізація Держкомзему породила нову проблему. Міс­цеві земельні органи, за аналогією з правоохоронними, не є обласними, районними, міськими. Тепер вони функціонують в області, районі, місті. Призначають керівників без погодження із місцевими радами та адміністраціями. Але ж земельні органи повинні обслуговувати органи місцевої влади, оскільки в штатах останніх немає відповідних земельних структур. Тобто або ми змінимо систему взаємовідносин, або ж створюватимемо власні земельні структури у місцевих радах та адміністраціях.

Подивіться, яку кадрову «ротацію» затіяло Держ­зем­агентство? Дійшло до того, що на посаду начальника Пе­реяс­лав-Хмельницького район­ного управління земельних ресурсів Київської області призначили... вчителя молод­ших класів із Луганщини. За­галом нині у системі земельних органів столичної області на 507 штатних одиниць 360 — неспеціалісти.



— Не дивно, що саме у Київській області першими почали незаконно продавати паї, змінювати їхнє цільове призначення і перепродувати землю, формувати садівницькі колективи за паспортами студентів, видавати на одну і ту ж ділянку по три-чотири державні акти, розбивати на приватні квадрати державні ліси...



— Не краща кадрова ситуація і в центральному апараті Держземагентства. Інститут землеустрою, який був базовим під час розробки земельного законодавства та нормативно-технічної землевпорядної документації, узагалі розікрали. Там не залишилося профільних спеціалістів, а кількість скоротилася зі 130 до 40 працівників. Тому нікому щось путнє розробляти.

На заваді земельного марно­тратства та всіляких порушень законодавства могла би стати державна експертиза землевпорядної документації. Науково-технічна, екологічна, землевпорядна та інші види експертизи належать до особливих видів інтелектуальної діяльності. Експертизу кваліфіковано можуть здійснювати лише науковці та фахівці, що мають відповідний світогляд, володіють широким спектром знань для перевірки конкретної документації.

На жаль, таких спеціалістів у системі земельних органів не так уже й багато. А тому землевпорядну експертизу часто-густо провадять випадкові люди, так звані любителі землемірства. Чекати позитиву від їхньої діяльності не доводиться.

У багатьох випадках експертиза має комерційні цілі. Держземагентство чомусь встановило, що всі об’єкти в межах міста Києва, Київської області та АР Крим повинна експертувати Державна землевпорядна експертиза агентства. Але ж закон цього не передбачає!



Столичні «сотки»



— І це попри те, що в Київському міському, Київському обласному земельних управліннях і в Республіканському земельному комітеті АРК є власні експерт­ні органи? Якщо центральний апарат Держземагентства «курирує» столицю, то, мабуть, і експертиза від такої опіки більш кваліфікована?



— Не скажіть! Звернімося до фактів, які набули широкого розголосу. 1 жовтня ц.р. Київрада прийняла рішення про відведення значних площ під різні види будівництва. Але ж ці об’єкти позитивно оцінила державна експертиза Держземагентства!

Аналіз проведених експерт­них висновків по 17 об’єктах на площі 1451 га засвідчив, що усі їх оцінювали... в один день — 28 вересня 2007 року. І цього ж таки числа висновки затвердив перший заступник голови Держземагентства. Як такий обсяг технічної документації (кожен об’єкт містить 40 і більше документів і креслень) можна розглянути за день і оцінити її відповідність чинному законодавству, стандартам, нормам та правилам?

Для проведення державної експертизи закон встановлює термін — до 20 робочих днів. Навіть якщо ця робота й оплачувалася похвилинно, погодинно чи ще у якийсь спосіб, фізично це не під силу трьом експертам. Припустимо, перелічене — формальний привід засумніватися. А що ж по суті?

Землі (1340 га) переважно передали безоплатно у приватну власність кооперативам, що вважаються обслуговуючими житлових кооперативів. За Законом України «Про кооперацію», кооперативи можуть набувати землю у власність лише шляхом її викупу або ж одержувати землю в оренду. Земельний кодекс встановлює виняток лише для житлово-будівельних (житлових) кооперативів: вони можуть одержувати для житлового будівництва земельні ділянки безоплатно.

Однак порядок організації зазначених кооперативів унормовано. Вони створюються при виконкомах рад або на підприємствах та організаціях із числа працівників, які не мають житла або потребують поліпшення житлових умов. Їхні списки відповідним чином затверджують, кооператив реєструють, і земля безоплатно передається конкретним громадянам.

А що ж ми маємо насправді по об’єктах, яким передано величезні площі земель безоплатно? Ніякими житловими кооперативами тут і не пахне. Площа, передбачена генпланом під будівництво котеджів, становить 30—40% усієї площі, яка передана так званим обслуговуючим кооперативам. А кого ж вони об’єднують? Трьох-п’ятьох осіб, котрі створили і зареєстрували такий кооператив. Запитую: чи за карі очі вони одержали таку площу земель? І кому вони тепер її перепродуватимуть?

Ідеться загалом про земельні ділянки ринковою вартістю 5—7 млрд. дол. США. Навіщо ж тоді було «городити» цю «дер­жавну» експертизу і вводити в оману Київраду, яка позитивно вирішила питання?

Ліс рубають, а голови не летять



— Рік тому я міг спокійнісінько блукати лісом у Ходосівці під Києвом. А це якось поткнувся і нарвався на застережний напис — «Приватний ліс». Був державний — став чиїмсь! І таким, як я, ходу туди вже немає. Ми що, землю і водні плеса поділили, а тепер чиновники і до державних лісів руки тягнуть?!



— Ви мені про Ходосівку, а я вам — про Макарівський район на Київщині. У ньому вже всі ліси розділено. До дерибану приміських лісів вдалася Київська обласна державна адміністрація.



— У який спосіб?



— Подаєте заяву про надання вам земельної ділянки площею 0,99 гектара для ведення особистого селянського господарства. Голова обл­держадміністрації Віра Ульян­ченко на фірмовому бланку пише: «Відповідно до Земель­ного кодексу України, Лісового кодексу України, Закону України «Про землеустрій» Київська обласна дер­жавна адміністрація дає дозвіл на підготовку проекту землеустрою щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 0,99 га державного підприємства «Бориспільський лісгосп», переведення земель лісогосподарського призначення до категорії земель сільськогосподарського призначення та відведення земельної ділянки у власність громадянина Чопенка Володимира Григоровича для ведення особистого селянського господарства на території Кіровської сільської ради Бориспільського району Київської області». Ну, а далі — справа техніки.



— Чому саме 0,99 га і «для селянського господарства»?



— Та тому, що ділянку більшої площі можна вилучати лише за рішенням Кабінету міністрів. Тож кому охота оббивати його пороги! А щодо адресності «для селянського господарства», то з цією метою можна одержувати до 2 га землі у власність безоплатно.

Ніхто, очевидно, не вирубуватиме цей ліс. Просто його розгородять і побудують котеджі. Причому не в селі, а в лісі! Таких дозволів у Київській області надано понад 5 тис.



— І на кожному з них — підпис Віри Іванівни?



— Виходить, так. Ідеться про приватизацію 5 тис. гектарів лісу і закриття доступу до нього для населення прилеглих територій.



— Під прикриттям Земельного, Лісового кодексів, Закону України «Про землеустрій»? І не присікаєшся...



— Ні, порушень більш ніж достатньо. Передача земель лісогосподарського призначення у власність громадян не змінює цільового призначення цих земель. Щоби змінити їх категорію, треба вирубати ліс, розкорчувати ділянки і створити на них сільськогосподарські угіддя (орні землі, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, перелоги).

Згідно зі ст. 149 Земельного кодексу, вилучати земельні ділянки державної власності для сільськогосподарського використання (крім лісів понад 1 га) за межами населених пунктів повинні районні державні адміністрації, а не обласні.

Тому поділ державних лісових масивів на окремі ділянки площею до гектара, організований із перевищенням своїх повноважень Київською обласною державною адміністрацією, з безоплатною передачею останніх у приватну власність, зміною цільового призначення земель грубо порушує конституційні права громадян України на безпечне для життя і здоров’я довкілля, суперечить чинному земельному та лісовому законодавству. Власне, «дозвільні» підписи Віри Ульянченко можуть призвести до вирубки приміських лісів, що у своїй суті є аморальною дією.



— На тлі 5 тис. гектарів 350 гектарів закарпатського лісу видаються латкою. Саме стільки Кабмін розпорядженням від 14 листопада 2007 року відвів комунальному підприємству «Центр сприяння розвитку туризму «Синяк» під туристичний комплекс у Мукачівському районі Закарпатської області і передав їх у постійне користування цій структурі. О-о-о, розмах!



— Відповідно до норм проектування, у закладах туризму на одного відпочиваючого потрібно мати 65—80 кв. метрів площі. Отже, на 350 га можна побудувати комплекс на 45 тис. чоловік. Грандіозно!

Порівняймо: під гірськолижний комплекс «Буковель» в Івано-Франківській області відвели 298 га.

Місткість туристичного комплексу — це перше. Друге: яка територіальна грома­да у Закарпатті могла створити таке потужне комунальне підприємство? Якщо це Мука­чівська міськрада, то її річний бюджет становить 77 млн. грн. А за розрахунками Держ­земагентства, за втрати лісогосподарського виробництва, пов’язані з вилученням цієї площі, і збитки потрібно компенсувати 103 млн. грн.

Наступне запитання: чому площі, що перебувають у державній власності, передбачено надати комунальному підприємству саме в постійне користування, а не в оренду? Правда, після вилучення цими землями потім могла би вже розпоряджатися відповідна рада як землями комунальної власності, і до Кабміну звертатися не треба.

Не забуваймо, що в районі комплексу «Буковель» вартість однієї сотки землі становить 15—20 тис. дол. США. Отже, за аналогією, вартість 350 га закарпатського лісу вбирається у 500—700 млн. дол. Думаю, закарпатські комунальники розробили план, як ці кошти отримати...

А президент на початку листопада видає указ, який розчулює до сліз: «Про проведення акції «Озеленення країни — спадщина для майбутніх поколінь». З метою поліпшення стану довкілля та залучення широких верств населення до вирішення екологічних завдань... Маленькі українці садять, а президентові ставленики вирубують!



Володимир ЧОПЕНКО, "Дзеркало тижня"